донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
14.06.2011 р. справа №25/227пн
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді (доповідача):
суддів Алєєвої І. В.,
Величко Н.Л., Москальової І. В.
за участю:
прокурора:Понамарьов А.О. посвідчення №3897
представників:
від позивача:ОСОБА_1 –за довір.
від відповідача:не з’явилися
від Донецької міської ради та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю:
не з’явилися
розглянувши у відкритому
судовому засіданні апеляційну скаргуЗаступника прокурора Донецької області, м. Донецьк в інтересах держави в особі: 1)Донецької міської ради, м.Донецьк; 2) Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Донецькій області, м. Донецьк
на рішення
господарського суду Донецької області
від02.12.2009 р.
по справі№25/227пн (суддя Бойко І.А.)
за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Фламенко», м. Київ
до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта-сервіс», м. Донецьк
провизнання права власності
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фламенко», м. Київ звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта-сервіс», м. Донецьк про визнання права власності на нерухоме майно літ. “А-7”, загальною площею 1227,4м2, що розташоване за адресою: 83121, м. Донецьк, пр-т Київський, 5.
Господарським судом Донецької області 02.12.2009 р. прийнято рішення ( суддя Бойко І.А.), яким позовні вимоги задоволені повністю, внаслідок чого: визнано право власності за товариством з обмеженою відповідальністю “Фламенко”, м. Київ на об’єкт нерухомого майна – вбудоване нежитлове приміщення літ. “А-7”, загальною площею 1227,4м2, розташоване за адресою: 83121, м. Донецьк, пр-т Київський, 5.
Рішення господарського суду першої інстанції обґрунтовано посиланням на положення ст. 128, ст. ст. 316-317, ст. 319, ст. 320, ст.328, ст. 329, ст. 331, ст.376, ст. 386, ст.392 Цивільного кодексу України.
Не погодившись з прийнятим рішенням заступник прокурора Донецької області звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в інтересах Донецької міської Ради та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Донецькій області, м. Донецьк, в якій просить рішення господарського суду Донецької області від 02.12.2009 року по справі № 25/227пн скасувати, прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити. Вважає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права та з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. Заявник в обґрунтування вимог про скасування посилається на те, що обов’язковою умовою реєстрації права власності є прийняття об’єкта нерухомості в експлуатацію у встановленому законом порядку; на те, що до розгляду справи не залучено Донецьку міську раду та Інспекцію Державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області із здійсненням повноважень яких, пов`язані позовні вимоги; на те, що визнання у судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення; на те, що судом не надано належної оцінки тим обставинам, що позивачем не були отримані всі необхідні для будівництва документи; що судом помилково визначений характер правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем і невірно вибраний спосіб їх захисту.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.2011 року розгляд апеляційної скарги Заступника прокурора Донецької області відкладався відповідно до ст. 77, ст. 99, ст. 101 ГПК України.
До судового засідання прокурор з`явився, вимоги викладенні в апеляційній скарзі підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, проти чого заперечував представник позивача, який вважає рішення господарського суду першої інстанції законним та обгрунтованим.
Від Донецької міської ради на адресу апеляційного суду надійшли письмові пояснення, в яких вимоги викладенні в апеляційній скарзі прокуратури Донецької області підтримані та заявлено клопотання розглянути справу за відсутністю їх представника.
В судове засідання представники Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Донецькій області та ТОВ «Холдингова компанія «Дельта-Сервіс», м. Донецьк не з'явилися, хоча про день, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 12.05.2011р. про порушення апеляційного провадження у справі № 25/227пн, ухвалою про відкладення апеляційного розгляду справи від 31.05.2011 р., явка сторін не була визнана обов’язковою.
Враховуючи викладене та приписи ст.101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає можливим розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представників Донецької міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Донецькій області та ТОВ «Холдингова компанія «Дельта-Сервіс».
Судове засідання апеляційної інстанції фіксувалось за допомогою технічних засобів фіксації відповідно до положень ст.4 4, ст.811, ст.99, ст.101 ГПК України.
Апеляційна інстанція, відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними в ній доказами і не зв’язана доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правільність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила.
27.04.2002р. між товариством з обмеженою відповідальністю “Холдинговая компания “Дельта - Сервис”(Продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю “Фламенко” м. Київ (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу вбудованого нежитлового приміщення, розташованого за адресою: 83121, м. Донецьк, пр-т Київський,5.
Зазначений договір укладений у письмовій формі, підписаний уповноваженим представником ТОВ “Холдинговая компания “Дельта - Сервис” ОСОБА_2, що діяв на підставі доручення серії АЕК № 090863 від 17.04.2002р. та директором Івчук Оленою Борисівною, що діяла на підставі Статуту.
За цим договором Продавець продає, а Покупець придбає у власність майно, що належить на праві власності Продавцю.
Пунктами 2.2., 2.3. договору встановлено, що оплата вартості майна здійснюється шляхом здійснення Покупцем безготівкового перерахування рівними частинами грошових коштів на рахунок Продавця двома переказами: 1-й –до 1 травня 2002р., 2-й –до 1 червня 2002р.
Відповідно п. 1.2. договору передача об’єкту Продавцем та прийняття об’єкту Покупцем засвідчуються актом приймання –передачі, який підписується сторонами в 5-ти денний строк після здійснення повної оплати на поточний рахунок Продавця.
