Справа №22-ц-1433/11 Головуючий у суді у 1 інстанції - Левченко

Категорія - 42 Суддя-доповідач - Семеній

УХВАЛА

іменем України

26 липня 2011 року                                                                                                     м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

Головуючого -  Семеній Л. І.,

суддів -  Кононенко  О. Ю.,  Дубровної  В. В.,

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 29 червня 2011 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

про виселення з жилого приміщення,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 29 червня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухваленого рішення, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення її позову.

Зазначає, що відповідач систематично порушує правила співжиття, проте суд в порушення вимог ст.ст.213, 214 ЦПК України прийняв до уваги не підтверджену жодним доказом позицію відповідача про те, що він є добросовісним мешканцем та громадський порядок не порушує. Також суд не прийняв до уваги її свідчення та свідків на її боці і невірно оцінив їх як доказ порушення відповідачем громадського порядку.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_3, які підтримали доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено та з матеріалів справи вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 30.07.2004 року позивач є власником 92/100 частин квартири АДРЕСА_1 (а.с.6,7).

Квартира складається з чотирьох жилих кімнат, площею 17,10 кв.м, 8,10 кв.м, 17,30 кв.м., 12,20 кв.м; кухні, площею 9,40 кв.м, коридору, ванної кімнати та туалету (а.с. 8-11).

29 березня 2004 року відповідач продав належний йому на праві власності жилий будинок, що знаходився в с. Терешківка Сумського району Сумської області та в вересні 2004 року разом зі своєю дружиною ОСОБА_3 (дочкою позивача) та сином ОСОБА_5 за згодою власника вселилися до спірної квартири й зареєстрували місце свого проживання в ній. Також в квартирі проживають та зареєстровані син позивача ОСОБА_4 та онук ОСОБА_6 (а.с.12,39, 52-53).

В 2009 році шлюб між відповідачем та ОСОБА_2 було розірвано (а.с.13).

Після розірвання шлюбу відповідач залишився проживати в квартирі.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд керувався вимогами ст.ст.9, 116, 156 ЖК України та виходив з того, що особа, яка звернулася за судовим захистом не повинна при цьому порушувати права і охоронювані законом інтереси інших осіб.

Як на правову підставу для задоволення своїх вимог, позивачка посилалась на положення ст.116 ЖК України.

Разом з тим, зі змісту зазначеної норми вбачається, що виселення членів сім’ї власника житлового будинку без надання іншого житлового приміщення допускається, якщо систематичне порушення правил співжиття робить неможливим для інших проживання в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.

З роз’яснень, викладених в п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування Житлового кодексу України», вбачається, що під заходами запобігання і громадського впливу маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами склались неприязні стосунки та постійно виникають сварки. Проте апелянт, всупереч вимогам ст.60 ЦПК України не надав доказів того, що до відповідача застосовувались відповідними органами в установленому порядку заходи запобігання і громадського впливу та що він був попереджений про виселення внаслідок порушення ним правил співжиття.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те,  що позивач не надав доказів,  на підставі яких відповідно до вимог ст.116 ЖК України відповідач підлягав би виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Обставини, на які посилається позивач були предметом дослідження суду першої інстанції і отримали об’єктивну оцінку.

Колегією суддів не виявлено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права в оскаржуваній частині рішення, які могли б бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст.315, 319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 29 червня 2011 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -