АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц-598/11Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 31 Ребрина К.Г.
Доповідач в апеляційній інстанції
Міщенко С. В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 червня 2011 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоМіщенка С.В.,
суддівПальонного В.С., Сіренка Ю.В,
при секретаріКривденко О.О.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_6 на заочне рішення Уманського міськрайонного суду від 11 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 , треті особи ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ,-
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_10 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди , завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, мотивуючи тим, що 02 лютого 2006 року в м. Київ , рухаючись по вул. Газопровідній, водій пасажирського автобусу «Mersedes-Benz» ОСОБА_8, порушив п.п. 12.1, 12.4., 14.2. правил дорожнього руху, не впорався з керуванням, виїхав на зустрічну смугу, де вчинив зіткнення з автобусом «Богдан», яким керував , рухаючись в зустрічному напрямку , позивач. Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди, позивач отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. ОСОБА_8 був притягнутий до кримінальної відповідальності за ст. 286 ч.1 КК України та постановою Подільського районного суду м. Києва від 21 липня 2009 року звільнений від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.
Цією дорожньо-транспортною пригодою позивачу було спричинено матеріальну та моральну шкоду, так як унаслідок ДТП його було прооперовано і він вісім місяців знаходився на стаціонарному та амбулаторному лікуванні. Під час лікування купував ліки, оплачував проведення діагностики та припинив трудову діяльність , а також потребує для відновлення здоров’я санаторно-курортного лікування, а всього заподіяна йому матеріальна шкода дорівнює 25408,15 гривень. Крім того, оскільки внаслідок отриманої психологічної травми він поніс моральні та фізичні страждання , йому було заподіяно моральну шкоду в розмірі 50000 гривень.
Автомобіль «Mersedes-Benz» належить на праві власності ОСОБА_9, а право володіння транспортним засобом, на момент вчинення ДТП, належало відповідачу по справі ОСОБА_10, на праві договору оренди, що підтверджується договором оренди від 20 січня 2004 року, укладеного орендодавцем ОСОБА_9 з орендарем ОСОБА_10 Тому позивач просив суд стягнути з ОСОБА_6 вказану моральну та матеріальну шкоду , оскільки вона володіла автомобілем «Mersedes-Benz» на відповідній правовій підставі, тобто договору оренди від 20 січня 2004 року.
Заочним рішенням Уманського міськрайонного суду від 11 листопада 2010 року позов ОСОБА_7 до ОСОБА_10 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди , завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 матеріальну шкоду в сумі 17248 гривень 15 коп., моральну шкоду в сумі 5000 гривень та кошти в сумі 8160 гривень на санаторно-курортне лікування на рахунок дочірнього підприємства «Спеціалізований спинальний санаторій імені академіка М.Н. Бурденка».
Стягнуто з ОСОБА_10 на користь держави судовий збір в сумі 504,08 гривень та витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 гривень.
Не погоджуючись з даним рішенням , ОСОБА_10 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позовних вимогах позивача в повному обсязі. При цьому апелянт мотивує свої доводи тим, що суд першої інстанції:
1) неправильно застосував положення ст.1187, ст. 1188 ЦК України, оскільки шкода була заподіяна позивачу , внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки , а тому має відшкодовуватися на загальних підставах, тобто винною особою - ОСОБА_8, який не перебував в трудових відносинах з нею та вчинив ДТП поза маршрутом №230 , на обслуговування якого вона мала право як приватний підприємець;
2) суд безпідставно прийшов до висновку, що вона є володільцем автомобіля «Mersedes-Benz», взявши до уваги неукладений договір між нею та ОСОБА_9, який і є справжнім власником цього транспортного засобу і має відповідати за шкоду, що була ним заподіяна ;
3) суд при визначенні розміру матеріальної шкоди не врахував дійсних доходів позивача, які складають 900грн. на місяць та, відповідно, невірно визначив розмір втраченого заробітку , стягнувши замість 7200грн.- 16980грн.,
4) суд безпідставно стягнув можливі витрати на санаторно-курортне лікування позивача , оскільки шкоду було заподіяно не нею і до того ж позивач цих витрат ще не поніс , а сама необхідність такого лікування не була доведена висновком медичної експертизи.
Що на думку апелянта є підставою для скасування даного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_7
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Так, розглядаючи вказану позовну заяву, суд першої інстанції в цілому дійшов до правильного висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 матеріальної та моральної шкоди , що була заподіяна позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю водія ОСОБА_7 та водія пасажирського автобусу «Mersedes-Benz» ОСОБА_8 Оскільки останній керував вказаним транспортним засобом, перебуваючи в трудових відносинах з відповідачем ОСОБА_10, яка на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди на відповідній правовій підставі володіла ним. При цьому посилання апелянта на те, що вона не повинна нести цивільно-правову відповідальність по наслідкам даної пригоди , оскільки автобус, яким керував ОСОБА_8 належить гр.ОСОБА_9, а не їй та , враховуючи, що гр.ОСОБА_8 не перебував з нею у трудових відносинах, - спростовується наявними у справі доказами, які правильно і об’єктивно оцінив суд першої інстанції.
Зокрема , з матеріалів справи вбачається, що хоч пасажирський автобус «Mersedes-Benz 310» реєстраційний НОМЕР_3 відповідно до свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_2 станом на 02.02.2006р. і належав гр.ОСОБА_12, але відповідно до доручення від 27.10.2003р.( а.с.143) тимчасового реєстраційного талону серії НОМЕР_4 (а.с.7) та договору оренди від 20.04.2004року ( а.с. 6) - ним тимчасово та на законних підставах володіла на праві оренди гр.ОСОБА_10, яка як приватний підприємець використовувала цей транспортний засіб для перевезення людей в м.Києві , зокрема і по маршруту №230 «Автостанція «Дачна»- вул.Хрещатик» на що вона сама вказує , надавши відповідні документи ( а.с.131). При цьому апелянт не надала суду доказів, які б вказували на те, що цей транспортний засіб був вилучений у неї ОСОБА_8 проти її волі чи іншим незаконним та незалежним від не способом. Навпаки, з наданої на розгляд суду першої інстанції характеристики від 28.09.2006 року, що була посвідчена печаткою приватного підприємця ОСОБА_10 ( ідент. № НОМЕР_1) ,- вбачається , що ОСОБА_8 з 04.08.2004 року по 02.02.2006 року включно працював водієм у приватного підприємця ОСОБА_10 на автобусному маршруті №230 ( а.с.65). А отже відповідно до ч.3 ст.24 КЗпП України між ПП ОСОБА_10 ,як роботодавцем , та гр. ОСОБА_8 ,як працівником , існували трудові відносини на підставі трудового договору по факту допуску останнього до роботи. При цьому посилання апелянта на відсутність письмового договору та його реєстрації в службі зайнятості правильно не були прийняті судом першої інстанції, оскільки відсутність такої реєстрації відповідно до ст.24 та ст.24-1 КЗпП України не передбачає недійсність трудового договору, укладеного відповідно до ч.3 ст.24 КЗпП України. Не може бути взято до уваги як доказ звільнений від доказування і рішення господарського суду м.Києва від 14 .10.2010 року по справі за позовом ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до СПД-фізичної особи ОСОБА_10 про відшкодування шкоди в порядку регресу, оскільки за змістом ч.3 ст.61 ЦПК України не потребують доказування саме ті обставини щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. А по цій справі позивач участі як сторона чи 3-тя особа не брав.
Тому за таких обставин суд правомірно до вказаних правовідносин застосував норму ст.1172 ЦК України, відповідно до якої фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов’язків, та стягнув з ОСОБА_10 шкоду , що була заподіяна ОСОБА_8 при виконанні ним трудових обов’язків, враховуючи ту обставину, що постановою Подільського районного суду м.Києва ОСОБА_8 було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України з нереабілітуючих підстав – відповідно до п.5, ч.2 ст.11-1, п.5 ст.244 КПК України, п.3 ч.1 ст.49 КК України- у зв’язку з закінченням строків давності , а справа, що була порушена проти останнього провадженням закрита. Що відповідно до ст..61 ЦПК України давало суду першої інстанції право дійти до висновку про наявність вини ОСОБА_8 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди у якій потерпів позивач ОСОБА_7 , поклавши обов’язок по відшкодуванню цієї шкоди відповідно до ч.2 ст.1187 , п.1 ч.1 ст.1188 , ст.1172 та ст.1195 ЦК України на ОСОБА_10 як роботодавця винної в дороньо-транспортній пригоді особи і володільця джерела підвищеної небезпеки.
