донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
07.06.2011 р. справа №10/264/10
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді (доповідача):Алєєвої І.В.
суддівВеличко Н.Л. , Москальової І.В.
за участю представників сторін:
від позивача:ОСОБА_1 –за довір.
від відповідача:
від заявника апеляційної скарги:Не прибули
ОСОБА_2-ФОП, ОСОБА_3, ОСОБА_4 –за довір.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_2 м. Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області
від13.09.2010 року
по справі№10/264/10 (Алейникова Т.Г.)
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_5 м. Запоріжжя
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжбудстандарт" м. Запоріжжя
провизнання права власності на об’єкти нерухомості
В С Т А Н О В И В:
Позивач, Приватний підприємець ОСОБА_5 (далі ПП - ОСОБА_5) звернувся до господарського суду Запорізької області із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжбудстандарт”про визнання об’єктом нерухомого майна літ. П1 –недобудовану будівлю кафе, загальною площею 225,4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та визнання права власності на даний об’єкт нерухомості.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.09.2010 року у справі № 10/264/10 позовні вимоги Приватного підприємця ОСОБА_5 задоволені в повному обсязі, внаслідок чого: визнана літ. П1 –недобудована будівля кафе, загальною площею 225,4 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 обєктом нерухомого майна; визнана за приватним підприємцем ОСОБА_5 право власності на об`єкт нерухомого майна, що розташований у АДРЕСА_1, а саме: недобудовану будівлю кафе під літ П1, загальною площею 225,4 кв. м.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване положеннями ст. ст. 328, 331, 376, 392 Цивільного кодексу України. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем підтверджено право користування земельною ділянкою на якій розташована недобудована будівля кафе, загальною площею 225,4 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1.
Фізична особа –підприємець ОСОБА_2 (далі ФОП –ОСОБА_2), особа, яка не брала участі у розгляді справи, не погодився з рішенням господарського суду Запорізької області від 13.09.2010 р. у справі № 10/264/10 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду, постановити нове рішення, яким у позові відмовити в повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вважає, що вказаним рішенням порушені його права та охоронювані законом інтереси, оскільки суд вирішив питання у тому числі про його права та обов’язки, оскільки він та Приватний підприємець ОСОБА_5 є користувачами земельної ділянки площею 600 кв. м. по АДРЕСА_1 в рівних частках, оскільки на цій земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, яке є їх спільною власністю. Вважає, що господарський суд першої інстанції безпідставно не залучив його та власника земельної ділянки –територіальну громаду в особі Запорізької міської ради до участі у справі, чим на його думку судом були допущені порушення чинного законодавства.
Позивач у відзиві на позов доводи викладені ФОП –ОСОБА_2 заперечив, вважає, що рішення місцевого господарського суду ніяким чином не зачіпає права та обов`язки ФОП ОСОБА_2, оскільки предметом спору, що був вирішений оспорюваним рішенням були господарські правовідносини, які виникли за договором, укладеним між учасниками цієї справи –ФОП ОСОБА_5 та ТОВ Запоріжбудстандарт», до яких ФОП –ОСОБА_2 немає ніякого відношення. Позивач просить припинити провадження у справі з посиланням на правові позиції Верховного Суду України, що викладені у постанові від 07.07.2009 р. у справі № 01/65-88 та приписів п. 21 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.06.2010 р. № 01-08/369.
Представник позивача в судовому засіданні 07.06.2011 року наполягав, що права скаржника рішенням місцевого господарського суду не були порушені та просив припинити провадження за вказаною апеляційною скаргою.
В судовому засіданні 07.06.2011 року представник ФОП –ОСОБА_2 надав додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких апелянт зазначив, що самочинним будівництвом з боку позивача порушені права апелянта як співвласника майна, а також його права щодо землекористування, посилаючись при цьому на порушення судом норм ст. ст.. 331, 376 ЦК України.
