Справа №  1-10/11

Провадження №11/0390/382/11 Головуючий у 1 інстанції:Костюкевич О.К.

Категорія:ч.3 ст.152 КК України Доповідач: Борсук П. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

24 червня 2011 року місто Луцьк  

          Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді –Борсука П.П.,

суддів - Хлапук Л.І., Фідрі О М.,

за участю прокурора – Смолюка Б.С.,

          засуджених –ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Луцьку апеляції засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2 на вирок Ківерцівського районного суду від 14 квітня 2011 року, яким ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Усичі Луцького району, жителя АДРЕСА_1, громадянина України, з неповною середньою освітою, непрацюючого, невійськовозобов’язаного, раніше судимого:

-          24 лютого 1999 року Ківерцівським районним судом Волинської області за ч.1 ст. 121 КК України на п’ять років позбавлення волі з конфіскацією майна, звільнений 06.12. 2003 року по відбуттю покарання,

-          10 серпня 2004 року Ківерцівським районним судом Волинської області за ч.1 ст. 121 на п’ять років позбавлення волі, звільнений 20.03 2009 року по відбуттю покарання,

-          25 серпня 2010 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області за ч.1 ст. 229-6 КК України (в ред. 1960 року) на шість місяців арешту,

засудженого за ч.3 ст. 152 КК України на десять років позбавлення волі. На підставі ч.4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання призначеного вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25.08.2010 року більш суворим, призначеного цим вироком, ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк десять років.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2, з середньою освітою не працює, раніше судимого

-          27 жовтня 1994 року Волинським обласним судом за ч.2 ст. 141, ч.2 ст.142, ст. 42 КК України на вісім років позбавлення волі

-          13 квітня 2000 року Ківерцівським районним судом Волинської області за ч.2 ст.141 КК України на три роки шість місяців позбавлення волі,

-          30 грудня 2004 року Ківерцівським районним судом Волинської області за ч.3 ст. 185 КК України на три роки девять місяців позбавлення волі,

засудженого за ч.3 ст.152 КК України на десять років позбавлення волі.

          Міру запобіжного заходу засудженим залишено тримання під вартою

          Строк відбування покарання ОСОБА_1 визначено рахувати з 15 липня 2010 року, ОСОБА_2 –з 06 листопада 2010 року.

          Вирішено долю речових доказів.

          Колегія суддів, розглядаючи справу в апеляційному порядку,

                                                        встановила:

          За даним вироком ОСОБА_1 і ОСОБА_2 визнано винними та засуджено за те, що вони 13 липня 2010 року, біля 00 год. 30 хв., діючи в групі з ОСОБА_3 до якого судом застосовані примусові заходи медичного характеру, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, в приміщенні сторожового будинку, який розташований на території колишнього РБД №2  за адресою м. Ківерці вул. Шопена, 29, погрожуючи застосувати фізичне насильство і  нанісши удари в різні частини тіла ОСОБА_4, та заподіявши їй легкі тілесні ушкодження згвалтували її.

          ОСОБА_1 в апеляції та доповненнях до неї вказує на однобічність та неповноту досудового та судового слідства, із-за перевірки судом його показань про перебування в час вчинення злочину в іншому місці. Вважає, що ОСОБА_5,  ОСОБА_2 оговорили його під тиском.

          ОСОБА_2 в своїй апеляції зазначає про непричетність його до зґвалтування потерпілої через стан здоровя. Посилається на порушення його права на захист, через вимушену  відмову від захисника. При призначенні покарання не враховано всіх обставин, які характеризують його, як особу.

          ОСОБА_1 просить вирок скасувати, справу направити на додаткове розслідування, а ОСОБА_2 -  прийняти справедливе рішення.         

          Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку та доводи апеляцій,  засуджених, які підтримали свої апеляції, прокурора, який просив залишити апеляції без задоволення, а вирок без зміни, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляції задоволенню не підлягає з наступних підстав.

          Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини злочину і його висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1, ОСОБА_2 у зґвалтуванні ОСОБА_4 із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування, вчинене групою осіб відповідає доказам,  які суд всебічно, повно й об’єктивно дослідив і правильно оцінив.

Із матеріалів справи видно, що на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні ОСОБА_1 вини в інкримінованому злочині не визнавав і давав показання, зміст яких зводився до наступного. Так, він стверджував, що під час повернення додому разом з ОСОБА_2, ОСОБА_3  зустріли потерпілу. Висловлюючи незадоволення на його зауваження наніс ударів рукою, ногами в тіло потерпілої. Після цього інциденту покинув всіх та пробув до ранку з іншою жінкою.

ОСОБА_2 підтвердив обставини побиття ОСОБА_1  потерпілої, а також те, що  намагався вступити з останньою в статеві стосунки, однак сам відмовився від цього. Після цього в кімнату де знаходилась потерпіла заходили ОСОБА_5 і ОСОБА_6, які події там відбувалися не знає.

Не дивлячись на  заперечення ОСОБА_6, ОСОБА_2 своєї причетності до інкримінованого їм злочину, їх винуватість суд обґрунтував показаннями потерпілої та іншими наведеними у вироку доказами.

