ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2011 року м. Київ
Верховний Суд України у складі:
головуючогоГусака М.Б.,
суддів:Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Пивовара В.Ф., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г., –
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі − відділення Фонду) до товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Прогрес” (далі − ТОВ) про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
в с т а н о в и в:
У серпні 2007 року відділення Фонду звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ТОВ 42 213 грн 22 коп. адміністративно-господарських санкцій, 1 519 грн 20 коп. пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році. На обґрунтування вимог позивач послався на те, що ТОВ на порушення вимог статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі − Закон № 875-XII) не виконало норматив робочих місць для інвалідів, а отже, відповідно до статті 20 цього Закону до нього мають бути застосовані адміністративно-господарські санкції.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 8 лютого 2008 року, залишеною без змін ухвалами Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2008 року та Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2010 року, позов відділення Фонду задоволено.
Судом першої інстанції встановлено, що у 2006 році ТОВ не виконано норматив по створенню робочих місць для працевлаштування семи інвалідів, що передбачено Законом № 875-XII. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку про недотримання відповідачем вимог статті 19 Закону № 875-XII.
ТОВ не виконано покладений на нього Законом № 875-XII обов’язок з працевлаштування інвалідів, не інформувавши відповідні органи про наявність робочих місць для інвалідів.
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ТОВ просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції від 16 грудня 2010 року, а справу направити на новий розгляд до цього ж суду.
На обґрунтування зазначеного заявник додав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 грудня 2010 року, в якій, на його думку, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано одні й ті самі норми матеріального права.
Заява про перегляд оскаржуваної ухвали Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви ТОВ ухвалі касаційного суду по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано статті 19, 20 Закону № 875-XII.
В ухвалі суду касаційної інстанції, наданій на підтвердження неоднакового правозастосування, суди встановили, що підприємством (відповідачем) здійснено необхідні дії для працевлаштування інвалідів шляхом щомісячного направлення до центру зайнятості звітності з інформацією щодо можливості працевлаштування відповідної кількості інвалідів. Крім того, судом взято до уваги те, що в населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись немає. Виходячи з наведеного, суди дійшли висновку про дотримання відповідачем вимог статті 19 Закону № 875-XII, оскільки в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.
У справі, що розглядається, суди встановили, що ТОВ не виконало норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, не інформувало про можливість працевлаштування інвалідів відповідні органи, які займаються працевлаштуванням інвалідів, тому, виходячи з наведеного, суди дійшли висновку, що ТОВ порушено вимоги статті 19 Закону № 875-XII.
Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави для висновку, що ухвалення різних за змістом судових рішень обумовлено наявністю різних обставин, які були встановлені судами при розгляді вказаних справ.
Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України
п о с т а н о в и в:
У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Прогрес” відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.Б. Гусак
Судді: М.І. Балюк
В.П. Барбара О.Т. Кузьменко
Н.П. Лященко
І.С. Берднік В.Л. Маринченко
Л.Ф. Глос Л.І. Охрімчук
Т.В. Гошовська
Л.І. Григор’єва
М.І. Гриців П.В. Панталієнко
В.Ф. Пивовар
О.І. Потильчак
В.С. Гуль Б.М. Пошва
В.І. Гуменюк А.І. Редька
А.А. Ємець Я.М. Романюк
Т.Є. Жайворонок Ю.Л. Сенін
Г.В. Канигіна А.М. Скотарь
М.Р. Кліменко О.О. Терлецький
М.Є. Короткевич Ю.Г. Тітов
О.А. Коротких І.Б. Шицький
В.І. Косарєв В.Ф. Школяров
В.В. Кривенко А.Г. Ярема