ТОВ «Запоріжбудстандарт»про день час та місце судового засідання було повідомлено належним чином, проте представник товариства до судового засідання не прибув. Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 04.05.2011 р. про порушення апеляційного провадження у справі № 10/264/10 явка представників сторін не визнавалась обов`язковою.
Судове засідання апеляційної інстанції переносилось в порядку ст. 77, ст. 86, ст. 99, ст. 101 ГПК України.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника ТОВ «Запоріжбудстандарт».
Судове засідання апеляційної інстанції фіксувалось за допомогою технічних засобів фіксації відповідно до положень ст.4 4, ст.811, ст.99, ст.101 ГПК України.
Вивчивши матеріали справи, вимоги апеляційної скарги, заслухавши доводи та заперечення заявника апеляційної скарги та представників позивача, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду встановила наступне.
За приписами ст. 91 ГПК України право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили мають сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки.
Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов’язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Заявник вказує на те, що прийняте рішення порушує його права та інтереси, як співвласника майна, а також його права щодо землекористування, проте колегія суддів з цим погодитися не може з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 уклали з ТОВ «Запорізький пивоварний завод № 1»договір купівлі –продажу від 11.03.2006 року, згідно якого вони набули право спільної власності в рівних частинах: пивний бар літ. П загальною площею 57,6 кв. м, вбиральню літ. Р загальною площею 7,6 кв. м, що розташовані за адресою АДРЕСА_1.
16.03.2006 року ОП Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації зареєструвало за кожним із них право власності на Ѕ частку зазначеного нерухомого майна у виді пивного бару літ. П, убиральні літ. Р, як належне їм на праві спільної часткової власності.
Згідно акту прийому-передачі від 17.03.2006 р. ТОВ «Запорізький пивоварний завод № 1»передало вказаним особам, а останні прийняли пивний бар з літньою площадкою для продажу пива, який складається: з пивного бару літ. П загальною площею 57,6 кв. м., складу літ. Т, загальною площею 13,89 кв. м., вбиральні літ. Р загальною площею 3,4 кв. м., навісу літ. Ч2 загальною площею 82,4 кв. м., замощення 1 загальною площею 600 кв. м., забору № 6 загальною площею 51 кв. м.
24.03.2006 року співвласники подали заяву до Запорізької міської ради про виділення земельної ділянки для функціонування пивного бару. 28.07.2006 року Запорізька міська рада надала дозвіл ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_5 на розробку матеріалів погодження розташування земельної ділянки, матеріали знаходяться в стадії розгляду.
При цьому, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005р. №5-рп/2005 констатовано, що чинним законодавством не встановлено строки щодо переоформлення права власності або права користування землею.
30.04.2010 року між Приватним підприємцем ОСОБА_5 та товариством з обмеженою відповідальністю “Запоріжбудстандарт”було укладено договір про дольову участь у будівництві кафе на території пивного бару, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Сторонами договору було підписано акт здачі-приймання робіт за договором 22.07.2010 року ОП Запорізьким МБТІ була здійсненна інвентаризація об’єктів нерухомості за адресою: АДРЕСА_1. Згідно збірного акту вартості будівель та споруд були встановлені нові будівлі та споруди, а саме: літ. П1 –недобудована будівля кафе, загальною площею 225,4 кв.м.
Відповідно до умов договору про дольову участь в будівництві, позивач здійснював фінансування будівництва кафе, проте, через скрутний фінансовий стан, не мав можливості продовжити будівництво об’єктів, проте відповідач відмовився передати будівлю під літ. П1 позивачу і не визнав права власності за ним.
Відповідно до умов договору, де зазначено також місце розташування кафе, п.11 передбачено, що у тому випадку, коли Сторона 1 (відповідач) буде ухилятися від передачі будівлі Стороні 2 (позивачу), це є підставою для примусового його витребування та визнання права власності за позивачем у судовому порядку. На підставі цього, позивач звертається до суду з метою визнання за ним права власності на самостійно збудований за власні кошти об’єкт.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що будівництво зазначених споруд було здійснено позивачем власними силами та за власні кошти.
