2-а-2082/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

05.05.2011  року                    Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого –                                                                      судді   Гаврасієнко В.О.,

при секретарі –                                                                                Бірюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного Фонду України в Заводському районі м. Миколаєва про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Діти війни»,–

ВСТАНОВИВ:

16.02.2011 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить поновити пропущений строк для звернення до суду та стягнути з відповідача недоплачену як «дитині війни»щомісячну державну соціальну допомогу за період з 01.01.2006 року по 31.12.2010 рік.

В судове засідання позивач не з’явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просив позов задовольнити.

В судове засідання представник відповідача не з’явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги не визнав, заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що немає законодавчих підстав застосування ч.3ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Статтею 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»№2195 від 18.11.2004 р. дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком, проте, розмір мінімальної пенсії за віком, з якої потрібно обчислювати підвищення не передбачено, оскільки не визначено розмір мінімальної пенсії за віком для обчислення підвищення до пенсії особам, яким встановлено статус «дитина війни». Крім того, ст.6 ЗУ №2195 не передбачено, яким органом, за рахунок яких коштів та джерел і в якому процедурному порядку здійснюється призначення та виплата пенсій.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

          Як вбачається із матеріалів справи, позивач має правовий статус «дитина війни», що підтверджується пенсійним посвідченням.

      Відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№2195 від 18.11.2004року, що набрав чинності 01 січня 2006 року позивач має право на підвищення мінімальної пенсії за віком на 30%, однак відповідач необґрунтовано відмовив йому в перерахунку пенсії, посилаючись на те, що дію ст.6 вищевказаного Закону було зупинено та не врегульовано в законодавчому порядку розмір пенсії за віком, який необхідно застосувати для обчислення пенсії позивачу відповідно до вказаного Закону. У зв’язку з вищевказаним позивач змушений звертатися до суду з даним позовом.

      Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Як вбачається зі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Пунктом 17 ст.77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік»з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Однак Законом України від 19 січня 2006 року №367-ІV «Про внесення змін до закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік»пункт 17 статті 77 виключено та статтею 110 (викладеною цим Законом у новій редакції) установлено, що пільги дітям війни, передбачені абз.7 ст.5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 01 січня 2006 року, а ст.6 –у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Цей Закон був опублікований 22 березня 2006 року, а тому набрав чинності 02 квітня 2006р. Тобто з 02.04.2006р. ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» знову почала діяти. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсі, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як визначив законодавець, могло здійснюватись лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Оскільки, такі умови не настали суд вважає, що вимоги позивача за 2006р. не підлягають задоволенню.

На 2007 рік дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було  зупинено з урахуванням ст.111 Закону України від 19.12.2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якою встановлено, що «підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»виплачується особам, які є інвалідами ( крім тих, на яких поширюється дія ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) зупинення дії статті 6 ЗУ, передбачене Законом України від 19.12.2006 року «Про державний бюджет України на 2007 рік»та положення ст.111 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік»втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення, а саме з 09.07.2007 року.

Таким чином, зупинення дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»відновлено та визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним): - у 2006 році з 02.04.2006 року, відповідно до ЗУ від 19.01.2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»; - у 2007 році з 09.07.2007 року з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення.

Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 року №107-VІ підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ внесено зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до яких «дітям війни»(крім тих на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Зміни внесені підпунктом 2 п.41 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 року №107-VІ «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а отже, лише з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року включно позивач має право на підвищення пенсії.

Відповідно до ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 року було надано право  Кабінету Міністрів  України у 2009 році встановлювати розміри  соціальних  виплат ,які відповідно до законодавства визначаються залежно  від розміру мінімальної  заробітної плати ,в абсолютних сумах у межах асигнувань ,передбачених   за відповідними  бюджетними програмами. Але  на виконання вищезазначеної норми Кабінетом Міністрів України не приймалося  окремої постанови  щодо встановлення у 2009 році  розміру підвищення до пенсії  особам, віднесеним до категорії «дитина війни». Розмір підвищення до пенсії  з 1 січня 2009 року   цією постановою  не визначений та змін стосовно цього питання  у 2009 році в вищезазначену постанову  не вносилося. Таким чином, стаття 6 Закону  України  «Про соціальний захист дітей  війни»з 1 січня 2009 року  по дійсний час  є діючою  в наступній редакції «дітям війни  пенсії  або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком».

Крім того, обов’язок по здійсненню перерахунку належних до виплати грошових сум позивачу законом покладено на управління Пенсійного фонду України у Заводському районі м. Миколаєва, у зв’язку із чим суд не може виконувати обов’язки суб’єктів владних повноважень, покладених на них законом. З цих підстав суд не може здійснювати перерахунок належного підвищення, а позовні вимоги про зобов’язання відповідача виплатити щомісячне грошове утримання у певній сумі задоволенню не підлягають.  

Посилання відповідача на неможливість виконання вказаного рішення Конституційного Суду України в частині здійснення зазначених виплат до визначення компетентними органами їх механізму та джерел фінансування не заслуговує на увагу, оскільки не спростовує викладене. Що стосується позиції представника відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову ще й зважаючи на те, що відсутній механізм реалізації права позивача на нарахування і виплату їй спірного підвищення пенсії, то  навіть у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини (в даному випадку закону чи іншого нормативного акту, який би на думку відповідача встановлював розмір мінімальної пенсії за віком для визначення передбаченого законом України  «Про соціальний захист дітей війни»підвищення пенсії), суд не може відмовити в задоволенні позову з цих підстав, а відповідно до ч.7 ст.8 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Вирішуючи питання про поважність пропуску позивачем строку звернення з даним позовом суд виходить з того, що тривала і послідовна практика уряду та органів пенсійного фонду по нарахуванню та виплаті даного виду підвищення всупереч положенням Закону України «Про соціальний захист дітей війни»на підставі законів про державний бюджет, створювала впевненість відповідної категорії осіб, в т.ч. у позивачки, у відсутності перспектив і механізму захисту її порушеного права на отримання передбаченого законом підвищення пенсії.

Викладене підтверджується також тим, що навіть після винесення Конституційним Судом рішення від 9 липня 2007р. № 6-рп/2007 вирішення державними органами цих питань не змінилося і вимоги ст.6 закону «Про соціальний захист дітей війни»не виконуються до цього часу.

Крім того, при вирішення даного питання судом враховується похилий вік позивача.

На підставі ст. 94 КАС України на користь позивача підлягають поверненню з місцевого бюджету, а саме з управління Державного Казначейства у м. Миколаєві понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3,40 гривень.

Керуючись ст.ст. 11, 14, 100, 159, 160-161, 163  КАС  України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного Фонду України в Заводському районі м. Миколаєва про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Діти війни»- задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва про зобов’язання вчинити перерахунок та виплату державної соціальної допомоги.

Зобов’язати Управління пенсійного Фонду України в Заводському районі м. Миколаєва виплатити ОСОБА_1 підвищення у розмірі 30% надбавки до мінімальної пенсії за віком з 09.07.2007 року до 31.12.2007 року включно, з 22.05.2008р. по 31.12.2008р. включно, а також за 2009, 2010 рр., з урахуванням фактично виплачених сум.

Повернути з місцевого бюджету –Управління Державного Казначейства у м.Миколаєві ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3,40 гривень.

В задоволенні інших позовних вимог –відмовити.

Постанова може бути оскаржене через суд першої інстанції до відповідного адміністративного апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії.

Суддя:                                                                                                                 В.О.Гаврасієнко