Згідно п. 1.2. договору право власності на об’єкт переходе до Покупця з моменту підписання сторонами акту приймання –передачі об’єкту.
03.06.2002р. між сторонами було підписано акт приймання - передачі майна, згідно до якого позивачу було передано вбудоване нежитлове приміщення, розташоване за адресою: 83121, м. Донецьк, пр-т Київський, 5.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.
В силу частини 1 ст. 638 ЦК України, відсутність у договорі хоча б однієї істотної умови, тягне його неукладенність.
Як встановлено, предметом договору купівлі-продажу є нерухоме майно – вбудоване нежитлове приміщення, літ. “А-7”, розташоване за адресою: 83121, м. Донецьк, пр-т Київський, 5.
Таким чином, підписавши договір купівлі –продажу від 27.04.2002р., сторони дійшли згоди щодо предмета договору купівлі-продажу.
14.11.2002р. комунальним підприємством “Бюро технічної інвентаризації м. Донецька” було зареєстроване право власності на спірний об’єкт нерухомості за товариством з обмеженою відповідальністю “Фламенко”, про що свідчить реєстраційне посвідчення за реєстровим № 6655.
Станом на 19.11.2002р. комунальним підприємством “Бюро технічної інвентаризації м. Донецька”була проведена технічна інвентаризація об’єкту, про що за результатами обстеження та обмірювання було складено технічну документацію (паспорт) на житловий будинок з нежитловими (вбудованими) приміщеннями, літ. А-7, що розташований за адресою: 83121, м. Донецьк, пр-т Київський, 5 та визначено його загальну площу –1232,8 м2.
В процессі здійснення господарської діяльності позивачем було змінено загальну площу приміщення. Зміна (зменшення) загальної площі приміщення відбулося у зв`язку з обшивкою гіпсокартоном та встановленням перегородок у підвальному приміщенні № 113 літ. а 192.
Господарський суд першої інстанції вірно зазначив, що приміщення літ. а192 у підвальному приміщенні № 113, загальною площею 5,8 м2 є невід’ємною частиною (складовою) вбудованого приміщення, що позивачем здійснена тільки реконструкція належного йому на праві власності приміщення, що належить позивачу на законних підставах.
Відповідно до положень ч.1 ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За приписами ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Пункт 1 ч.2 ст.16 ЦК України передбачає, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
За приписами ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, зокрема, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Згідно зі ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, у тому числі це стосується і нерухомого майна.
Згідно до приписів ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчиненню нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Стаття 376 ЦК України, передбачає необхідність вирішення подальшої долі самочинно збудованого майна саме в судовому порядку.
Статус нерухомого майна, що визначений статтями 181 та 331 ЦК України, за висновком суду є властивим приміщенню, оскільки за матеріалами справи спірне приміщення розташоване на земельній ділянці, а його переміщення є неможливим без знецінення та зміни призначення.
За змістом частини 5 ст.376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Позивач саме на підставі ч.5 ст.376 ЦК України реалізував своє право на звернення до суду з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.
Матеріали справи свідчать, що місцевим господарським судом не встановлені особи, права яких могли б бути порушені внаслідок визнання права власності на самочинно реконструйовану будівлю позивача. Заявник апеляційної скарги наявність таких осіб також не довів.
Місцевий господарський суд надав належну правову оцінку спірних правовідносин в контексті застосування ст.16 ЦК України, ст.376 ЦК України, вірно врахував, що позивач мав право на звернення до суду за захистом права власності, оскільки порушується у тому числі і право щодо використання будівлі у підприємницькій діяльності, як елемент речового права власності.
В ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006р. №3477-ІV закріплено обов’язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. з протоколами до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., ратифікованих Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Щодо тверджень скаржника про те, що до розгляду справи не залучено Інспекцію Державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області, до компетенції якої входить надання дозволу на виконання будівельних робіт та контроль за здійсненням будівельних робіт, то колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з приписами пункту 3 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2006 № 1434 основними завданнями Держархбудінспекції є: участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері архітектури та будівництва; виконання дозвільних, реєстраційних функцій та здійснення контролю і нагляду у сфері будівництва, містобудування та архітектури.
Стаття 10 Закону України "Про архітектурну діяльність" передбачає, що державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, місцевих правил забудови населених пунктів, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами.
Однак питання, пов’язані з діяльністю Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області, місцевим господарським судом у межах провадження з даної справи не вирішувалися, а реалізація Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області повноважень у сфері контролю та нагляду за будівництвом не має залежати від особи власника спірного об’єкта.
Крім того, відповідно до п.5 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2006 № 1434 Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області має право здійснювати захист у суді своїх прав та законних інтересів, зокрема, у разі виявлення правопорушень у сфері будівництва, містобудування та архітектури.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що права Донецької міської ради та Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області оскарженим рішеням не порушені.
Доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст.33, ст.34 ГПК України та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності і прийняв рішення, яке відповідає обставинам справи та вимогам закону.
З огляду на вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки спростовуються вищевикладеним.
Результати апеляційного провадження оголошені в судовому засіданні.
Керуючись ст. ст. 91, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Заступника прокурора Донецької області, м. Донецьк в інтересах держави в особі Донецької міської ради, м. Донецьк та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Донецькій області, м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 02.12.2009 р. по справі № 25/227пн - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 02.12.2009 р. по справі № 25/227пн - залишити без змін.
Повний текст постанови складено 15.06.2011 року.
Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва
Судді: Н.Л. Величко
І.В. Москальова