При цьому, визначаючи розмір шкоди, яку належить стягнути з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7, суд правильно визначив розмір належної до стягнення моральної шкоди в сумі 5000 гривень, врахувавши ту обставину, що внаслідок отриманих травм по вині ОСОБА_8 позивач переніс фізичну біль та психологічні страждання , будучи прикутим до ліжка та будучи вимушеним приділяти додаткові зусилля для відновлення свого попереднього стану .
Правомірно суд також стягнув 268грн. 15 коп. витрат на придбання ліків, які були підтверджені письмовими доказами (а.с.9).
Але , водночас, суд не правильно визначив розмір втраченого заробітку позивача за вісім місяців його непрацездатності, виходячи з середнього розміру заробітної плати останнього в сумі 2122грн. 50коп. тому, що позивач не надав суду належних доказів про отримання ним до моменту дорожньо-транспртної пригоди заробітку в такому розмірі. Оскільки відповідно до наданої ОСОБА_7 довідки з Уманської ОДПІ його сукупний дохід відповідно до даних, що були ним самим задекларовані , -за 8 ( вісім) місяців ( 4-й квартал 2005 року та 1-й квартал 2006 року) склав 3600грн. / а.с. 15/ , що дорівнює в середньому 450грн. на місяць (3600:8 = 450грн.). Тому в цій частині заслуговують на увагу аргументи апелянта і сума втраченого доходу , яку належить стягнути з відповідача, підлягає зменшенню з 16980грн., які стягнув суд першої інстанції , до 3600грн., що відповідає середньому розміру доходу за вісім місяців непрацездатності позивача.
Також колегія суддів вважає суттєвими доводи апелянта щодо безпідставності стягнення з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 8160 гривень на санаторно-курортне лікування на рахунок дочірнього підприємства «Спеціалізований спинальний санаторій імені академіка М.Н. Бурденка», оскільки позивач не надав доказів про необхідність проходження такого лікеуваання, а зокрема висновку МСЕК чи висновку судово-медичної експертизи , де б фахівці в галузі судової медицини зазначили про необхідність проходження санаторно-куртного лікування позивем а також доказів про понесенняним ним цих витрат , при тому, що ч.1 ст.1195 ЦК України передбачає можливість відшкодування на користь потерпілого понесених , а не можливих, витрат на санаторно-куротне лікування останнього.
Тому, за таких обставин відповідно до ст.309 ЦПК України рішення суду підлягає зміні, шляхом зменшення суми стягнутого втраченого заробітку на користь позивача з 16980грн. до 3600грн. та відмові в задоволенні його позовних вимог в частині відшкодування вартості санаторно-куртного лікування. Що стосується решти позовних вимог ОСОБА_7, то вони були розглянуті судом з дотриманням норм процесуального і матеріального права і підстав для зміни чи скасування рішення в іншій частині колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 307, 309, 314 ЦПК України колегія суддів ,-
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на заочне рішення Уманського міськрайонного суду від 11 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 , треті особи ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.
Рішення Уманського міськрайонного суду від 11 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 , треті особи ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - змінити.
В частині позовних вимог ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_10 коштів в сумі 8160 гривень на санаторно-курортне лікування на рахунок дочірнього підприємства «Спеціалізований спинальний санаторій імені академіка М.Н. Бурденка» - рішення скасувати.
Відмовити ОСОБА_7 у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_10 коштів в сумі 8160 гривень на санаторно-курортне лікування на рахунок дочірнього підприємства «Спеціалізований спинальний санаторій імені академіка М.Н. Бурденка».
Зменшити належний до стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 розмір заподіяної матеріальної шкоди та стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 268грн. 15 коп. витрат на придбання ліків та 3600грн. втраченого заробітку, а всього 3518грн. 15коп.
У решті рішення Уманського міськрайонного суду від 11 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 , треті особи ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - залишити без змін .
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :