КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
29.06.06 р. № 136/10-06
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий Рибченко А.О.
Судді
Андрейцева Г.М.
Швець В.О
при секретарі судового засідання: Сувид О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Бабинець Б.І., дов. № 01-15/05 від 11.11.2005 р. –адвокат;
Новобранець Т.В., дов. № 02-15/05 від 06.12.2005 р. –представник;
Пікож О.П., довідка № 21679/05 від 20.10.2005 р. –керівник;
від відповідача: не з’явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерний центр «Композит Сервіс»на рішення господарського суду Київської області від 03.05.2006 р.
у справі № 136/10-06 (суддя Тищенко О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерний центр «Композит Сервіс», м. Київ
до Закритого акціонерного товариства ГВКК «Біличі», смт. Коцюбинське, Київська область
про стягнення 47 142,54 грн.,-
ВСТАНОВИВ:
До господарського суду Київської області звернулось ТОВ «Інженерний центр «Композит Сервіс»з позовом до ЗАТ ГВКК «Біличі»про стягнення 47 142,54 грн. заборгованості, з яких: 24 866,68 грн. –основний борг, 8 017,77 грн. –інфляційні втрати, 2 225,07 грн. –3 % річних, 12 033,03 грн. –пеня, 50 000 грн. - моральна шкода, 1 000 грн. - витрати за оплату послуг адвоката. Також позивач просив стягнути кошти в розмірі 15 % від суми задоволеного позову для оплати адвокату за надані послуги.
Рішенням господарського суду Київської області від 03.05.2006 р. у справі № 136/10-06 позов задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 24866,30 грн. основного боргу, 751,36 грн. інфляційних втрат, 63,36 грн. 3% річних, а також судові витрати: 256,82 грн. державного мита, 64,29 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 544,76 грн. витрат за оплату послуг адвоката. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач у справі –ТОВ «Інженерний центр «Композит Сервіс»звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить Київський міжобласний апеляційний господарський суд рішення господарського суду Київської області від 03.05.2006 р. у справі № 136/10-06 в частині відмови позивачу в стягненні з відповідача в повному розмірі індексації, 3 % річних, подвійної облікової ставки та судових витрат в частині задоволеного позову, частково скасувати і постановити нове, правильне і законне рішення. Скаржник вважає, що господарський суд Київської області неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до винесення незаконного рішення.
В судове засідання 29.06.2006 р. представник відповідача не з’явився, не зважаючи на те, що був належно повідомлений про день, місце і час розгляду справи ухвалою апеляційного господарського суду від 08.06.2006 р. Про причини неявки суд не повідомив, відзив на апеляційну скаргу не подав, заяв щодо відкладення слухання справи до початку судового розгляду від відповідача не надходило.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що представник відповідача не з’явився в судове засідання без поважних причин, в зв’язку з чим, проводить розгляд справи в його відсутність за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства України, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ТОВ «Інженерний центр «Композит Сервіс»не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
В 2003 році ТОВ «Інженерний центр «Композит Сервіс»на підставі видаткових накладних від 24.04.2003 р. № РН-0022; № РН-0023; від 27.05.2003 р. № РН-0039; від 28.05.2003 р. № РН-0032; від 18.07.2003 р. № РН-0047 та довіреностей на отримання товару від 24.04.2003 р. серія МАБ № 493864; від 27.05.2003 р. серія ЯЖН № 153858; від 10.07.2003 р. серія ЯЖН № 153959, передано ЗАТ ГВКК «Біличі»продукцію на загальну суму 60 859,98 грн. (а.с. 22-29).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сторонами на підставі ст. ст. 41-43 Цивільного кодексу Української РСР (який діяв на той час) було укладено угоду, згідно з якою у відповідача на підставі ст. 4, 151-153 ЦК УРСР виникло зобов’язання щодо оплати за отриманий товар.
Відповідно до ст. 154 ЦК УРСР (аналогічні приписи містяться в ст. ст. 205 і 207 ЦК України) договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами та іншими документами, підписаними стороною, яка їх надсилає.
Як встановлено місцевим господарським судом, в порушення своїх зобов’язань відповідач за отриману продукцію розрахувався частково в сумі 35993,68 грн., в зв’язку з чим, у нього утворилась заборгованість перед позивачем за отриману від нього продукцію в сумі 24 866,30 грн.
Згідно з п. 4 Прикінцевих положень ГК України і Прикінцевих та перехідних положень ЦК України від 16.01.2003 р., Господарський кодекс України та Цивільний кодекс України застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ними чинності. Щодо правовідносин, які виникли до набрання чинності вказаними законами, їх положення застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ними чинності.
У зв’язку з наявністю на час розгляду справи обов’язку відповідача сплатити заборгованість позивачу господарським судом Київської області правомірно при вирішенні даного спору застосовано норми Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 р. та Господарського кодексу України.
Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Відповідно до статей 525-527 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 193 Господарського кодексу України також визначає, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
В статті 610 ЦК України зазначено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною другою ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
18.01.2006 р. позивачем на адресу відповідача було направлено претензію від 16.01.2006 р. № 08-01.06 з пропозицією розрахуватися за отриману продукцію в термін, визначений ст. 530 ЦК України (а.с. 32-33). Дану претензію відповідач отримав 19.01.2006 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 40).
