Справа № 22ц-951/2007 Головуючий у 1 інстанції -
Категорія - цивільна Бечко Є.М.
Доповідач - Позігун М.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 липня 2007 року м. Чернігів
АГОЛЯЩЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді: ПОЗІГУНА М.І.,
суддів: ІШУТКО В.М., ОСТРЯНСЬКОГО В.І.
при секретарі: ГАВРИЛЕНКО Ю.В. з участю:
представника позивачки ОСОБА_2, представника
співвідповідача розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 квітня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ВАТ "Чернігівавтодеталь", відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань про відшкодування шкоди, заподіяної пошкодженням здоров'ям, пов'язаної з виконанням трудових обов'язків, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 квітня 2007 року, яким було відмовлено в задоволенні її позовних вимог про відшкодування шкоди, заподіяної їй пошкодженням здоров'я внаслідок трудового каліцтва, шляхом забезпечення її житлом або компенсації вартості квартири для придбання житла згідно до медичного висновку про неможливість проживати в комунальній квартирі, в одній кімнаті з членами своєї родини.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення про задоволення її позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права. Вважає, що висновок суду про те, що чинним законодавством не передбачено відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я внаслідок трудового каліцтва шляхом надання житла, є невірним, оскільки законодавець не міг передбачити всі можливі наслідки шкоди, заподіяної трудовим каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків. Посилання суду на перебування позивачки на квартирному обліку є не
правовідносини, і в даному випадку необхідно було керуватися ст.ст. 1166, 1187, 1195 ЦК України, ст. 173 КЗпП України, ст. 46 Конституції України, Законом України "Про охорону праці" або чинним на час заподіяння шкоди законодавством. Апелянт вважає, що оскільки нещасний випадок на виробництві стався з вини відповідача, тому він зобов'язаний відшкодувати в повному обсязі заподіяну трудовим каліцтвом шкоду, в тому числі і шкоду, яка виражається в формі неможливості із-за каліцтва проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами сім'ї, шляхом надання позивачці відповідно до висновку ЛКК жилого приміщення, в якому б вона змогла проживати окремо.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що чинним законодавством не передбачено відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я внаслідок трудового каліцтва, шляхом надання житла.
Даний висновок суду ґрунтується на матеріалах справи і відповідає вимогам закону.
Як вбачається із змісту позовної заяви ОСОБА_1 та пояснень в судовому засіданні в суді першої інстанції її представника, в обґрунтування заявлених вимог вони посилались як на норми права, які були чинними на час ушкодження здоров'я, так і на норми права, які набули чинності після зазначеної події.
До 01.01.1992 року працівникам, які отримали виробничі травми чи професійні захворювання, пов'язані з виконанням ними трудових обовязків, відшкодування шкоди здійснювалося у відповідності з Правилами, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 03.07.1984 р. № 690 та Інструкцією про порядок їх застосування, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від В.02.1985 р. № 50-П-2.
З 01.01.1992 р. відшкодування шкоди потерпілим проводилося згідно з п. І Постанови КМУ від 31.12.1991 р. № 391 та п. 2 Постанови КМУ від 01.01.1992 р. № 1 тау відповідності з 'Роз'ясненнями про порядок перерахунку розміру відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків", затверджених постановою Міністерства праці України від 16.04.1992 р. №25,
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993р. № 472 з 01.07.1993 р. були введені в дію Правила відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, відповідно до п. 17 яких власник надає інвалідам праці внаслідок пошкодження здоров'я, в тому числі непрацюючим на підприємстві, допомогу у вирішенні соціально-побутових питань за їх рахунок, а при можливості - за рахунок підприємства.
В даний час спірні правовідносини регулюються Законами України „Про охорону праці" та "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", якими також не передбачено такого способу відшкодування шкоди, як надання житла.
Таким чином, як нині діючим, так і діючим на час виникнення спірних правовідносин, законодавством не передбачалося і не передбачено такого способу відшкодування шкоди в зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві, як надання житла, надання якого проводиться відповідно до норм житлового законодавства. Проте, для непрацюючих інвалідів передбачалися такі ж гарантії як і для працюючих, в зв'язку з чим ОСОБА_1 була взята на квартирний облік на підприємстві по місцю минулої роботи відповідно до норм житлового законодавства, що підтверджується довідкою ВАТ "Чернігівавтодеталь" за № 1793/01-00 від 21.12.2006 року (а.с.34). Отже, безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що суд необгрунтовано посилався на перебування позивачки на квартирному обліку.
За викладених обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції.
Проте, підлягає виправленню описка в рішенні суду, оскільки згідно свідоцтва про зміну імені від 21 березня 2005 року ім'я позивачки зазначено ОСОБА_1, а не ОСОБА_3 як зазначено в рішенні суду.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 квітня 2007 року залишити без зміни, виправивши в тексті рішення суду описку, зазначивши ім'я позивачки ОСОБА_1 замість ОСОБА_3.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.