ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "03" серпня 2011 р.                                                                                    Справа № 15/26  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіОстапенка М.І.,

суддіКондратової І.Д.,

суддіСтратієнко Л.В.,

за участю представників сторін

від позивачаДанильченко Р.В.

від відповідача 1не з'явились;

від відповідача 2 не з'явились;

розглянувши у відкритому

судовому засіданні  

касаційну скаргу


Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк"

на рішення Господарського суду Чернігівської області  від 24.02.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2011 р.

у справі№ 15/26 Господарського суду Чернігівської області  

за позовомПублічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк"

до1) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

2) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про розірвання договору та стягнення 25 848,43 грн. збитків

ВСТАНОВИВ:

04.01.2011 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Господарського суду Чернігівської області  з позовом до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 та Фізичної особи –підприємця  ОСОБА_2   про  розірвання договору суборенди частини приміщення від 01.07.2009 р., укладеного між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк", ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 з 15.11.2010 року; та стягнення  солідарно з  відповідачів 25 848,43 грн. збитків.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 24.02.2011р. (суддя Федоренко Ю.В.) припинено провадження у справі в частині розірвання договору суборенди частини приміщення від 01.07.2009 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством  комерційний банк "Приватбанк", Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 та Фізичною особою –підприємцем  ОСОБА_2. В частині стягнення збитків відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2011 р. (колегія суддів у складі: Жук Г.А. –головуючий суддя, судді Тарасенко К.В., Майданевич А.Г.) рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.02.2011 року у справі № 15/26 скасовано в частині припинення провадження та відмовлено в задоволені позову відмовлено позову про розірвання договору суборенди частини приміщення від 01.07.2009 р. В іншій частині рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою,  Публічне акціонерне товариство комерційного банку "ПриватБанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій  просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області  від 24.02.2011р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2011р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення суми 25848,43 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника скаржника, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу (надалі –ГПК) України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, правильності застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Розглядаючи даний спір та приймаючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій встановили, що 01.07.2009 р. між Закритим акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" (орендар), Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 (орендодавець) та Фізичною особою –підприємцем  ОСОБА_2 (власник) було укладено договір суборенди частини приміщення,  відповідно до умов якого ФОП ОСОБА_1 передав банку у тимчасове користування (суборенду) частину приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 225, 4 кв.м, складається із приміщення 2, 3 поверху. Приміщення  належить орендодавцю на праві оренди на підставі договору б/н від 29.06.2009 року між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 (п.п. 1.1, 1.2. договору).

Даний договір суборенди згідно ст. 174 Господарського кодексу (надалі –ГК) України є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків, визначених ним, та в силу ст. 629 Цивільного кодексу (надалі –ЦК) України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про розірвання договору суборенди та стягнення з відповідачів збитки в сумі 25848,43 грн., посилаючись на те, що при укладенні договору найму наймодавець не повідомити наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм.

Рішенням суду першої інстанції припинено провадження у справі щодо позовних вимог про розірвання договору суборенди частини приміщення від 01.07.2009 р. з посиланням на те, що на момент розгляду справи судом спірний договір оренди вже припинив свою дію у зв'язку з розірванням за згодою сторін (додаткова угода від 31.01.2011 р.), а тому предмет спору щодо його розірвання відсутній.

Київський апеляційний господарський суд, скасовуючи в цій частині рішення та приймаючи нове рішення про відмову в позові, визнав помилковим висновок місцевого господарського суду про  припинення з огляду на те, що судом не враховано, що позивач просив розірвати договір оренди з 15.11.2010 р., а за угодою від  31.01.2011 р. сторони дійшли згоди  про розірвання договору суборенди з 04.02.2011 р.

Договір оренди (суборенди) на вимогу орендаря може бути розірваний на підставах, передбачених ст. 784 ЦК України для договорів найму, або на загальних підставах, встановлених ст. 651, 652 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в позові про розірвання договору суборенди з 15.11.2010р., відзначив, що обґрунтовуючи позовні вимоги,  позивачем не вказано норми права, на підставі якої  він просить суд розірвати договір найму (оренди), а також норми права, яка порушена орендодавцем при укладені договору. При цьому, суд апеляційної інстанції зауважив, що перебування майна під обтяженням іпотекою не є правовою підставою розірвання договору оренду.