Відповідно до п. 9 договору відповідач зобов’язується після завершення будівництва передати позивачу у власність зазначені об’єкти з наданням усіх необхідних документів.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 14.05.2010 року було виділено в натурі: ОСОБА_2 –частина складу літ. П площею 20,2 кв. м., частина торгового залу площею 8,12 кв. м., частина 1 коридору будівлі літ. Р площею 2,67 кв. м., туалет 2.; ОСОБА_5 : частина складу літ. П площею 20,2 кв. м., частина торгового залу площею 8,12 кв. м., частина 1 коридору будівлі літ. Р площею 2,67 кв. м., туалет 2. Зобов`язано також сторони обладнати належні їм частини приміщень окремими виходами та перегородками. Зазначене судове рішення набуло законної сили після ухвалення оскарженого судового рішення господарського суду Запорізької області (Ухвала Апеляційного суду Запорізької області від 29.11.2010 р.).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.120 Земельного кодексу України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Право позивача звернутися з позовом про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва витікає зі змісту п. 3 ч. 1 ст. 331 Цивільного Кодексу України (із змінами та доповненнями), згідно якої у разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно.
Згідно п. 3 ст. 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва»суб'єктам господарської діяльності, що здійснюють будівництво (забудовникам), дозволяється проводити державну реєстрацію права власності в бюро технічної інвентаризації на об'єкти незавершеного будівництва та їх частини з метою подальшого продажу чи передачі в іпотеку.
Колегія суддів зазначає, що права на земельну ділянку ФОП ОСОБА_2 та ПП –ОСОБА_5 в стадії переоформлення, тому відсутні підстави вважати, що в спірних правовідносинах порушені права заявника апеляційної скарги як землекористувача.
Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.
Статтею 376 ЦК України також визначені певні правила, за якими можливе визнання за особою права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
За змістом частини п'ятої ст.376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
В даному випадку порушення прав та обов’язків ФОП –ОСОБА_2 не доведено та не підтверджується матеріалами справи.
Згідно зі ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, у тому числі це стосується і нерухомого майна.
Згідно зі ст.321, ст.328 ЦК України право власності є непорушним, вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
В ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006р. №3477-ІV закріплено обов’язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. з протоколами до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., ратифікованих Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення місцевого господарського суду безпосередньо не стосується і не порушує права та обов’язки ФОП –ОСОБА_2
За усталеною судовою практикою рішення є таким, що прийняте про права та обов’язки осіб, які не були залучені до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов’язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов’язки таких осіб. Тільки в такому випадку рішення може порушувати не лише матеріальні права осіб, не залучених до матеріалів справи, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР права кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов’язків. Будь-який інший правовий зв’язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.
Таким чином ФОП –ОСОБА_2 не є суб'єктом права власності на об`єкт незавершеного будівництва у даному випадку, і прийняте у справі рішення місцевого господарського суду не стосується його матеріальних прав або права на судовий захист.
Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності і прийняв рішення, яке відповідає обставинам справи та вимогам закону.
З огляду на вищезазначене, вимоги апеляційної скарги ФОП –ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, оскільки рішення господарського суду Запорізької області від 13.09.2010р. у справі № 10/264/10 відповідає фактичним обставинам, нормам матеріального та процесуального права і з заявлених підстав не підлягає скасуванню.
Результати апеляційного провадження у справі № 10/264/10 оголошені в судовому засіданні.
Беручи до уваги викладене, керуючись ст.ст.50-51, ст.53, ст.811, ст.85, ст.87, ст.91, ст.92, ст.93, ст.99, ст.101, ст.102, ст.103, ст.105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Запорізької області від 13.09.2010р. у справі №10/264/10 - залишити без змін.
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 13.09.2010р. у справі №10/264/10 - залишити без задоволення.
Повний текст постанови складений 14.06.2011 року.
Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва
Судді: Н.Л. Величко
І.В. Москальова