АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц-951/11Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 57 Пироженко С.А.
Доповідач в апеляційній інстанції
Міщенко С. В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 травня 2011 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоМіщенка С.В.,
суддівСіренка Ю.В., Трюхана Г.М.,
при секретаріМагда А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 лютого 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання права власності на частину спільно нажитого майна, -
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання права власності на частину спільно нажитого майна.Під час апеляційного розгляду в якості співвідповідача було притягнуто ОСОБА_8
Обґрунтовуючи свій позов , позивач посилалася на те, що з 23 лютого 1989 року по 30 січня 2008 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 Від шлюбу вони мають двох повнолітніх дітей. В період шлюбу сторони отримали квартиру № 107 в сімейному гуртожитку по АДРЕСА_1, яка була приватизована сторонами та їх дітьми в 1999 році. В 2003 році за спільні кошти нею з відповідачем було придбано трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1. Крім того, за спільні кошти в 2001 році було придбано автомобіль ВАЗ 21013, д.н. НОМЕР_3 . Також під час шлюбу вона з ОСОБА_7 придбала гараж в автокооперативі «Авторемонтник». Не зважаючи на те, що все це майно є їх спільною власністю , відповідач не визнає право позивача на частину спільно нажитого майна, тому вона змушена була звернутися за захистом своїх прав до суду.
ОСОБА_6 просила суд визнати за нею право власності на половину АДРЕСА_1, автомобіля ВАЗ – 21013 д.н. НОМЕР_2 та гаража.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 лютого 2011 року у позовних вимогах ОСОБА_6 було відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 лютого 2011 року та постановити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, оскільки , відмовляючи їй в позові, суд не правильно застосував до даних правовідносин строки позовної давності.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Але при цьому апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Статтею 309 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: « …1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; … Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню».
Ст. 213 ЦПК України вказує, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
А оскаржуване рішення в цілому не відповідає цим критеріям і підлягає скасуванню з винесенням нового рішення, оскільки суд вирішив спір неправильно, не застосувавши норми матеріального права, що регулюють спірні відносини.
Так суд першої інстанції , встановивши, що все перелічене позивачем майно було придбане ОСОБА_7 спільно ОСОБА_6, безпідставно відмовив в задоволенні позову останньої , помилково застосувавши строки позовної давності , не врахувавши, що відповідно до ч.2 ст.72 СК України та п. 15 Постанови №11 Пленуму Верховного Суду від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» - початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК).
Тому висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 з підстав пропущення позивачем строків позовної давності є помилковими, оскільки відповідач не навів жодного доказу про те, що протягом часу, який минув після розірвання шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , з боку останнього вчинялися дії , спрямовані на порушення права власності позивачки на майно, набуте нею в шлюбі з відповідачем, про які б знала позивач . Тому дане рішення має бути скасоване з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.
А, враховуючи, що з матеріалів справи вбачається, що під час спільного проживання позивачки та відповідача ними було придбано за спільні кошти наступне майно :
- трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 ( що стверджується договором купівлі-продажу від 03.07.2003 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.07.2003р. /а.с.13-15/ ;
- автомобіль ВАЗ 21013, д.н. НОМЕР_3 ( що стверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 та довідкою РЕР ДАІ від 21.08.2010р. /а.с.16/);
- автомобільний АДРЕСА_2 ( що стверджується довідками голови правління кооперативу /а.с.41,59-60/ та членською книжкою члена автокооперативу «Авторемонтник» /а.с.42/), то відповідно до ст. ст. 60, 68, 70 СК України , виходячи з принципу диспозитивності цивільного процесу, даний позов належить задовольнити та визнати за позивачкою право власності на Ѕ частину даного майна , яке , будучи придбаним під час шлюбу , є спільним майном подружжя. Оскільки , відповідно ст. 60 СК України, майно набуте подружжям за час шлюбу належить чоловікові та дружині на праві спільної сумісної власності. Кожна річ набута за час шлюбу, крім речей індивідуального використання, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором і відповідно до ч. 1 ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності.
При цьому колегія суддів критично ставиться до доказів сторони відповідача ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про те, що спірний гараж є власністю останнього, оскільки в ході розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що даний гараж був придбаний саме на ім’я ОСОБА_7 , який відповідно до довідки голови правління кооперативу, виданої на запит суду /а.с.59/ та відповідно до членських книжок від 12.12.1998р. / а.с. 42-43/ та від 02.02.2008р., що були надані і стороною відповідача і стороною позивача , – є членом автокооперативу «Авторемонтник».
Тому, враховуючи, що сторони не заперечували факту повної сплати коштів за даний гараж, відповідно до п.п.б) п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 28.06.1991р. «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов’язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів» - даний гараж є спільною сумісною власністю цього подружжя і підлягає поділу в рівних частинах поряд з іншим спільним майном.
Також безпідставним , на думку колегії суддів, є посилання відповідача ОСОБА_7 на необхідність відмови в задоволенні позову у зв’язку з пропущенням позивачем строків позовної давності, оскільки ці строки нею пропущені не були, про що зазначалося вище.
Враховуючи, що суд задовольняє позов ОСОБА_6, то відповідно до вимог ст.88 ЦПК України з відповідача ОСОБА_7 належить стягнути на користь позивача, понесені нею і документально підтверджені судові витрати в сумі 455грн. / а.с.1-2/.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів , -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 лютого 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності на частину спільно нажитого майна – задовольнити.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 лютого 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання права власності на частину спільно нажитого майна - скасувати та ухвалити нове рішення .
Визнати за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , Ѕ частину автомобіля марки ВАЗ 21013, д.н. НОМЕР_3 та на Ѕ частину автомобільного АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 судові витрати, понесені позивачем при подачі позову в сумі 455грн.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає чинності після проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :