АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц-1639/11Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 57 Калієвський І.Д.
Доповідач в апеляційній інстанції
Міщенко С. В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2011 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоМіщенка С.В. ,
суддівНерушак Л.В., Сіренка Ю.В. ,
при секретаріБурдуковій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 30 травня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа служба в справах дітей Маньківської районної державної адміністрації , про розподіл майна, що перебуває у спільній сумісній власності, -
в с т а н о в и л а :
У листопаді 2010 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа служба в справах дітей Маньківської районної державної адміністрації , про розподіл майна, що перебуває у спільній сумісній власності, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням Маньківського районного суду від 17 лютого 2010 року було розірвано шлюб між позивачем та відповідачкою, у якому вони перебували з 1991 року. Від даного шлюбу у сторін є діти: син – ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, які залишилися проживати з відповідачкою. Майновий спір при розірванні шлюбу не вирішувався. У період перебування у шлюбі рішенням Буцької селищної ради від 19.03.1999 року № 6-8 позивачеві було надано земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку по АДРЕСА_1, розміром 0,15 га та надано дозвіл на забудову даної земельної ділянки. У подальшому земельну ділянку позивачем було приватизовано на своє ім’я , про що отримано державний акт на право приватної власності на землю серії ЧР ІІ-І-143 від 26.06.2002 року та придбано будівельні матеріали і розпочато будівництво, яке повністю не завершено та в експлуатацію не здано.
Оскільки на даний час відповідачка проживає в недобудованому і незавершеному будинку по АДРЕСА_1 та позивача до помешкання не допускає, а на пропозиції вирішити питання щодо користування спільним майном та його поділ не реагує, то позивач змушений був звернутись з даним позовом до суду та просив суд припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_6 на ? частку майна: будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1 та стягнути з позивача на користь відповідачки грошову компенсацію за ? частку вказаного майна.
Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 30 травня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_7 – задоволено.
Визнано за позивачем право власності на будівельні матеріали, використані в процесі будівництва житлового будинку і господарських споруд по вул. АДРЕСА_1 з одночасним припиненням права спільної сумісної власності ОСОБА_6 на дане майно.
Стягнуто з позивача на користь відповідача грошові кошти, як компенсацію за будівельні матеріали, використані в процесі будівництва житлового будинку і господарських споруд по АДРЕСА_1, в сумі 87 999 грн. 50 коп. за рахунок коштів які знаходяться на рахунку в АТ "Райффайзен Банк Аваль", який належить позивачу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, мотивуючи свою апеляцію тим ,що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи і , що судом неповно з’ясовані обставини, що мають суттєве значення для справи. Зокрема , на думку апелянта суд не врахував, ту обставину, що у позивача на праві особистої власності є будинок, де він може проживати, а у відповідачки та їхніх спільних дітей такого житла немає і вони вже проживають у спірному не завершеному будівництвом будинку, а також порушив процесуальну процедуру при вирішенні питання про поділ майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, а зокрема - здійснюючи поділ спільного майна, не врахував, що вона проти того щоб їй була виплачена компенсація в рахунок її частки в цьому майні.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
А оскаржуване рішення в цілому не відповідає цим критеріям і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, оскільки суд вирішив спір неправильно, не вірно застосувавши норми матеріального права, що регулюють спірні відносини та помилково оцінивши докази по справі.
Так, встановивши, що предметом спору є об’єкт права спільної сумісної власності подружжя , - незавершений будівництвом ( не зданий в експлуатацію) житловий будинок і господарські будівлі по АДРЕСА_1 , процент готовності якого на момент розгляду спору складав більше 90-та відсотків ( а.с.51 ) і в якому вже проживала відповідачка з неповнолітньою дитиною , - суд першої інстанції , при ухваленні рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_7 , не врахував, що ОСОБА_6 , як співвласник 1/2 частини цього майна, що було придбане під час її шлюбу з ОСОБА_7 , відповідно до вимог ст. ч. 4 ст.71 СК України не надала своєї згоди на присудження їй компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на вказане майне, наявність якого ( права) не оспорював позивач ОСОБА_7 Як не було враховано судом першої інстанції, що відповідно до ст.365 ЦК України , якою регулюється порядок поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності , визначено вичерпний перелік підстав , лише за наявності яких суд може задовольнити позов співвласників про припинення права на частку одного з них. При цьому суд не врахував, що для задоволення позову має бути встановлена наявність усіх чотирьох підстав, а саме, якщо:
1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
2) річ є неподільною;
3) спільне володіння і користування майном є неможливим;
4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї , оскільки відсутність бодай однієї з них свідчить про неможливість задоволення позову співвласників, тому, що в такому разі буде порушене право власності того, кого буде позбавлено його частки в обмін на грошову компенсацію. А право приватної власності відповідно до ст. 41 Конституції України є непорушним.
По-перше, досліджуючи наявність вказаних підстав , суд першої інстанції не врахував, що в матеріалах справи відсутні дані про те, що частка ОСОБА_6 в спільному майні є незначною і не може бути виділена в натурі, оскільки вона має право власності на ? частку спірного майна і знаходиться в рівних можливостях щодо володіння ним з позивачем ОСОБА_7
По-друге, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що предмет спору є неподільною річчю, зіславшись на висновки будівельно-технічної експертизи ( а.с.64) , оскільки експертом не було надано категоричного висновку про неможливість поділу спірного майна , а лише зазначено, що його неможливо розділити на момент проведення дослідження , як будинок, а не як незавершене будівництво -будівельні матеріали, використані в процесі будівництва житлового будинку і господарських споруд по АДРЕСА_1, про що просив позивач у своєму позові і про що ставилося питання в судовій ухвалі (а.с.50).
Крім того судом першої інстанції було допущено формальний підхід до вирішення даного питання та не враховано площу спірного будинку і господарських споруд, що не завершені будівництвом, а також позицію сторін, і зокрема самого позивача, який не заперечує можливість користування ним спільно , відповідно до часток кожної зі сторін, заявивши під час апеляційного розгляду про наявність можливості встановлення порядку користування будинком ( чи реального поділу його між сторонами) після введення його в експлуатацію .Як наслідок , суд не врахував можливість спільного володіння і користування спірним майном та , задовольняючи позов , не звернув увагу, що припинення права на частку одного зі співвласників майна можливе лише при умові, якщо спільне володіння і користування майном є неможливим.
По-третє, вирішуючи спір , суд першої інстанції в порушення ч.1 ст.71 СК України не врахував інтереси неповнолітньої дитини сторін по справі, зважаючи на ту обставину, що за взаємною згодою ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в порядку , що передбачений ч.1 ст.160 СК України, а також відповідно до рішення суду від 17.02.2010 року, неповнолітній ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 залишений проживати з матір’ю ОСОБА_6, яка у власності житла не має і на момент вирішення спору разом з дитиною проживала у незавершеному будівництвом будинку по АДРЕСА_1. Який хоч і не був зданий в експлуатацію, але , зважаючи на високий процент будівельної готовності ( більше 90%) після виконання незначних будівельних робіт може бути зданий в експлуатацію та визнаний житлом в розумінні ст.379 ЦК України. А тому , позбавлення права власності відповідачки на її частку в незавершеному будівництвом будинку тягне за собою її послідуюче позбавлення права на житло , з позбавленням цього права і неповнолітнього ОСОБА_8, який проживає з матір’ю. При цьому у справі відсутні дані , що позбавлення ОСОБА_6 її частки у праві спільної часткової власності - не призведе до істотних матеріальних втрат через нестабільні ціни на майно ( будівельні матеріали, що використані при будівництві будинку) , що є об'єктом права спільної часткової власності , оскільки позивач не довів, що за визначену судом суму 87 999 грн. 50 коп. вона зможе на даний час придбати відповідну кількість будівельних матеріалів та оплатити будівельні роботи по будівництву житлового будинку з господарськими спорудами, який би відповідав розміру та якості її частки в спірному майні, якого вона була позбавлена вказаним чином, або придбати придатний для проживання будинок, який би відповідав по якості тому майну , частки якого вона була позбавлена.
По-четверте, заслуговує на увагу посилання апелянта і на ту обставину, що в порушення ч.2 ст.365 ЦК України, суд задовольнив вказаний позов без дотримання умови про попереднє внесення позивачем вартості частки відповідача на депозитний рахунок суду.
Таким чином , з викладеного вище випливає, що суд першої інстанції ухвалив рішення про припинення права на частку в спільному майні за відсутності необхідних всіх умов, які відповідно до ст.71 СК України та ст.365 ЦК України є обов’язковими для задоволення позовних вимог про припинення права на частку у спільному майні подружжя, які були поставлені на вирішення суду першої інстанції .
Відповідно до ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, при цьому апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Ч.1 ст.309 ЦПК України передбачено, що Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є :1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
А тому враховуючи, що судом першої інстанції було допущено неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, дане рішення підлягає до скасування з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.
При цьому, виходячи з принципу диспозитивності процесу і враховуючи, що позивач не ставив вимогу про поділ спільного майна, а лише просив суд припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_6 на ? частку майна: будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1 та стягнути з позивача на користь відповідачки грошову компенсацію за ? частку вказаного майна , і ніхто зі сторін по справі не заперечував права власності на ? частину цього майна в кожного , зважаючи на те , що відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, враховуючи вимоги, які було заявлено позивачем , обставини справи, надані сторонами докази – , належить відмовити ОСОБА_7 у задоволенні його позовних вимог повністю.
Керуючись ст.ст. 307,309,313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 30 травня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа служба в справах дітей Маньківської районної державної адміністрації, про розподіл майна, що перебуває у спільній сумісній власності - задовольнити.
Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 30 травня 2011 року - скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа служба в справах дітей Маньківської районної державної адміністрації, про розподіл майна, що перебуває у спільній сумісній власності – відмовити.
Рішення вступає в законну силу з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції
Головуючий :
Судді :