Так, із показань потерпілої  ОСОБА_4 видно, що 13 липня 2010 року її зґвалтували ОСОБА_2,  двічі ОСОБА_6 і ОСОБА_5,  із застосуванням фізичного насильства та з погрозою його застосування. Показання потерпілої узгоджуються з показаннями даними нею під час відтворення обстановки та обставин події (т.1 а.с. 46-57) і проведення очних ставок з засудженими ( т.1 а.с.116-119), показаннями ОСОБА_5 даними під час досудового слідства, який підтвердив обставини зґвалтування потерпілої.

ОСОБА_5 як підтверджує висновок стаціонарної судово-психіатричної експертизи у період інкримінованих дій психічним захворюванням не страждав, виявляв легку розумову відсталість, що не позбавляло його здатності усвідомлювати значення своїх дії та керувати ними. Показання ОСОБА_5 в якості підозрюваного, обвинуваченого давав в присутності захисника. А тому, підстав піддавати  критиці та для визнання їх недопустимими, у суду не було.

Висновком експерта підтверджується наявність у ОСОБА_4 легких тілесних ушкоджень, що свідчить про застосування до неї фізичного насильства.(т.1 а.с.80-81).

Потерпіла під час досудового слідства, послідовно розповідала про обставини вчиненого відносно неї злочину.

За таких обставин, саме показання потерпілої в сукупності з іншими доказами, суд поклав в основу обвинувального висновку, які в цілому повно відтворюють картину події, і тим самим повністю спростовують всі версії засуджених щодо їх непричетності до інкримінованого злочину.

Суд обґрунтовано  відкинув як такі, що не відповідають фактичним обставинам справи показання ОСОБА_2 в судовому засіданні, і взяв до уваги ті, які дані на досудовому слідстві (т.1 а.с.130, 148-149, 154-155). В них той послідовно вказував як він, ОСОБА_1, ОСОБА_5 вчинили зґвалтування потерпілої.

Не ґрунтуються на матеріалах справи доводи ОСОБА_2 про те, що до нього на досудовому слідстві застосовувалися заходи фізичного та психічного впливу, а також про порушення його права на захист. Зазначена версія була предметом перевірки як органом досудового слідства, так і суду, проте свого підтвердження не знайшла.

В матеріалах справи є протоколи про ознайомлення ОСОБА_2, як підозрюваного, обвинуваченого з його правом на захист, де він відмовився від допомоги захисника, бажаючи свої права захищати сам.

Обставини вчиненого засудженими злочину, суд встановив повно і об’єктивно, підстав для направлення справи на додаткове розслідування, як про це просить ОСОБА_1 в своїй апеляції, колегія суддів не знаходить.

Дії ОСОБА_1, ОСОБА_2, як зґвалтування, вчинене групою осіб за ч. 3 ст. 152 КК України кваліфіковані правильно.

Покарання їм призначено у відповідності з ст. 65 КК України з врахуванням того, що злочин відноситься до категорії  особливо тяжких, обтяжуючої обставин вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння. Обидва неодноразове притягувалися  до кримінальної відповідальності. Тому підстав для зменшення міри покарання,  як про це просить в апеляції ОСОБА_2,  колегія суддів не вбачає.

Переглядаючи справу в порядку ст. 365 КПК України, колегія суддів приходить до висновку, що з вступної частини вироку слід виключити посилання на непогашену судимість ОСОБА_1 за вироком суду Білогірського гарнізону Амурської області від 18 березня 1985 року, яким його засуджено за п. «а»ст.247,  ч.3 ст. 89, ст. 40 КК РСФСР на п’ять років позбавлення волі, оскільки даний вирок не тягне правових наслідків передбачених ст.9 КК України і останній засуджений за межами України та на вирок Старовижівського районного суду Волинської області від 23 липня 1991 року, яким ОСОБА_1 засуджений за ч.1 ст. 117 КК України (в редакції 1960 року) на чотири роки позбавлення волі, так як  дана судимість є погашеною.

Строк покарання ОСОБА_1 слід рахувати з 15 липня 2010 року.

Керуючись ст. 365-366, 371, 373 КПК України, колегія суддів судової палати

ухвалила:

Апеляції ОСОБА_1, ОСОБА_2  залишити без задоволення, а вирок Ківерцівського районного суду від 14 квітня 2011 року щодо ОСОБА_2 без зміни.

В порядку ст. 365 КПК України, цей же вирок щодо ОСОБА_1 змінити.

Виключити з вступної частини вироку посилання на непогашені судимості  ОСОБА_1 згідно: 1) вироку суду Білогірського гарнізону Амурської області від 18 березня 1985 року, яким його засуджено за п. «а»ст. 247, ч.3 ст.89, ст. 40 КК РСФСР на пять років позбавлення волі, 2) вироку Старовижівського районного суду Волинської області від 23 липня 1991 року, яким його засуджено за ч. 1 ст. 117 КК України на чотири роки позбавлення волі.

Відбуття покарання ОСОБА_1 рахувати з 15 липня 2010 року.

В решті вирок залишити без зміни.

Головуючий                     

Судді