Справа № 191/5603/24

Провадження № 2-о/191/177/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Форощук С.А.

за участю секретаря - Вехник С.А.

згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Синельникове Дніпропетровської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Синельниківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті, -

В С Т А Н О В И В :

Заявниця звернулася до суду із заявою в порядку окремого провадження, заінтересована особа : Синельниківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті.

В обґрунтування своїх вимог заявниця зазначила, що її батько - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт. Розівка Куйбишевського району, Запорізької області. Про це видано Свідоцтво про смерть Російської Федерації серії НОМЕР_1 від 16.10.2024 р. Однак зареєструвати його смерть у встановленому законом порядку вона не може, оскільки свідоцтво про смерть Російської Федерації серії НОМЕР_1 від 16.10.2024 р. видане 99000008 територіальним відділом РАЦС Куйбишевського району Управління РАЦС Запорізької області, не відповідає вимогам чинного законодавства України. У зв`язку з цим вона не може зареєструвати смерть батька та реалізувати спадкові права. Встановлення факту смерті її батька ОСОБА_2 , породжує юридичні наслідки для неї як заявника, при цьому, чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту смерті. Задоволення заяви має для мене юридичне значення, оскільки необхідне для отримання відповідного документу - свідоцтва про смерть, згідно чинного законодавства України та оформлення спадкових прав після смерті її батька.

У зв`язку з цим, заявник просить встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт. Розівка, Запорізької області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті: в смт. Розівка,Куйбишевського району, Запорізької області, Україна, та жив по день смерті за адресою: АДРЕСА_1 .

Заявниця до початку судового засідання надала заяву про розгляд справи без її участі. Заявлені вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити.

Представник заінтересованої особи до початку судового засідання надала заяву про розгляд справи у її відсутність, проти задоволення вимог ОСОБА_2 не заперечує та звертає увагу на правильність написання назв населених пунтків (районів).

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов наступного висновку.

Згідно ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» - для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається, в тому числі сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України « Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Відповідно до ч.1 абз. 2 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами померлого, їхніми представниками до суду за межами такої території України.

З копії свідоцтва про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , Серія НОМЕР_2 , вбачається, що її батьком є ОСОБА_2 .

Згідно копії «Свидетельства о смерти, выданого 99000008 Территориальним отделом ЗАГС Куйбышевского района Управления ЗАГС Запорожской области 16 октября 2024 года, (російською мовою) вбачається, що « ІНФОРМАЦІЯ_2 умер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 » (російською мовою).

Відповідно до копії «Справки о смерти №С-00962 от 10.01.2024 года» (російською мовою), причиною смерті ОСОБА_2 стало «Раковая интоксикация Е88.3, Раковая кахексія R64.0, Рак мочевого пузыря С67.0» ( російською мовою). Адреса реєстрації місця проживання на дату смерті: « Российская Федерация , Запорожская область, Куйбышевський район, пгт. Розовка» (російською мовою).

Наведені документи відповідно до інформаційного листа ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо окремих питань застосування Закону України від 04.02.2016 року «Про внесення змін до ЦПК України щодо встановлення факту народження або смерті на тимчасово окупованій території» беруться до уваги під час розгляду даної справи, проте відповідно до ч. ч. 2, 3 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

За п.8 ч.1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

За ч.2 ст. 319 ЦПК України, рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою або рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Таким чином, медичні документи, що підтверджують факт смерті особи на тимчасово окупованій території - смт. Розівка, Куйбишевського району, Запорізької області, Російської Федерації, видані діючими сьогодні медичними закладами, за формою та змістом не відповідають вимогам українського законодавства, а тому не можуть бути підставою для проведення реєстрації смерті особи в органах РАЦС Міністерства юстиції України.

Не може вважатись легітимним на території України і свідоцтво про смерть особи, видане органом, який створено на цій території в порядку, не передбаченому законом України.

Документи, які видані органом, що створений на тимчасово окупованій території у порядку, не передбаченому законами України, відповідно до частини 3 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є недійсними і не створюють правових наслідків.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим та тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Відповідно до указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/22 від 24.02.2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та триває до цього часу.

Згідно Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 30.11.2022 р. № 280 "Про внесення змін до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75" затверджено перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 23 листопада 2022 року, до якого входить зокрема територія Розівської селищної територіальної громади.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Також, виходячи з практики ЄСПЛ, яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами як джерело права, необхідно враховувати висновки суду у справах проти Туреччини (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001), Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016), де наголошено, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]. Цей висновок в контексті сформульованого у Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватись недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованих територіях, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цих територій при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать. При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про реєстрацію смерті особи, виданих органами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки можливість збору доказів реєстрації смерті особи на окупованій території може бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

Отже, суд приходить до висновку, що заявниця не має можливості отримати документ встановленої форми про смерть свого батька - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт. Розівка, Куйбишевського району, Запорізької області, Російська Федерація, оскільки на вказаній території не здійснюють повноваження органи влади України як заклади охорони здоров`я або судово-медичні установи, які б мали можливість встановити факт смерті, так і органи реєстрації актів цивільного стану, які б мали можливість зареєструвати факт смерті та видати належне свідоцтво про смерть.

Статтею 17 ч.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.

Оскільки заявниця позбавлена можливості в іншому, ніж у судовому порядку встановити факт смерті свого батька на тимчасово окупованій території, а також надати для реєстрації смерті документи, передбачені законодавством України, при цьому встановлення факту смерті має для заявниці юридичне значення, оцінюючи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що факт смерті ОСОБА_2 підтверджується наданими суду доказами, тому є правові підстави для задоволення заяви і для встановлення факту смерті.

Відповідно до вимог п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.

На підставі викладеного, керуючись Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а також ст.ст.10, 11, 15, 60, 212-215, 218, 257-1, 259, 367 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Заявлені вимоги задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт. Розівка, Розівського району Запорізької області, Україна, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті : селище Розівка, Пологівський район, Запорізька область, Україна та проживав по день смерті за адресою : АДРЕСА_1 .

Рішення підлягає негайному виконанню, оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Копію судового рішення невідкладно надіслати до органу Державної реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації смерті особи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду.

Суддя С. А. Форощук