16.06.2011                                          Справа № 1-201/11

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

         16 червня 2011 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого          Кафтанова В.В.,

при секретарі           Черняк Н.А.,                               

з участю прокурорів          Оніщенка П.В., Слизькоухої О.В.,  

         розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ірпені кримінальну справу по обвинуваченню:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Кочічено Ємільчинського району Житомирської області, українки, громадянки України, освіта вища, розлученої, працюючої приватним підприємцем в м.  Ірпінь, не військовозобов’язаної, проживає: АДРЕСА_1,  не судимої;     

          у вчиненні злочину передбаченого ст.  172 ч.1 КК України ,-

встановив:

          відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу законів про працю України (далі КЗпПУ) від 10.12.1971 року - працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про  обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

          Статтею 21 КЗпПУ передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою  працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про  працю,  колективним  договором  і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення  трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах,  в  установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою  трудового  договору  є  контракт, в якому строк його дії, права,  обов'язки і відповідальність  сторін  (в тому  числі  матеріальна),  умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору,  в  тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

            П. 6 ч. 1 ст. 24 КЗпПУ передбачено, що додержання письмової форми договору є обов’язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.

            ОСОБА_1, будучи фізичною особою-підприємцем, на підставі свідоцтва про державну реєстрацію НОМЕР_1 від 21.12.2009 р., за адресою: АДРЕСА_2, здійснюючи підприємницьку діяльність, пов’язану з роздрібною торгівлею канцелярськими товарами, маючи право оперативно-господарського розпорядження майном та право прийому та звільнення працівників, недотрималась письмової форми трудового договору, як це передбачено ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі –КЗпП України), з 01.09.2010р., умисно, без укладення трудового договору, по усній домовленості залучила до роботи по виконанню функцій продавця магазина найманого працівника ОСОБА_2, яка в період з вересня 2010 р. по січень 2011 р. виконувала функції продавця в магазині, а саме відпускала товар за встановленою ціною, консультувала покупців та отримувала за це грошову винагороду в розмірі 1000 грн. один раз на місяць.

                Не дотримавшись письмової форми договору з найманим працівником          ОСОБА_2, ОСОБА_1 грубо порушила законодавство про працю, а саме ч. 2 ст. 2 КЗпП України, згідно якої працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору   про роботу  на  підприємстві,  в установі, організації або з фізичною особою.   Працівники  мають   право   на  відпочинок   відповідно  до   законів    про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку,   на   участь  в  управлінні   підприємством,  установою,  організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а  також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів  незалежно від  характеру виконуваної роботи або займаної посади, ст. 21 КЗпПУ згідно якої  трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується  виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому   розпорядкові,   а   власник   підприємства, установи,    організації або    уповноважений    ним    орган    чи    фізична   зобов’язуються виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством  про працю, колективним  договором  і угодою сторін, п 6 ч. 1 ст. 24 КЗпПУ   додержання письмової форми договору  є обов'язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.

               За порушення вимог чинного законодавства ДПІ у Радомишильському районі Житомирської обл. нараховано на ОСОБА_1 штрафних санкцій на загальну суму 1000 грн.

            У судовому засіданні підсудна  ОСОБА_1 свою вину в скоєному злочині визнала повністю, давати покази відмовилась. Повністю підтримала свої покази оголошені в судовому засіданні, згідно яких у неї в магазині за адресою: м. Ірпінь, вул. Ленінградська, 3,  працювала на посаді продавця ОСОБА_2 з 01.09.2010 р. без укладання трудового договору і без запису у трудовій книжці. Заробітна плата потерпілій ОСОБА_2 виплачувалась один раз на місяць в сумі 1000 грн. Заробітна плата видавалась їй на руки, платіжні відомості при цьому не велись.  Також, підсудна не сплачувала внески до бюджету та соціальних служб.               

         У вчиненому  ОСОБА_1 щиро розкаюється. Просить її суворо не карати, стверджує, що більше не стане за злочинний шлях.

         Потерпіла ОСОБА_2 в судовому засіданні показала, що вона дійсно працювала у приватного підприємця ОСОБА_1 на посаді продавця з вересня 2011 р. без укладання трудового договору. Заробітна плата їй видавалась на руки, платіжні відомості при цьому не велись. Матеріальних та моральних претензій до підсудної потерпіла не має.

         В зв’язку з тим, що підсудна повністю визнала свою вину, не оспорює докази зібрані по справі, відповідно до ст. 299 КПК України інші докази по справі суд не досліджує.

         Органом досудового слідства дії підсудної правильно кваліфіковано за ст. 172 ч.1 КК України, як умисні протиправні дії, які полягають в грубому порушенні законодавства про працю. Суд вважає таку кваліфікацію правильною.

         Обираючи міру покарання, суд враховує характер і ступень суспільної небезпечності скоєного, обставини, що пом’якшують та обтяжують  її відповідальність, особу підсудної та те, що підсудна скоїла злочин, які відноситься до злочинів невеликої тяжкості.

Як особа  ОСОБА_1 характеризується позитивно, працює, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, є пенсіонером.

Обставиною, що пом’якшує покарання підсудної суд знаходить - щире каяття в скоєнні злочину.

Обставин, що обтяжують покарання підсудної, суд по справі не знаходить.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що підсудній  необхідно призначити покарання у вигляді штрафу. Суд вважає, що дане покарання є необхідним та достатнім для вправлення підсудної та попередження скоєння нею нових злочинів.  

         Цивільний позов по справі не заявлений. Речові докази та судові витрати по справі відсутні.

         Керуючись ст.ст. 323, 324 КПК України суд ,-

З А С У Д И В:

ОСОБА_1 визнати винною у вчиненні злочину передбаченого ст. 172 ч. 1 КК України та призначити їй покарання по цій статті у вигляді штрафу в сумі 700 (сімсот) грн.

        До вступу вироку в законну силу запобіжний захід у відношенні підсудної залишити без змін –підписку про невиїзд із постійного місця проживання.  

         На вирок до апеляційного суду Київської області через Ірпінський міський суд може бути подано апеляцію на протязі 15 діб із моменту проголошення вироку.

Суддя:В. В. Кафтанов