Справа № 2-344/2011(1)
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
"29" березня 2011 р.
Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого - судді Козачук О.М.
при секретарях - Наумової О.С., Александрової А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним договору позики, мотивуючи свої вимоги тим, що 24.07.2009 року ним було підписано договір позики, згідно якого ніби то відповідач передав йому у власність грошові кошти в сумі 69 000 грн., а він зобов»язався їх повернути до 24.06.2010 року. Оскільки ніяких грошових коштів він не отримував, а договір ним був підписаний на прохання його батьків, без наміру створення правових наслідків обумовлених цим договором, просив визнати його недійсним.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позов в повному обсязі, просив його задовольнити. Пояснив, що матір»ю позивача ОСОБА_3 22.07.2008 року за договором купівлі –продажу було придбано автомобільний кран у ТОВ «Спільне українсько –російське підприємство «Стан –Комплект», генеральним директором якого є відповідач. Під час, коли автокран знаходився на гарантійному обслуговуванні, вийшла з ладу коробка передач, проте продавець відмовився його ремонтувати, пославшись на те, що в даній поломці є вина покупця. На прохання відповідача, батько позивача ОСОБА_4 попросив підписати договір позики на вартість коробки передач автомобільного крану, що і було зроблено позивачем, проте вказані в даному договорі кошти він не отримував.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з»явився, належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, про причини своєї неявки суд не повідомив. Суд вважає можливим проводити розгляд справи в заочному порядку, на підставі ст. 224 ЦПК України, проти чого також не заперечував в судовому засіданні представник позивача.
Вислухавши пояснення представника позивача, свідка ОСОБА_4, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 24.07.2009 року було укладено договір позики, відповідно до якого відповідач передав у власність позивача 69 000 грн. строком до 24.06.2010 року, а позивач зобов»язався повернути вказані кошти в строк та на умовах договору позики (а. с. 20).
Як зазначив в судовому засіданні представник позивача, відповідно до договору купівлі –продажу від 23.07.2008 року, який міститься в матеріалах справи (а. с. 7-8), матір»ю позивача ОСОБА_3, як фізичною особою підприємцем було придбано новий автомобільний кран, вартістю 983 333,33 грн.
Під час, коли автокран знаходився на гарантійному обслуговуванні, вийшла з ладу коробка передач, проте, продавець відмовився його ремонтувати, пославшись на те, що в даній поломці є вина покупця. На прохання відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_4, батько позивача попросив свого сина підписати договір позики на вартість коробки передач автомобільного крану, а саме 69 000 грн., що і було зроблено позивачем, проте вказані в даному договорі кошти він не отримував.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона ( позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов”язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов"язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов»язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов»язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Аналізуючи зібрані по справі докази, суд дійшов до висновку про не можливість задоволення позовної заяви ОСОБА_1, оскільки в судовому засіданні не було доведено факту не отримання ним коштів за договором позики, вказаний договір був укладений ще у 2009 році, до цього часу позивачем не ставилося питання про фіктивність даного договору, до органів внутрішніх справ з письмовими заявами з даного приводу він також не звертався, а тому його позовні вимоги є такими, що не ґрунтуються на законі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10,15,60,85,88, 212-215,224-233 ЦПК України, ст. ст. 526, 610, 1046 ЦК України, -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики –відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги.
Суддя