ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2006 р. | № 4/640-27/101 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді | Кривди Д.С. –(доповідача у справі), |
суддів : | Жаботиної Г.В., Уліцького А.М., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Приватного підприємства “Копія” |
на постанову | Львівського апеляційного господарського суду від 18.07.2006 |
у справі | №4/640-27/101 господарського суду Львівської області |
за позовом | Дочірнього підприємства “Моноліт” |
до | Приватного підприємства “Копія” |
про | стягнення 10699,16грн., |
за участю представників сторін від:
позивача: не з’явились
відповідача: Городецький М.М. –керівник, Борачок В.М. –за довіреністю від 01.06.2006р.
Згідно розпорядження В.о. Голови судової палати Першикова Є.В. від 26.09.2006р. здійснено заміну судді Бакуліної С.В. на суддю Уліцького А.М.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Львівської області від 11.05.2006р. (суддя Н.Судова-Хомюк), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.07.2006р. (судді Новосад Д. –головуючий, Михалюк О., Мельник Г.), позовні вимоги задоволено частково; припинено провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 7696,77грн.; стягнуто з ПП “Копія” на користь ДП “Моноліт” 405,45грн. пені, 2309,03грн. неустойки, 65,15грн. річних, 104,76грн. держмита, 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В касаційній скарзі ПП “Копія” просить скасувати прийняті у справі рішення та постанову і залишити позов без розгляду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, а постанову залишити без змін.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників відповідача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Господарськими судами встановлено, що 09.12.2006р. між сторонами було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого (п.1) продавець (позивач) зобов’язався передати у власність покупцеві (відповідачу) будівельні матеріали на загальну суму 25000грн. (асортимент, ціни та кількість договірної продукції сторони погоджують додатково у вигляді рахунків, специфікацій, які є невід’ємною частиною цього договору), а покупець зобов’язався прийняти цей товар і сплатити за нього визначену грошову суму.
Згідно п.7 договору покупець здійснює сплату договірної продукції на протязі 10 календарних днів з моменту отримання відповідної партії продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, або готівкою через касу підприємства.
При цьому суди встановили, що товар передавався відповідно на суму накладних та на підставі довіреності на загальну суму 16696,77грн. Відповідач розрахувався за отриману продукцію частково, сплативши 9000грн.
Після порушення провадження у справі відповідач сплатив заборгованість за отриману продукцію в розмірі 7696,77грн. Таким чином, місцевий господарський суд правомірно на підставі п.11 ст.80 ГПК України припинив провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 7696,77грн.
Разом з тим колегія не погоджується з висновком судів про стягнення з відповідача пені, неустойки та 3% річних, оскільки зазначений висновок господарських судів не є таким, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України, з огляду на наступне.
В порушення вимог вищезазначеної норми Господарського процесуального кодексу України господарські суди не встановили обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору в цій частині.
Суди, дійшовши висновку про стягнення пені, неустойки та 3% річних за порушення виконання зобов’язання, не встановили, а позивач не довів, що поставка будівельних матеріалів відбулася саме на виконання договору від 09.12.2005р., оскільки видаткові накладні від 09.12.2005р., 12.12.2005р., довіреності, платіжні доручення, рахунки, акт звірки від 03.05.2006р. не містять посилань на договір купівлі-продажу від 09.12.2005р. Вказаним документам, наявним в матеріалах справи, не дано правової оцінки. При цьому апеляційним судом залишено поза увагою доводи відповідача, які викладалися ним в апеляційній скарзі, (в суді першої інстанції справу розглянуто без участі представника відповідача) про те, що вказана поставка будівельних матеріалів немає відношення до договору купівлі-продажу від 09.12.2005р.; підставою для прийому-передачі товару були накладні та довіреності, а не даний договір.
Також поза увагою судів залишився правовий аналіз умов договору, зокрема, не дано оцінки тій обставині, що за договором асортимент, ціни та кількість договірної продукції сторони погоджують додатково у вигляді рахунків, специфікацій, які є невід’ємною частиною цього договору.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст.175 ГК України.
Відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Ні місцевий, ні апеляційний господарські суди, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми пені, неустойки, річних, не перевірили підстави та розрахунок цих сум, не встановили періоду прострочення виконання зобов’язання, строк виконання зобов’язання.
За таких обставин ухвалені в справі судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до закону.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, п.3 ч.1 ст.1119, 11110, ст.11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ПП “Копія” задовольнити частково.
Рішення господарського суду Львівської області від 11.05.2006 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.07.2006 року у справі №4/640-27/101 щодо стягнення з ПП “Копія” 405,45грн. пені, 2309,03грн. неустойки, 65,15грн. 3% річних, 27,80грн. державного мита скасувати. В цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В решті частини рішення і постанову залишити без змін.
Державне мито, що сплачено ПП “Копія” при подачі касаційної скарги покласти на ДП “Моноліт”. Доручити господарському суду Львівської області видати наказ.
Головуючий суддя Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький