Справа №  2-а-3471/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

23 травня 2011 року  суддя Святошинського районного суду м. Києва  Морозов М.О., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за адміністративним позовом  ОСОБА_1  Управління пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва про визнання бездіяльності неправомірною та визнання права на отримання невиплаченої соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,

                                                                     в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України в Святошинському р-ні м. Києва про визнання протиправною бездіяльність по невиконанню з 9.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та з 22.05.2008 р. приписів ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»щодо ненарахування йому щомісячного підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком»; визнання його права на отримання невиплаченого підвищення до пенсії, встановленого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 9.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та з 22.05.2008 р., зобов’язавши провести йому нарахування та виплату підвищення до пенсії за вказані періоди часу з подальшим щомісячним нарахуванням та виплатою надбавки до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, довічно.

При цьому, посилається на те, що він народився 14..12. 1937 р. і є дитиною війни відповідно до Закону України від 18.11.2004 р. «Про соціальний захист дітей війни», згідно з ст.6 якого йому повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, але у період з 9.07.2007 р. йому така допомога не виплачувалась у повному обсязі. Такі дії відповідача по справі вважає незаконними. Конституційний Суд України своїми рішеннями від 9.07.2007 р. №6-рп/2007 по справі №1-29/2007, від 22.05.2008 р. №10-рп/2008 по справі №1-28/2008, керуючись ст.ст. 147, 150, 152 Конституції України та статтями 45, 51, 61, 63 Закону України «Про Конституційний Суд України», вирішив: визнати такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційними: положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено дію статті 6 Закону України №2195-1V від 18 листопада 2004 р. «Про соціальний захист дітей війни»; положення пункту 41 розділу 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», яким зупинено дію статей 5, 6 Закону України №2195-1V від 18 листопада 2004 р. «Про соціальний захист дітей війни». Рішення Конституційного Суду України в цих справах мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними; рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Згідно частини 2 статті 19 та частини 3 статті 22 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускаються звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Отже, невиплата йому соціальної допомоги, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є протиправною і такою, що суперечить Конституції та законам України. Розмір соціальної допомоги відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»становить 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Мінімальна пенсія за віком відповідно до ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідач у своїй відповіді на його заяву повідомив йому, що проводити щомісячне нарахування до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком не збирається, посилаючись на постанову КМ України від 28.05.2008 р. №530, якою було закріплено розмір надбавки 10 % мінімальної пенсії за віком та відсутність коштів.

  Суддя, вивчивши адміністративний позов, заперечення на позов відповідача, письмові докази по справі, прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з слідуючих підстав.

Ухвалою судді від 23.05.2011 р. позовні вимоги  ОСОБА_1. до Управління пенсійного фонду України в Святошинському р-ні м. Києва про визнання протиправною бездіяльність по невиконанню з 9.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та з 22.05.2008 р. по 22.10.2010 р. приписів ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»щодо ненарахування йому щомісячного підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком»; визнання його права на отримання невиплаченого підвищення до пенсії, встановленого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 9.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та з 22.05.2008 р. по 22.10.2010 р., зобов’язавши провести йому нарахування та виплату підвищення до пенсії за вказані періоди часу залишено без розгляду на підставі ст.ст. 99, 100 КАС України.

  Суддею встановлено, що ОСОБА_1.  ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку в Управлінні пенсійного фонду України в Святошинському р-ні м. Києва як пенсіонер і йому була призначена пенсія за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». ОСОБА_1. є дитиною війни. Нарахування ОСОБА_1.  доплати до пенсії в сумі 30 % від мінімальної пенсії за віком пенсійним органом не здійснено у повному обсязі у період з 22.10.2010 р. по 22.04.2011 р.

 Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з питань захисту прав людини.

Згідно ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Позивач по справі є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що не заперечується відповідачем, а відтак, на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст.6 зазначеного Закону.

Згідно ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних він них обставин, а також у старості та  в інших випадках, передбачених Законом.

Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.

Разом з тим, згідно ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Поряд з цим у справі «Кечко проти України»Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Суддя вважає необхідним зазначити, що посилання органом державної влади-Управлінням Пенсійного фонду України в Святошинському р-ні м. Києва на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги, оскільки реалізація особою права, яке пов’язане з отриманням бюджетних коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлено у залежність від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Конституційний Суд України своїми рішеннями від 9.07.2007 р. №6-рп/2007 по справі №1-29/2007, від 22.05.2008 р. №10-рп/2008 по справі №1-28/2008, керуючись ст.ст. 147, 150, 152 Конституції України та статтями 45, 51, 61, 63 Закону України «Про Конституційний Суд України», вирішив: визнати такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційними: положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено дію статті 6 Закону України №2195-1V від 18 листопада 2004 р. «Про соціальний захист дітей війни»; положення пункту 41 розділу 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», яким зупинено дію статей 5, 6 Закону України №2195-1V від 18 листопада 2004 р. «Про соціальний захист дітей війни». Конституційний Суд України 27.11.2008 р. по справі №1-37/08 прийняв рішення за №26-рп/08, яким офіційно розтлумачив Кабінету Міністрів, що законами про державний бюджет не можна вносити зміни до чинних законів, зупиняти їх чи скасовувати, або встановлювати інше правове регулювання правовідносин (Постанова КМУ №530 від 28.05.2008 р.), які є предметом інших Законів, адже держава не може відмовлятись від гарантованих Конституцією та визначених Законом фінансових зобов’язань по забезпеченню прав і свобод людини та її гідних умов життя, скасовувати їх чи обмежувати. Конституційний Суд України 20.03.2002 р. по справі №1-15/2002 прийняв рішення №5-рп/2002, у якому зазначено, що оскільки для громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування й необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня, гарантованого ст.48 Конституції України, то звуження змісту й обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів на підставі ст.22 Конституції України не допускається. Зупинення його дії можливе лише за умови введення відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 та пункту 19 статті 92 Конституції України надзвичайного стану, що передбачено ст.64 Конституції України.

Згідно вказаних рішень Конституційного Суду України Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема, бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей Закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. Таким чином Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок-скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

Відповідно до ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 р. №8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини-це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини-це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод-це зменшення кола суб’єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи буд-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання надбавки до пенсії. Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни, тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв’язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.

Частиною 3 ст.46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами: пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.

Статтею 2 Закону України «Про прожитковий мінімум»визначено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому, частиною 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Враховуючи викладене, в контексті положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»( в редакції від 9.07.2007 р.) та частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»суддя вважає за можливе застосувати для визначення розміру щомісячної доплати до мінімальної пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку судді не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Поряд з цим частина 1 статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 р. викладена в новій редакції: дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»розділ 11 цього Закону, яким, зокрема, внесено зміни до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», набирає чинності з 1.01.2008 р.

 Згідно ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частин 1, 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний          строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як було зазначено вище, ухвалою судді від 23.05.2011 р. позовні вимоги  ОСОБА_1. до Управління пенсійного фонду України в Святошинському р-ні м. Києва про визнання протиправною бездіяльність по невиконанню з 9.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та з 22.05.2008 р. по 22.10.2010 р. приписів ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»щодо ненарахування йому щомісячного підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком»; визнання його права на отримання невиплаченого підвищення до пенсії, встановленого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 9.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та з 22.05.2008 р. по 22.10.2010 р., зобов’язавши провести йому нарахування та виплату підвищення до пенсії за вказані періоди часу, залишено без розгляду на підставі ст.ст. 99, 100 КАС України.

Отже, щомісячна соціальна допомога може бути перерахована та виплачена позивачу по справі за період з 22.10.2010 р.

Згідно ст.162 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; зобов’язання відповідача вчинити певні дії.

Таким чином, суддя прийшов до висновку, що викладені в позовній заяві доводи  ОСОБА_1.  щодо протиправних дій відповідача по справі є обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню, з врахуванням виплат, здійснених Управлінням пенсійного фонду України в Святошинському р-ні м. Києва за період з 22.10.2010 р.

Вимоги подавача позову про зобов’язання відповідача нараховувати в подальшому щомісячну державну соціальну допомогу відповідно до положення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»довічно не можуть задоволені, бо відповідно до ст.2 КАС України захисту підлягають вже порушені права та інтереси фізичних осіб, а не ті, відносно яких ще не має спірних правовідносин. Обов’язок пенсійного органу виплачувати щомісячне підвищення до пенсії, як дитині війни, передбачено Законом України «Про соціальний захист дітей війни»і додатково зобов’язувати пенсійний орган вчиняти певні дії по виконанню вимог закону є зайвим.

Відповідно до ст.ст. 87, 94 КАС України на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати за сплату судового збору в розмірі 3 грн. 40 коп., що підтверджується відповідною квитанцією від 14.04.2011 р.

Не підлягають задоволенню вимоги про стягнення 100 грн. як оплата на правову допомогу, бо згідно ст.ст. 87, 90, 94 КАС України такі витрати підлягають стягненню в разі задоволення позову, якщо вони пов’язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які набають правову допомогу за договором. В даному випадку підтверджень надання позивачу по справі саме такої правоовї допомоги не має.

Згідно ст. 256 КАС України постанова суду підлягає негайному виконанню.

 На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 22, 46 Конституції України, ст. 1, 6, 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум», ст.ст. 9, 11, 12, 70, 71, 86, 87, 90, 94, 99, 100, 158-163, 183-2, 256 КАС України, суд

                                                                           п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва про визнання бездіяльності неправомірною та визнання права на отримання невиплаченої соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва по невиконанню з 22.10.2010 р. приписів ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»щодо ненарахування  ОСОБА_1  щомісячного підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Визнати за ОСОБА_1  право на отримання невиплаченого підвищення до пенсії, встановленого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, визначеного Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з 22.10.2010 р. та зобов’язати Управління пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва провести ОСОБА_1  нарахування та виплату підвищення до пенсії за період часу з 22.10.2010 р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1   судові витрати по справі в сумі 3 гривні 40 копійок.

В іншій частині адміністративного позову відмовити.

Постанова суду підлягає негайному виконанню.

  Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови суду.

Суддя