ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2011 р.  Справа № 2а/0470/7367/11

          Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді                              Коренева А.О.,

при секретарі                                         Литвин Ю.Ю.,

за участю

представника позивача –Богемської С.О.,

представників відповідача – не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аксіома»до Державної податкової інспекції у м.Дніпродзержинську про визнання дій противоправними та зобов’язання винити певні дії, -                                                                

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Аксіома», звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Дніпродзержинську про визнання дій податкового органу щодо встановлення правопорушень з боку товариства, викладених в акті перевірки від 31.05.11, та дії щодо складання акту перевірки №2147/163/23-206/20251135 від 31.05.11, противоправними, та зобов’язати податкову інспекцію утриматись від використання у своїй діяльності, а також передачу іншим особам акту перевірки ТОВ «Аксіома» від 31.05.11. в судове засідання представник позивача з’явився, позов підтримав, просив задовольнити позовні вимоги з мотивів, викладених в позові, зокрема аргументуючи наступним. В порушення вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 22.12.10 №984, у висновку акту від 31.05.11 не зазначено опису порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органі державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Крім того, висновки зроблені без дослідження первинних документів з господарської діяльності товариства, які свідчать про виникнення як податкових зобов’язань так і податкового кредиту. Податкова звітність подається як позивачем так і його контрагентами до податкових органів своєчасно, проти чого податкові органи не заперечують. В обґрунтування позовних вимог щодо противоправності дій податкового органу позивачем також зазначено, що повідомлення запрошення №18668 від 17.05.11, отримано ним лише 07.06.11, директора запрошено з’явитись для підписання акту. Крім того, представником звернуто увагу суду, що податковий орган відповідно до покладених на нього функцій та понова день не наділений правом щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених чи неукладених суб’єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності. Позиція відповідача, що правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими.

Представник відповідача, Державної податкової інспекції у м.Дніпродзержинську, у судове засідання не з’явився. Відповідно до розписки, наявної в матеріалах справи, відповідач – суб’єкт владних повноважень повідомлений про дату судового засідання вчасно – 11.07.11, та належним чином, про що свідчить підпис представника відповідача, проте заперечення проти позову не надав, причини неявки суду не повідомив. Відповідно до ч.4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З огляду на викладені положення процесуального закону суд вважає за можливе здійснити розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши доводи позову, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, здійснивши аналіз норм матеріального права, яким врегульовані спірні правовідносини, суд при прийняті постанови виходить з наступних підстав та мотивів.

Як вбачається зі змісту акту перевірки від 31.05.11 №2147/163/23-206/20251135, рішення відповідача про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Аксіома» з питань формування податкових зобов’язань та податкового кредиту за період з 01.06.10 по 31.03.11 оформлено наказом від 17.05.11 №1108.

Вирішуючи питання щодо правомірності дій відповідача з приводу проведення перевірки позивача, суд виходить з того, що правовідносини з приводу проведення органами державної податкової служби України документальних позапланових невиїзних перевірок унормовані ст.79 Податкового кодексу України (далі – ПК), відповідно до якої документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених ст.77 та ст.78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у пп. 75.1.2 п.75.1 ст.75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом (п.79.1 ст.79). Згідно з п.79.2 ст.79 ПК документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки може бути прийняте податковим органом лише в разі існування підстав, які передбачені ст.78 ПК, а розпочата така перевірка може лише за умови вручення відповідного наказу, а також письмового повідомлення  платнику податку.

За даними акту перевірки від 31.05.11 перевірка позивача була призначена з підстав, визначених пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 ПК, відповідно до якого перевірка призначається у разі отримання постанови суду (ухвали суду) про призначення перевірки або постанови органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

При перевірки судом питання дотримання податковим органом умов, визначених пп.79.2 ст.79 ПК, за яких невиїзна перевірка може бути розпочата, суд виходить з того, що зазначені положення ПК мають застосовуватись з урахуванням положень пп.20.1.1 п.20.1 ст.20 ПК, котрими визначено, що письмові повідомлення надсилаються в порядку, встановленому ст.42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків).