Колегія суддів вважає, що вказані висновки господарського суду апеляційної інстанції є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України, при цьому, колегія суддів враховує, що постанова суду апеляційної інстанції в цій частині не оскаржується.

Позивачем оскаржуються рішення та постанова в частині відмови в позові про стягнення 25848,43 грн. з посиланням на порушення судами норм матеріального права : ст.ст. 610, 769 ЦК України.

Відмовляючи в позові про стягнення збитків, суд першої інстанції послався на відсутність причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідачів та понесеними банком витратами на виготовлення меблів, перегородок та ремонтом приміщення, витратами по вивезенню речей, які були здійсненні банком на власний розсуд до дати розірвання договору суборенди за згодою сторін. Крім того, місцевий господарський суд відзначив, що розірвання договору у зв'язку з порушенням наймодавцем вимог, встановлених ст. 769 ЦК України, зокрема, щодо повідомлення наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм, є необхідною умовою для відшкодування збитків за ч. 2 ст. 769 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін в цій частині рішення місцевого господарського суду, зазначив, що позивачем не доведено понесення збитків в сумі 25848,43 грн. саме у зв’язку з розірванням договору оренди від 01.07.2009 р., оскільки договір підряду № 11/04-1 від 11.04.2008 року та договір підряду № 05 від 25.03.2008 р.  укладено значно раніше договору суборенди частини приміщення від 01.07.2009 р., а договір на транспортне обслуговування від 04.01.2010 р. не можна розцінювати як доказ на підтвердження збитків, понесених позивачем, у зв’язку із звільненням приміщення, оскільки  акт передачі майна після розірвання договору підписано лише 04.02.2011 р.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне підтримати правову позицію судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що до укладення договору суборенди частини приміщення від 01.07.2009 р., а саме : з 25.06.2008 р., об'єкт суборенди на підставі іпотечного договору, передано в іпотеку ВАТ "Сведбанк", що підтверджується витягом з Державного реєстру іпотек № 29013217 від 27.10.2010 р.

Відповідно до п. 5.4 договору суборенди орендодавець та орендар гарантували, що приміщення передане в оренду не обтяжене правами третіх осіб, не є предметом спору, не продане, не подароване, не передане в заставу, що підтверджується відповідними відомостями про встановлення, зміну чи припинення речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. З приписів ст. 769 ЦК України вбачається, що при укладенні договору найму наймодавець зобов’язаний повідомити наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм.

Частинами першою та другою ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Згідно вимог ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з судом апеляційної інстанції, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Виходячи з викладеного, Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" повинно довести наявність збитків і неправомірної поведінки відповідача, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків, а також розмір відшкодування.

Суди попередніх інстанцій, давши правову оцінку поданим позивачем доказам дійшли висновку, що позивач в обґрунтування своїх доводів не довів, як того вимагає ст. 33 ГПК України, наявність збитків та безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, про те, що заявлені позивачем збитки підтверджуються поданими доказами, колегія суддів відхиляє, оскільки вони фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, а у відповідності до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд в порядку ст.ст. 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно та об’єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив докази, подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень, належним чином проаналізував зобов’язальні правовідносини сторін та положення чинного законодавства, що регулюють дані правовідносини, та дійшов законних та обґрунтованих висновків за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги.

Доводи касаційної скарги спростовуються вище викладеним та виходять за межі повноважень, наданих касаційній інстанції, оскільки ґрунтуються на оцінці обставин справи апеляційним господарським судом, не підтверджуються матеріалами справи та містять довільне тлумачення положень законодавства, які в даному випадку не стосуються та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів визнає прийняту у справі постанову такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права; підстав для її зміни чи скасування за наведених у касаційній скарзі мотивів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2011 р. у справі № 15/26 –без змін.

Головуючий суддя       Остапенко М.І.

Суддя          Кондратова І.Д.

СуддяСтратієнко Л.В.