Україна

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

22ц-8159/11                                                                         Головуючий у 1 й інстанції - Фаріна Н.Ю.

Категорія 45                                                   Доповідач  -  Варенко О.П.

Р І Ш Е Н Н Я

                                             ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2011 року колегія  суддів судової палати у цивільних справах апеляційного  суду Дніпропетровської області  в складі:

головуючого  – Варенко О.П.,

суддів -  Григорченка Е.І., Лаченкової О.В.,  

при секретарі   -  Коляда О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області  від 24 березня 2011 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя та визначення порядку користування квартирою, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2005 року позивач звернулася до суду з зазначеним позовом до відповідача, який уточнила в ході слухання справи, посилаючись на те, що трикімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, було придбано сторонами у період шлюбу, оскільки шлюбні стосунки фактично припинені, просила суд визнати за нею право власності на   ѕ  частини квартири АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_2 право власності на  ј частину квартири АДРЕСА_1; визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділивши їй з дітьми дві кімнати розмірами 12,8 м. кв. та 16,9 м. кв., відповідачу виділити кімнату 12,6 м.кв.; всі інші приміщення залишити у загальному користуванні; стягнути з відповідача судові витрати по справі.

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області  від 24 березня 2011 року  позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя та визначення порядку користування квартирою - задоволено повністю; визнано за ОСОБА_3 право власності на ѕ  частини квартири АДРЕСА_1; визнано за ОСОБА_2 право власності на ј  частину квартири АДРЕСА_1; визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділивши ОСОБА_3 з дітьми дві кімнати розмірами 12,8 м. кв. та 16,9 м. кв., ОСОБА_2 виділено кімнату 12,6 м.кв.; всі інші приміщення залишено у загальному користуванні; вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстації норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та винесення нового, яким позивачу відмовити у позові у повному обсязі.  

Вивчивши доводи апеляційної скарги, перевіривши їх матеріалами справи, вислухавши сторони, колегія суддів вважає що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним  і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.   

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.   

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що  згідно ч.І ст. 69 Сімейного кодексу України - дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу; згідно ч.І ст.70 СК України - при розподілі майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна жінки і чоловіка рівні; згідно ч.ч.2,3 ст.70 СК України - при вирішенні спору про поділ майна подружжя суд може відступити від принципу рівності часток, якщо один з подружжя не піклувався про матеріальне забезпечення сім'ї, а також якщо з одним з подружжя проживають неповнолітні діти; згідно ст. 71 СК України - майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, що з ОСОБА_3 проживають двоє неповнолітніх дітей, які і надалі будуть проживати з нею і які потребують житла. Відповідно до статті 383 ЦК України - власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання в ній та проживання своєї родини.Відповідно до статті 391 ЦК України - власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Згідно судової товарознавчої експертизи поділити трьохкімнатну квартиру №НОМЕР_1, розташовану на п'ятому поверсі п'ятиповерхового панельного будинку по АДРЕСА_1 на ѕ та ј частину з рівнозначними умовами проживання кожного співвласника неможливо, тому що технічно неможливо обладнати кожну частину квартири окремою кухнею, ванною та туалетом, влаштувати окремий вхід/вихід з кожної частини квартири, тому що спірна квартира розташована на п'ятому поверсі в середині багатоквартирного житлового будинку.

Проте з такими висновками  суду першої інстанції погодитись не можна, оскільки вони не відповідають вимогам чинного законодавства та матеріалам справи.   

Судом встановлено, що з 23 жовтня 1993 року сторони перебувають в шлюбі, від якого мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.6-8).

Згідно договору купівлі-продажу від 21 листопада 1997 року, зареєстрованому на Павлоградській товарній біржі за реєстраційним номером 11/23-НДТ, відповідач придбав трикімнатну квартира АДРЕСА_1 Відповідно до п.9 зазначеного договору, за ст.227 ЦК України, цей договір підлягає реєстрації в бюро технічної інвентаризації м.Тернівка (а.с11).

На підставі ст.227 ЦК України (в редакції 1963 року) відповідач повинен був нотаріально посвідчити вказаний вище договір. Відповідно ж до ч.2 ст.15 Закону України “Про товарну біржу” від 10.12.1991 року, угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Згідно ст.19 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”, в редакції від 01.07.2004 року, договори купівлі-продажу нерухомого майна, які належним чином зареєстровані на біржі, є підставою для реєстрації права на це майно, але ст.20 цього ж Закону знову відсилає до вимог Цивільного Кодексу України. Згідно ст.47 ЦК України (в редакції 1963 року), якщо сторони повністю виконали угоду, що потребує нотаріального посвідчення, суд вправі визнати таку угоду дійсною. В такому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

В матеріалах справи відсутні відомості про визнання вищезазначеної угоди дійсною та про реєстрацію права власності на спірну квартиру за сторонами, тоді як ст.12 Закону України «Про власність», діючого на час укладання договору купівлі-продажу спірної квартири, передбачено, що громадянин набуває права власності на майно, одержане внаслідок укладення угод, не заборонених законом.

Суд першої інстанції не взяв до уваги наведені обставини та норми закону, що регулюють встановлені правовідносини, висновки суду суперечать матеріалам справи.

В судовому засіданні апеляційної інстанції сторони пояснили, що договір купівлі-продажу від 21 листопада 1997 року, зареєстрований на Павлоградській товарній біржі за реєстраційним номером 11/23-НДТ,  не зареєстрований за ними в бюро технічної інвентаризації м.Тернівка.

Таким чином, постановлене судове рішення, на підставі п.п.1,3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, як заявленому передчасно.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 –задовольнити.

Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області  від 24 березня 2011 року –скасувати.

Відмовити ОСОБА_3 у задоволенні її позову до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя та визначення порядку користування квартирою.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий

            Судді