ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "03" серпня 2011 р.                                                                                    Справа № 48/19  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіОстапенка М.І.

суддіКондратової І.Д.,

суддіСтратієнко Л.В.,

за участю представників сторін

від позивачаОСОБА_1 –пред. за дов.;

від відповідача ОСОБА_2- пред. за дов.;

від третьої особиОСОБА_3- пред. за дов.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні  

касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2011р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2011р.

у справі№ 48/19 Господарського суду міста Києва

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4

доПублічного акціонерного товариства "Універсал Банк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5

провизнання договору іпотеки  недійсним

ВСТАНОВИВ:

У січні 2011 р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" про визнання договору іпотеки недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2011р. (суддя Бойко Р.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючого - судді Агрікової О.В., суддів Чорногуза М.Г., Сухового В.Г.) в позові відмовлено повністю.

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновком місцевого господарського суду, відзначив про відсутність підстав для визнання недійсним договору іпотеки від 05.04.2007 р., укладеного між ПАТ "Універсал Банк", ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_4, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за № 2777, оскільки позивачем не наведено обставин, з якими законодавство пов'язує недійсність договору.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4  звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій  просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2011р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2011р. та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, позивач посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права.

28.07.2011 року  журналістом  інформаційного агентства "Громадська варта" ОСОБА_5 було подано заяву про надання дозволу на проведення відеозйомки в залі судового засідання під час розгляду справи № 48/19, яке судом відхилено. З огляду на те, що у відповідності до ст. 44 Господарського процесуального кодексу (надалі –ГПК) України розгляд справ у господарських судах відкритий, колегія суддів допустила ОСОБА_5 в зал засідань.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 05.04.2007 року між ВАТ "Банк Універсальний" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк"), ОСОБА_4 (позичальник) та ОСОБА_5 (позичальник) було укладено кредитні договори № 06/2075К-07 (кредитний договір 1) та 06 2076К-07 (кредитний договір 2), згідно п. 3.1 яких позичальники зобов'язуються належно оформити договір застави в забезпечення звернення кредиту, процентів, а також неустойки та інших штрафних санкцій, передбачених даними договорами, витрат, понесених банком, у випадку звернення стягнення на заставлене майно, та/або при необхідності договір поруки і договір страхування заставленого майна.

На забезпечення виконання зобов'язань, передбачених кредитними договорами, 05.04.2007 р. між відповідачем (надалі - іпотекодержатель), ФОН ОСОБА_5 (надалі - іпотекодавець) та ФОП ОСОБА_4 (надалі - іпотекодавець) було укладено договір іпотеки (надалі - договір іпотеки), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за № 2777, за умовами якого іпотекодавці передають в іпотеку іпотекодержателю в якості забезпечення виконання зобов'язань іпотекодавців за кредитними договорами наступне майно: фінський склад, загальною площею 113,20 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, який належить іпотекодавцям на підставі мирової угоди від 23.10.2001 р. № 3/491, затвердженої Господарським судом міста Києва від 26.10.2001 р., зареєстрованого КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" 05.11.2001 р. за р. № 775з, у реєстрову книгу № 12з-61; літ. В - павільйон МПП-1 (кіоск ПК-1 ст. цех), площею 248,10 кв.м., літ. Г, Д склад СА-1 (ангар), площею 780,60 кв.м., який належить іпотекодавцям на підставі мирової угоди від 23.10.2001 р. № 3/490, затвердженої Господарським судом міста Києва від 26.10.2001 р., зареєстрованого КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" 29.12.2001 р. за р. №775з, у реєстрову книгу №12з-62; розташоване на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:75:313:0021, місце розташування АДРЕСА_1, цільове призначення - для експлуатації та обслуговування виробничої бази, розміром 5469 кв.м., яка знаходиться у користуванні іпотекодавців на підставі договору оренди земельної ділянки, посвідченого 08.11.2004 р. державним нотаріусом першої Київської державної нотаріальної контори за р. №8-7788 (предмет іпотеки).

Предметом даного судового розгляду є вимоги іпотекодавця про визнання недійсним договору іпотеки, у зв'язку з суперечністю його змісту вимогам закону.

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а також моральним засадам суспільства.  Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.  Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.  Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. (ст. 215 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (п. 1 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними").

Згідно ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Спеціальним законом, що регулює відносини у сфері застави нерухомого майна –іпотеки, є Закон України "Про іпотеку".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку"  іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Твердження скаржника про те, що відповідач не може бути іпотекодержателем, а позивач іпотекодавцем з огляду на відсутність у позивача зобов'язання перед відповідачем, колегія суддів відхиляє, оскільки у відповідності до ст. 1 Закону України "Про іпотеку"   іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем; іпотекодержатель - кредитор за основним зобов'язанням; основне зобов'язання - зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою; боржник - іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання.

Отже, чинним законодавством встановлено, що боржником за основним зобов'язанням може бути не лише іпотекодавець, але і будь-яка інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання.

Безпідставними також визнаються посилання скаржника на те, що кредитор і іпотекодержатель є різними юридичними особами (мають різні коди ЄДРПОУ), як на підставу визнання недійснимм спірного договору, оскільки, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, договори кредиту та іпотеки було підписано директором Київської філії ВАТ "Банк Універсальний" Ігнатенко В.І., який діяв від імені та в інтересах ВАТ "Банк Універсальний". Отже, як кредитором, так і іпотекодержателем за вказаними договорами є саме ВАТ "Банк Універсальний". Зазначення в договорах кредиту кодів Київської філії ВАТ "Банк Універсальний", а в договорі іпотеки кодів і Київської філії ВАТ "Банк Універсальний" і ВАТ "Банк Універсальний" ніяким чином не впливає на недійсність договору іпотеки та зміст прав та обов'язків сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про іпотеку" іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови:1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду (ч. 2 ст. 18 Закону України "Про іпотеку").

Місцевий господарський суд встановив, що зміст іпотечного договору містить таку істотну умову, встановлену ст. 18 Закону України "Про іпотеку", як опис предмета іпотеки, який відповідає вказаному опису в реєстраційному посвідченні, довідках-характеристиках та коротких технічних характеристиках.

Ст. 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона  повинна довести  ті обставини, на як вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованим та правомірним висновком господарських судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів наявність обставин, з якими закон пов’язує недійсність правочину, щодо оскаржуваного у справі договору.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону. При цьому, колегія суддів враховує, що доводи касаційної скарги повторюють доводи апеляційної скарги, які були предметом ретельного дослідження в суді апеляційної інстанції і їм дана належна правова оцінка.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зауважує, що скаржник в касаційній скарзі стверджує про порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 ГПК України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

З огляду на те, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами на підставі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, касаційна інстанція на вбачає підстав для задоволення касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, рішення судів попередніх інстанцій залишаються без змін.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2011р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2011 р. у справі № 48/19–без змін.

Головуючий суддя       Остапенко М.І.

Суддя          Кондратова І.Д.

СуддяСтратієнко Л.В.