Оскільки сторонами строк настання оплати не визначений, а вимога позивача про сплату заборгованості за отриману продукцію була направлена на адресу відповідача 18.01.2006 р., а отримана 19.01.2006 р., обов’язок відповідача по сплаті заборгованості з урахуванням семиденного строку, передбаченого ст. 530 ЦК України, настав 27.01.2006 р.
На підставі викладеного, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 24 866,30 грн. є обґрунтованими та правомірними.
Натомість, вимогу позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 12033,03 грн., що нарахована ним відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», суд правомірно визнав безпідставною.
Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Як передбачено ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у відповідача виникло зобов’язання щодо оплати за отриману продукцію на підставі усної угоди, тому нарахування позивачем пені є безпідставним.
Також, позивачем нараховано відповідачу суму інфляційних втрат в розмірі 8017,77 грн. та 2225,07 грн. 3 % річних.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов’язань, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Відповідно до Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12.05.1999 р. № 02-5/223 «Про деякі питання, пов’язані з застосуванням індексу інфляції»відповідні індекси розраховуються Державним комітетом статистики України, починаючи з серпня 1991 року щомісячно і публікуються, зокрема, у газеті «Урядовий кур’єр».
Оскільки індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути збитки з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми.
Оцінюючи поданий позивачем розрахунок господарський суд повинен виходити з розміру збитків, обрахованого за цінами і тарифами, що діють в умовах інфляції.
Належна до стягнення сума з урахуванням індексу інфляції розраховується на момент пред’явлення позову.
Господарським судом Київської області було перераховано розмір інфляційних втрат та 3 % річних з дня отримання відповідачем вимоги про сплату заборгованості з урахуванням семиденного строку (ст. 530 ЦК України) за період з 27.01.2006 р. по 27.02.2006 р.
Розмір інфляційних втрат за перерахунком суду складає 751,36 грн. та 3% річних становить 63,36 грн.
Колегія суддів погоджується з даним розрахунком суду, оскільки він є вірним та повністю відповідає матеріалам справи.
Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 50 000 грн. моральної шкоди, яку суд першої інстанції залишив без задоволення.
Суд послався на Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 29.02.1996 р. № 02-5/95 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди»відповідно до якого моральною визнається шкода, заподіяна організації порушенням її законних немайнових прав.
Відповідно до чинного законодавства моральна (немайнова) шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі. При цьому, якщо дії винної особи заподіяли як майнову, так і моральну (немайнову) шкоду, то відшкодування майнової шкоди не звільняє таку особу від обов’язку відшкодувати моральну шкоду.
Позивач відповідно до вимог чинного законодавства повинен довести, в чому саме полягає моральна шкода, викласти обставини, на яких ґрунтується вимога про відшкодування моральної шкоди та зазначити, якими саме неправомірними діями завдана ця шкода та надати докази, що підтверджують вимогу про відшкодування моральної шкоди.
Оскільки позивачем не було надано жодних доказів заподіяння відповідачем моральної шкоди, то суд відмовив в задоволенні даної позовної вимоги.
В позовній заяві позивач також просив, на підставі ст. 44 ГПК України, відшкодувати судові витрати у вигляді адвокатських послуг в сумі 1 000 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та адвокатом Бабінцем Б.І. було укладено Договір про надання юридичних послуг від 11.11.2005 р., для надання ТОВ «Інженерний центр «Композит Сервіс»юридичних послуг та правового захисту його інтересів в судових інстанціях, в інших органах, установах, організаціях.
Згідно з Додатковою угодою від 12.12.2005 р. до Договору від 11.11.2005 р. про надання юридичних послуг винагорода за надані послуги складає 1 000 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, за юридичні послуги адвоката позивач сплатив винагороду в сумі 1 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №469 від 15.12.2005 р.
Статтею 44 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат пов’язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 10 Роз’яснення ВГСУ «Про деякі питання практики застосування розділу VI ГПК України»від 04.03.1998 року № 02-5/78, відшкодування цих витрат здійснюється на підставі документального підтвердження витрат, наприклад, угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.
В даному випадку позивачу необхідно відшкодувати за рахунок відповідача витрати в сумі 1 000 грн., понесені ним за оплату юридичних послуг адвоката.
Крім того, позивач, відповідно до ст. 48 ГПК України та п. 4 Додаткової угоди від 12.12.200 5р. до Договору від 11.11.2005 р., просить стягнути з відповідача 15% від суми задоволеного позову для оплати адвокату за надані юридичні послуги.
Оскільки позивачем не було надано суду доказів сплати відповідної суми, то суд дану вимогу залишив без задоволення.
Таким чином, господарський суд Київської області дійшов вірного висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути основний борг в розмірі 24 866,30 грн., 63,36 грн. 3 % річних та 751,36 грн. інфляційних втрат, в решті позову відмовити.
Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та не відповідають нормам матеріального права, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду від 03.05.2006 р.
В зв’язку з вище викладеним, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що господарський суд Київської області повно з’ясував обставини справи та прийняв рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, тому підстав для зміни або скасування судового рішення немає.
Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, господарський апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Київської області від 03.05.2006 р. у справі № 136/10-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерний центр «Композит Сервіс»- без задоволення.
2. Матеріали справи № 136/10-06 повернути до господарського суду Київської області.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді
Андрейцева Г.М.
Швець В.О