Судом оглянутий в судовому засіданні конверт, долучений до матеріалів справи, яким з рекомендованим  повідомленням податковим органом на адресу позивача направлені Наказ від 17.05.11 №1108 та повідомлення  №18666, та встановлено, що зазначені документи направлені платнику податків 18.05.11, що підтверджується штампом поштового відділення. Між тим, як вбачається зі місту акту перевірки, відповідач в порушення наведених положень Податкового кодексу, направивши на адресу платника податків поштою копію наказу на перевірку та повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки 18.05.11, розпочав перевірку 18.05.11. Доводи відповідача, що відповідно до ст.79.3 ст.79 ПК присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов’язкова, суд сприймає критично та зазначає, що посилання на положення цієї норми є доречним, коли перевірка розпочата через 10 календарних днів після направлення повідомлення платнику податку, надавши йому право вибору, бути чи не бути присутнім при проведенні такої перевірки.  Таким чином, відповідач – суб’єкт владних повноважень, яки має діяти в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений законодавством, розпочавши перевірку передчасно, позбавив позивача права бути присутнім під час проведення перевірки.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Дослідивши зібрані докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах дії податкового органу щодо проведення перевірки та складання акту перевірки вчинені за відсутність умов, передбачених законом, а саме: за відсутністю факту минування 10 календарних днів з дня надіслання повідомлення про дату та місце проведення перевірки.

          За таких обставин, дії  податкового органу щодо складання акту перевірки від 31.05.11 не відповідають вимогам ч.3 ст.2 КАС України, а відтак, підлягають визнанню противоправними.

Щодо вимог визнання противоправними дій по встановленню правопорушень з боку ТОВ, викладених в акті перевірки від 31.05.11, суд зазначає наступне. За матеріалами справи результати проведеної перевірки оформлені актом від 31.05.11 №2147/163/23-206/20251135. Вивчивши зміст згаданого акту, суд відзначає, що спірна перевірка була проведена виключно на підставі даних, зазначених у інформаційних базах, в документах обов’язкової податкової звітності, даних податкових органах контрагентів позивача.

Доводи позивача, що первинні документи, які відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а також розрахункові документи, які згідно з Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» опосередковують рух коштів у безготівковій формі, податковим органом в ході проведення спірної документальної невиїзної перевірки не досліджувались, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.

З цього приводу, суд зауважує, що за правилами п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

          З положень наведених норм закону слідує, що зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), які підлягають поставці, є обставиною, з наявністю якої законодавець до набрання чинності нормами Податкового кодексу України (тобто до 01.01.11) пов’язував виникнення у платника податку обов’язку визначити податкове зобов’язання по ПДВ.

Отже суд робить висновок, що у разі, коли в діяльності платника податків наявний факт отримання у власність коштів у безготівковій формі на банківський рахунок, іншого способу дій такого платника податків ніж збільшення податкового зобов’язання з ПДВ, закон не передбачав.

          Натомість, як вбачається з матеріалів справи, у спірних правовідносинах відповідач без дослідження жодних первинних документів, в тому числі і про рух коштів у безготівковій формі, зробив висновок про відсутність в діяльності платника податків об’єктів оподаткування податком на додану вартість, що суперечить закону.

          Належних та допустимих в розумінні ст.70 КАС України доказів на підтвердження висновків суб’єкта владних повноважень про відсутність в діяльності позивача операцій з поставки товарів (робі, послуг) згідно з п.п.14.1.191 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, неправильного визначення позивачем об’єкту оподаткування ПДВ та дати виникнення податкових зобов’язань з ПДВ згідно з ст.ст.185, 187 Податкового кодексу України акт перевірки не містить.

Суд також зауважує, що в положеннях ст.83 ПК законодавець визначає перелік підстав, на яких мають ґрунтуватись висновки органів державної податкової служби за результатами перевірок. До таки відносяться: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби. Вивченням змісту акту перевірки від 31.05.11 судом встановлено, що його висновки не грунтуються на жодному з визначених ст.83 ПК підстав.

Щодо викладення в акті від 31.05.11 висновків з приводу порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що такі висновки  зроблені суб’єктом владних повноважень з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються доказами у справі.

Так, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов’язань станом на момент виникнення спірних правовідносин був визначений Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України. Аналіз положень зазначених законодавчих актів дає підстави вважати, що станом на дату складання відповідачем у спірних правовідносинах акту перевірки податкові органи не були наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь – якого правочину вимогам ст.ст.202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України (а. акту 35).

Окремо суд зазначає наступне. За змістом ст.215 ЦК України нікчемним правочином визнається лише той правочин, недійсність якого встановлена законом. У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Зокрема, ст.228 ЦК України (в редакції чинній з 01.01.11) визначено, що правочин, який порушує публічний порядок, тобто такий який був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина,  знищення,  пошкодження майна  фізичної  або юридичної особи, держави,    автономної   Республіки   Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є нікчемним, а відтак визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За змістом ч.3 ст.228 ЦК України правочин, при здійсненні якого недодержуються вимоги щодо його відповідності інтересам держави і  суспільства,  його  моральним  засадам, може бути визнаний недійсним судом.

З наведених приписів слідує, що законодавець з 01.01.11 виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних, тобто таких, які можуть бути визнані недійсними виключно судом.

Фактів спрямованості правочину між позивачем та його контрагентом на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина,  знищення,  пошкодження майна  фізичної  або юридичної особи, держави, автономної   Республіки   Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, податковим органом в ході перевірки не досліджувалось та в акті перевірки не наводиться. Рішення суду про визнання зазначеного правочину недійсним через недодержання вимог щодо його відповідності інтересам держави і  суспільства, моральним  засадам, податковим органом  до суду не надано, в акті перевірки про наявність такого рішення не зазначено.

За викладених обставин суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсними правочинів, за яким платником податків були визначені податкові зобов’язання, сформований податковий кредит з ПДВ, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки висновків про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Щодо даних первинних документів платника податків суд зазначає таке. За матеріалами справи первинні документи позивача вилучені протоколом обшуку від 16.02.11 слідчим СВ ПМ ДПІ у Святошинському районі м.Києві (а.с.57), у зв’язку з чим такі документи були відсутні на час проведення перевірки. За змістом п.44.6 ст.44 ПК вважається, що первинній документи були відсутні у такого платника податків на час складення податкової звітності, якщо вони не наданні останнім до перевірки незалежно від причин такого ненадання, окрім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами. Питання порядку проведення перевірки податковим органом у випадку виїмки або іншого вилучення правоохоронними органами первинних документів врегульовано ДПА України в Методичних рекомендацій щодо порядку організації та проведення перевірок платників податків та внесення змін до наказу ДПА України від 27.05.08 N 355, затверджених наказом від  14.04.11 №213. Так, положеннями п.1.15 Методичних рекомендацій визначено, що у разі якщо під час проведення документальної перевірки до органу ДПС за місцем обліку від платника податків надійшло повідомлення про втрату, пошкодження або дострокове знищення документів або документи були вилучені правоохоронними та іншими органами, у зв'язку з чим подальше проведення перевірки неможливе, особами, які здійснюють перевірку, складається акт довільної форми. В акті викладаються причини неможливості продовжувати перевірку у терміни, зазначені у направленні та наказі, та робиться відповідний запис про здійснення зазначеної перевірки після усунення причин, які призвели до неможливості проведення. Цей акт реєструється у Спеціальному журналі реєстрації актів у порядку, передбаченому пунктом 1.8 цього розділу. На підставі цього акта керівником органу ДПС, яким було призначено перевірку, виноситься наказ про перенесення термінів проведення такої перевірки на строк, визначений відповідно до пункту 44.5 статті 44 та пункту 85.9 статті 85 розділу II Кодексу, копія якого вручається платнику податків (посадовим особам платника податків або його законним (уповноваженим) представникам). Новий наказ на проведення перевірки не видається та нові направлення на проведення перевірки не виписуються. При цьому, у разі вилучення документів правоохоронними або іншими органами підрозділ, який проводить (очолює) перевірку, забезпечує підготовку та направлення у той же день письмового запиту до відповідного органу про надання органу ДПС копій зазначених документів або забезпечення доступу до перевірки таких документів. З огляду на той факт, що відповідачем повідомлення про проведення перевірки завчасно на адресу позивача направлено не було, останній був позбавлений можливості повідомити про факту вилучення документів правоохоронними органами, а податковим органом не були вчинені необхідні дії задля дослідження первинних документів господарської діяльності позивача.

Також суд наголошує, що п.54.3 ст.54 ПК визначені дії органу державної податкової служби в разі виявлення факту неправильного обрахування платником податків податкового зобов’язання. Так, контролюючий орган обов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках, та за правилами п.58.1.ст.58 ПК надіслати (вручати) платнику податків відповідне податкове повідомлення-рішення. Отже, суд доходить висновку, що у випадку виявлення як  факту заниження платником податків податкового зобов’язання так і факту завищення платником податків податкового зобов’язання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого об’єкта оподаткування, податковий орган, як суб’єкт владних повноважень, який має діяти в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений законодавством, зобов’язаний був прийняти відповідне податкове повідомлення – рішення.

На користь викладеного свідчить і лист ДПА України «Щодо окремих питань стосовно перевірок» від 31.01.11 №2518/7/23-4017/89, виданий з метою врегулювання окремих питань, що виникають при проведенні підрозділами податкового контролю юридичних осіб документальних перевірок платників податків - юридичних осіб, оформленні їх результатів та направленні податкових повідомлень-рішень, за змістом якого податкове повідомлень-рішень має бути складено не тільки на збільшення сум податкових зобов'язань платника податків, а і на їх зменшення за результатами перевірки, а саме податкове повідомлення-рішення за формою згідно з додатком 2 (форма "Р"). На підставі досліджених доказів судом встановлено, що у спірних правовідносинах відповідач податкового повідомлення – рішення не виносив.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи наведені вище обставини перевірки позивача, з огляду на положення КАС України, суд, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, вважає за необхідне визнати противоправними дії ДПІ у м.Дніпродзержинську щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Аксіома» (код - 20251135) за період з 01.06.11 по 31.03.11, на підставі якої було складено акт перевірки від 31.05.11 №2147/163/23-206/20251135.

Оскільки судовим розглядом встановлений факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин в галузі оподаткування, то поданий позов належить задовольнити і в частині вимог стосовно визнання противоправними дій щодо складання акту перевірки від 31.05.11 за №2147/163/23-206/20251135 та встановлення в такому акті порушень, бо такий акт був складений за результатами перевірки, проведеної з порушенням умов, визначених п.79.1 ст.79ПК, та з перевищенням повноважень податкових органів в частині висновків про порушення платником податків ст.ст.203, 215, 228 ЦК України.

Вирішуючи спір в частині вимоги про зобов’язання ДПІ у м.Дніпродзержинську утриматись від використання у своїй діяльності, а також передач іншим особам, акту перевірки від 31.05.11 за №2147/163/23-206/20251135, суд виходить з положень ч.1 ст.2 КАС України, відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Заявлена вимога про зобов’язання утриматись від вчинення певних дій спрямована на майбутнє, а не на захист наявних у позивача прав та інтересів, а відтак має бути залишена без задоволення. Крім того, суд відмічає, що акт перевірки, дії податкового органу по складанню якого визнані противоправними, не може вважатись доказом вчинення порушень таким платником або його контрагентами.

Згідно з ч.3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, при цьому, відповідно до ч.1 ст.94 КАС України. Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 94, 158-164 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Аксіома» до Державної податкової інспекції у м.Дніпродзержинську про визнання дій щодо встановлення правопорушень з боку товариства, викладених в акті перевірки від 31.05.11, та дій щодо складання акту перевірки №2147/163/23-206/20251135 від 31.05.11, противоправними, та про зобов’язання податкову інспекцію утриматись від використання у своїй діяльності, а також передачу іншим особам акту перевірки ТОВ «Аксіома» від 31.05.11– задовольнити частково.

Визнати противоправними дії Державної податкової інспекції у м.Дніпродзержинську щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Аксіома» (код - 20251135) за період з 01.06.11 по 31.03.11, на підставі якої було складено акт перевірки від 31.05.11 №2147/163/23-206/20251135, дії щодо складання акту перевірки від 31.05.11 за №2147/163/23-206/20251135 та дії щодо встановлення в такому акті перевірки порушень з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Аксіома».

Адміністративний позов в частині вимог про зобов’язання Державну податкову інспекцію у м.Дніпродзержинську утриматись від використання у своїй діяльності, а також передач іншим особам, акту перевірки від 31.05.11 за №2147/163/23-206/20251135 -залишити без задоволення.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аксіома» (код ЄДРПОУ - 20251135) витрати по оплаті судового збору (державного мита) в розмірі 1 (одна) грн. 70 коп.

Постанова набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, визначеними ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлений 22.07.11.

Суддя                       

А.О. Коренев