ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"03" серпня 2011 р. Справа № 12/140
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіОстапенка М.І.
суддіКондратової І.Д.,
суддіСтратієнко Л.В.,
за участю представників сторін
від позивачаОСОБА_1- пред. за дов.;
від відповідача ОСОБА_2- пред. за дов.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Приватного підприємства "Будівельна компанія "Левша"
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.05.2011р.
у справі№ 12/140 Господарського суду Кіровоградської області
за позовомПриватного підприємства "Будівельна компанія "Левша"
доПублічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", від імені якого діє Кіровоградська філія Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк"
провизнання недійсним кредитного договору та додаткової угоди
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство "Будівельна компанія "Левша" звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", від імені якого діє Кіровоградська філія Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання недійсним кредитного договору № 90 від 24.07.2007 року з урахуванням змін до нього, внесених додатковою угодою від 31.12.2008 р. та визнання недійсною додаткової угоди від 31.12.2008 р. з мотивів невідповідності вказаного договору та додаткової угоди нормам чинного законодавства.
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 03.03.2011р. позов задоволено частково, визнано недійсною додаткову угоду від 31.12.2008 р. до кредитного договору № 90 від 24.07.2007 р., укладену між Закритим акціонерним товариством "Приватбанк", від імені якого діяла директор Кіровоградської філії закритого акціонерного товариства "Приватбанк" Єгельська Л.Д., та Приватним підприємством "Будівельна компанія "Левша".
Постановою від 23.05.2011р. Дніпропетровський апеляційний господарський суд зазначене судове рішення в частині визнання недійсною додаткову угоду від 31.12.2008 р. до кредитного договору № 90 від 24.07.2007 року скасував і в позові відмовив, а в решті рішення залишив без змін. Скасовуючи рішення місцевого суду в частині визнання недійсним недійсною додаткову угоду від 31.12.2008 р., апеляційний суд врахував оригінальність підпису директора ПП БК "Левша" ОСОБА_3 на 3-й, 4-й, 5-й, 6-й, 7-й, 8-й та на останній 9-й сторінці оспорюваної додаткової угоди від 31.12.2008р., а також виходив з того, що позивачем не подано доказів того, що на час вчинення спірної додаткової угоди до кредитного договору печатка товариства вибувала з його володіння, знаходилась у неуповноважених осіб, а відповідно, скріпивши своєю печаткою спірний договір, позивач схвалив цей правочин, (ст. 241 Цивільного кодексу (надалі - ЦК України). Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив інші докази на підтвердження факту схвалення спірного правочину, а саме : заява/вимога ПП БК "Левша" від 10.07.2009р., платіжні доручення № 1016 від 06.02.2009р., № 1019 від 16.02.2009р.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, Приватне підприємство "Будівельна компанія "Левша" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.05.2011р., а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, позивач посилається на те, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови допущено порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши згідно ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу (надалі –ГПК) України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у постанові господарського суду, а також правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга Приватного підприємства "Будівельна компанія "Левша" не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що правовідносини між Публічним акціонерним товариством КБ "ПриватБанк" та Приватним підприємством "Будівельна компанія "Левша" виникли на підставі кредитного договору № 90 від 24.07.2007р. з додатковими угодами до нього від 24.07.2007 р. та 31.12.2008 р.
Предметом спору у справі є визнання кредитного договору № 90 від 24.07.2007 року з урахуванням змін до нього, внесених додатковою угодою від 31.12.2008 р. та визнання недійсною додаткової угоди від 31.12.2008 р. у зв'язку з тим, що перші два аркуші додаткової угоди від 31.12.2008 року до кредитного договору № 90 від 24.07.2007 року підписані не керівником позивача, а не встановленою особою.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (п. 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 N 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України).
В силу ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на не доведення позивачем наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, колегія суддів відзначає, що суди попередніх інстанцій правомірно відмовили в позові про визнання недійсним основного кредитного договору № 90 від 24.07.2007 р.
Щодо визнання недійсною додаткової угоди від 31.12.2008 р., колегія суддів вважає що апеляційний суд дійшов вірного висновку, що підстави для визнання її недійсною відсутні, а протилежний висновок суду першої інстанції не ґрунтується на нормах чинного законодавства з огляду на наступне.
Господарськими судами встановлено і матеріалами справи підтверджено (висновок експерта Кіровоградського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз № 4657/02), що підписи від імені ОСОБА_3 в додатковій угоді від 31.12.2008р. до договору кредиту № 90 від 24.07.2007р., розташовані на 1-й сторінці в графі "Заемщик", на 2-й сторінці в графах "Подпись: ОСОБА_3" та "Заемщик", виконані не самою ОСОБА_3, а іншою (іншими) особою (особами) з намаганням наслідування підписів ОСОБА_3; підписи від імені ОСОБА_3 в додатковій угоді від 31.12.2008 до договору кредиту № 90 від 24.07.2007, розташовані на 3-й, 4-й, 5-й, 6-й, 7-й, 8-й та 9-й сторінках в графі "Заемщик" та на 9-й сторінці в графі "Заемщик (ФИО подпись, печать)", виконані самою ОСОБА_3 без навмисної зміни свого підписного почерку у звичайних, відносно звичних для неї умовах (стані).
