АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29  червня  2011  року                                                              м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

          головуючого                                                  Лисак  І.  Н.

суддів Бреславського О.Г. та Перепелюк Л.М.

секретаря Злого В.П.

за участю ОСОБА_1, представника КС„Буковина” Літавського В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до кредитної спілки „Буковина”” про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою кредитної спілки „Буковина” на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 31 травня 2010 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до КС „Буковина”” про відшкодування на підставі ст.ст. 23, 216, 227 ЦК України 113718,63 грн. матеріальної та 150000 грн. моральної шкоди. Розмір матеріальних збитків обґрунтовувала неправомірним використанням відповідачем 93-х тисяч гривень в період з 24 липня 2004 року по 08 квітня 2010 року, що з врахуванням індексу інфляції є заявлена різниця між проіндексованою сумою неправомірного використання та повернутою. Моральну шкоду обґрунтовує тривалим судовим захистом порушених прав від протиправної поведінки відповідача, що призвело до стресів та переживань, й набутих внаслідок цього хвороб.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 31 травня 2010 року  вимоги ОСОБА_1 були частково задоволені. Стягнуто з КС „Буковина”” на користь ОСОБА_1 113718,63 грн. матеріальної шкоди, 50000 грн. моральної шкоди,  а також стягнуто з КС „Буковина” на користь держави 120 грн. витрат на ІТЗ та 1637,18 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі від 24 червня 2010 року КС „Буковина” внаслідок порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в позові ОСОБА_1 відмовити. Посилаються на те, що суд неправильно з’ясував характер спірних правовідносин; невірно встановив норми матеріального права, які підлягали застосуванню; не навів розрахунок та не вірно встановив суму завданих збитків, не вирішив питання застосування строку позовної давності.

В запереченнях на апеляційну скаргу від 30 липня 2010 року ОСОБА_1 просить її відхилити та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача 227437,26 грн. матеріальні збитки та 150000 грн. відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доводи представника апелянта, який апеляційну скаргу підтримав відповідно до викладених в ній обґрунтувань, та заперечення щодо її задоволення позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 31 травня 2010 року скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволені вимог з наступних підстав.

Рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 не оскаржувалося, а збільшення нею в запереченнях первинних позовних вимог не ґрунтується на вимогах процесуального закону, отже не може бути підставою дослідження в цій частині апеляційним судом.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 13 листопада 2001 року між сторонами було укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 87000 грн. зі сплатою 50% річних за умови щомісячної сплати процентів за користування кредитом. 07 грудня 2001 року між ними було укладено договір застави. З 24 березня 2002 року ОСОБА_1 припинила сплачувати проценти за користування кредитом, внаслідок чого 17 квітня 2002 року нотаріусом був вчинений виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 боргу в сумі 94951грн. 24 липня 2004 року остання добровільно сплатила відповідачу заборгованість у сумі 180000 грн.

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 05 травня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 01 липня 2009 року, зазначений вище кредитний договір та договір застави на підставі ст.48 ЦК УРСР визнаний недійсним. Задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання договору недійсним та, як наслідок, приведення в порядку реституції сторін в попередній до укладення договору стан, суд із отриманих від ОСОБА_1 КС „Буковина” 180000 грн. залишив за кредитною спілкою 87000 грн., а 93000 грн. повернув ОСОБА_1. На виконання цього рішення 23 вересня 2009 року кошти були списані з рахунку відповідача та отримані позивачем 28 вересня 2009 року.

Вирішуючи вимогу КС „Буковина” про застосування судом до спірних відносин строку позовної давності, колегія суду встановила, що первинний позов про визнання кредитного договору від 13 листопада 2001 року недійсним, за наслідками чого позивач просить відшкодування шкоди, був пред’явлений в лютому 2003 року. В силу ст.76 ЦК УРСР (1963р.) початок перебігу строку позовної давності починався з дня виникнення права на позов. По-скільки питання застосування строку позовної давності за первинним позовом не виникало, колегією суддів приймається за відлік початок строку позовної давності 08 грудня 2001 року, тобто наступний після укладення додатку (договору застави) до основної угоди день. Ст. 79 ЦК УРСР, яка діяла на момент пред’явлення позову, визначала припинення перебігу строку позовної давності пред’явленням позову, який з урахування цього припинився в лютому 2003 року. В силу п.7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред’явлення якого виникало до 1 січня 2004 року, як у випадку з ОСОБА_1, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше. Ч.3 ст.79 ЦК УРСР визначала після перериву перебігу строку позовної давності спочатку. Отже, з набранням чинності через винесення ухвали апеляційного суду Чернівецької області рішенням Глибоцького районного суду від 05 травня 2009 року законної сили 01 липня 2009 року, строк позовної давності почав перебіг спочатку, який як за ст.ст.71-72 ЦК УРСР, так і за ст.ст.257-258 ЦК України є загальним і становить три роки, який позивачем пред’явленням розглядуваного позову не був пропущений.

Обґрунтуваннями  вимог позивача про стягнення завданої шкоди були наслідки визнання угоди недійсною на підставі ст.48 ЦК УРСР. Підставами відшкодування зазначеної шкоди позивачем зазначалися норми ст.ст.23, 216 та 227 ЦК України. Таким чином, спір між сторонами є наслідком цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, що в силу п.4 Прикінцевих та перехідних положень до нього виключає можливість його застосування.

Відповідно до ч.3 ст.48 ЦК УРСР при недійсній угоді кожна із сторін зобов’язана повернути іншій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути в натурі –відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. Ст.23 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” № 1775-ІІІ від 01 червня 2000 року, порушення якого з боку КС „Буковина” було встановлено рішенням Глибоцького районного суду від 05 травня 2009 року, визначала, що шкода, заподіяна порушенням законодавства у сфері ліцензування, підлягає відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку,  визначеному законом.

Постановою Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” № 3 від 28 квітня 1978 року, яка була чинною на момент дії ЦК УРСР до втрати нею чинності у зв’язку з прийняттям Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними” №9 від 06 листопада 2009 року, зокрема абз.1 п. 17 рекомендувалося судам  визнаючи угоду недійсною, якщо інше не передбачено законом, своїм рішенням зобов'язувати кожну із сторін повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі (у разі втрати, псування, значного зносу майна, істотної його зміни та ін.) - повернути його вартість у грошах. В абз. 3 п.17 зазначалося, що суд постановляє рішення про відшкодування зазнаних стороною витрат, втрати або пошкодження її майна в тих випадках, коли це прямо передбачено законом (статті 51 - 56 ЦК). Таким чином, жодного закону, який в сукупності зі ст.48 ЦК України надав право вимагати відшкодування збитків у вигляді індексації повернутих сум та стягнення у зв’язку з цим моральної шкоди не було.

На підставі вищевикладеного, керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” № 3 від 28 квітня 1978 року, ст.48 ЦК УРСР, п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ст.ст. 307, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів –

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу кредитної спілки „Буковина” задовольнити.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 31 травня 2010 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до кредитної спілки „Буковина”” про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його  проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом  20 (двадцяти) днів.

Головуючий

Судді