Суд першої інстанції встановив, що перші аркуші додаткової угоди від 31.12.2008р., які від імені позивача підписані невстановленою особою, містять такі суттєві умови договору як мета, сума (зокрема п. А.2 додаткової угоди від 31.12.2008р.), строк кредиту (зокрема п. А.3 додаткової угоди від 31.12.2008р.), умови і порядок його видачі (зокрема п.А.2.1. додаткової угоди від 31.12.2008р), умови і порядок його погашення (зокрема п. А.3, п. А.4., п. А.8 додаткової угоди від 31.12.2008р.), види забезпечення зобов'язань позичальника (зокрема п. А.3 додаткової угоди від 31.12.2008р.), відсоткові ставки (зокрема п. А.6., А.7 додаткової угоди від 31.12.2008р), порядок плати за кредит (зокрема п. А.8, п. А.9, п. А.10, п. А.11 додаткової угоди від 31.12.2008р.); обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (розділ І "Предмет договору", розділ 2 "Права і обов'язки сторін" додаткової угоди від 31.12.2008р.).
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що підписання першої та другої сторінки аркушу оспорюваної додаткової угоди від 31.12.2008 р. від імені юридичної особи невстановленою особою, свідчить про відсутність волевиявлення юридичної особи на укладення вказаного договору. При цьому, суд першої інстанції зазначив про визнання додаткової угоди в цілому, врахувавши, що без включення недійсних частин правочину до додаткової угоди від 31.12.2008 року вказаний правочин не був би вчинений сторонами взагалі.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд апеляційної інстанції, встановивши, що висновки господарського суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання недійсною додаткової угоди від 31.12.2008р. до кредитного договору № 90 від 24.07.2007р. не відповідають обставинам, правомірно скасував в цій частині рішення з прийняттям нового рішення про відмову в позові, застосувавши до спірних правовідносин ч. 2 ст. 241 ЦК України, згідно якої зазначено, що наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України (далі –ГК України) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Судом апеляційної інстанції на підставі ретельної правової оцінки наявного у справі листа Приватного підприємства БК "Левша" за підписом директора ОСОБА_3, в якому вказується про підвищення відсотка за користування кредитом шляхом укладення угоди від 31.12.2008 р. до кредитного договору № 90 від 24.07.2007 р., та інших доказів в їх сукупності з достовірністю встановлений факт подальшого схвалення додаткової угоди. Доводи касаційної скарги з цього приводу колегія суддів відхиляє, оскільки фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, а у відповідності до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання недійсною додаткової угоди від 31.12.2008р. до кредитного договору № 90 від 24.07.2007р., колегія суддів враховує, що позивач оспорює лише факт підписання 1 та 2 сторінки, разом з тим, не надає суду свої екземпляри 1 та 2 сторінки, які були ним підписані разом з 3-9 сторінками, при цьому, факт підписання 3-9 сторінки угоди директора позивача підтверджений матеріалами справи, що свідчить про зловживання позивачем своїми права та ухилення від сплати суми кредиту та процентів за користування кредитними коштами.
Зі змісту ст. 13 ЦК України слідує, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Зловживання правом має місце у випадку, коли уповноважена особа, спираючись на своє суб'єктивне право, допускає недозволене використання свого права, порушує міру і вид поведінки, визначені законом, посилаючись при цьому на формально належне їй суб'єктивне право.
Згідно ч. 3 ст. 15 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд в порядку статей 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно та об’єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив докази, подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень, належним чином проаналізував зобов’язальні правовідносини сторін та положення чинного законодавства, що регулюють дані правовідносини, та дійшов законних та обґрунтованих висновків за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги.
Доводи касаційної скарги спростовуються вище викладеним та виходять за межі повноважень, наданих касаційній інстанції, оскільки ґрунтуються на оцінці обставин справи апеляційним господарським судом, не підтверджуються матеріалами справи та містять довільне тлумачення положень законодавства, які в даному випадку не стосуються та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів визнає прийняту у справі постанову такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права; підстав для її зміни чи скасування за наведених у касаційній скарзі мотивів не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Будівельна компанія "Левша" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.05.2011 р. у справі № 12/140–без змін.
Головуючий суддя Остапенко М.І.
Суддя Кондратова І.Д.
СуддяСтратієнко Л.В.