АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц-1452/11Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 21 Синиця Л.П.
Доповідач в апеляційній інстанції
Міщенко С. В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2011 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоМіщенка С.В.,
суддівСіренка Ю.В., Пальонного В.С.,
при секретаріКривденко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 10 березня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, малолітньої ОСОБА_9 в особі представника ОСОБА_8, треті особи: приватний нотаріус ОСОБА_10, Городищенське відділення Черкаського обласного об’єднання Бюро технічної інвентаризації, орган опіки та піклування Городищенської районної державної адміністрації Черкаської області про визнання договору дарування житлового будинку по АДРЕСА_1 від 06.11.2009 року недійсним,повернення сторін за договором у первісний стан та зобов’язання їх повернути одна одній у натурі все одержане на виконання договору (провести двосторонню реституцію), -
в с т а н о в и л а :
В жовтні 2010 року ОСОБА_6, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, малолітньої ОСОБА_9 в особі представника ОСОБА_8, треті особи: приватний нотаріус ОСОБА_10, Городищенське відділення ЧОО БТІ, орган опіки та піклування Городищенської районної державної адміністрації Черкаської області про визнання договору дарування житлового будинку по АДРЕСА_1 від 06.11.2009 року недійсним, мотивуючи свої вимоги тим, що 6 листопада 2009 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, від імені якої діяли законні представники-батьки: ОСОБА_7 та ОСОБА_8, було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Городищенського районного нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрований в реєстрі за № 1743. Відповідно до умов договору ОСОБА_7 подарував своїй дочці ОСОБА_9 житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1, на земельній ділянці розміром 0,08 га..
Позивач вважає, що даний Договір укладено з недодержанням сторонами вимог закону, а тому підлягає визнанню недійсним, вказуючи на те, що на момент укладання договору дарування відповідач ОСОБА_7 мав боргові зобов’язання перед позивачем і у зв’язку з невиконанням ним своїх боргових зобов’язань та не поверненням позивачу суми боргу в розмірі 20000 доларів США він звернувся з цивільним позовом до суду , і 6 листопада 2009 року Городищенським районним судом Черкаської області було винесено ухвалу про забезпечення його позову, та накладено арешт на житловий будинок, що розташований у АДРЕСА_1, а тому позивач вважає, що сторони договору дарування вчинили угоду лише для вигляду, не маючи на меті створення будь-яких правових наслідків, оскільки ОСОБА_7, який виступав і як дарувальник і як представник обдарованої, мав на меті приховування подарованого нерухомого майна від звернення на нього стягнення за вказаними борговими зобов'язаннями.
При цьому позивач просив визнати договір дарування від 06.11.2009р. укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1р.н., від імені якої діяли законні представники – батьки : ОСОБА_7 та ОСОБА_8- недійсним та повернути сторони за договором у первісний стан , зобов’язавши їх повернути одна одній у натурі все одержане на виконання договору (провести двосторонню реституцію).
Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 10 березня 2011 року уадоволенні позову ОСОБА_6 - відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням , ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що судом першої інстанції неповно та необ’єктивно з’ясовано обставини справи з порушенням норм матеріального та процесуального права , просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, оскільки суд першої інстанції дав неправильну оцінку доказам по справі, а саме : показанням відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які вказували, що на момент укладення спірного договору знали про наявність боргових зобов’язань ОСОБА_7 перед ним. Також , на думку апелянта, суд першої інстанції , відмовляючи в задоволенні його позову, не врахував тієї обставини, що на момент укладення вказаного договору дарування - будинок був під забороною, що була накладена в забезпечення цивільного позову до ОСОБА_7, а також тієї обставини, що обдарована набула право на будинок лише після державної реєстрації договору дарування – 19.11.2009 року.
Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Але при цьому апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Стаття 213 ЦПК України вказує, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення в цілому відповідає цим критеріям.
Так, суд першої інстанції правильно встановив природу правовідносин між сторонами та дійшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову , виходячи з позовних вимог позивача та наданих ним доказів.
Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. ОСОБА_6, обґрунтовуючи свій позов , як на підставу визнання недійсним договору дарування від 06.11.2009р. укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_9, 08.12.2003р.н. посилається на норми ст.203, ст.215 та ст.234 ЦПК України, з яких ст.203 та ст.215 ЦПК України є загальними нормами, що регулюють вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину та визначають коло підстав для визнання його недійсним, а ст.234 ЦК України визначено спеціальні підстави для недійсності правочину у зв’язку з його фіктивністю та правові наслідки визнання його недійсним. На інші правові підстави недійсності правочину , перелік яких передбачений статтями 218-235 ЦК України, позивач в своєму позові не посилався і доказів про наявність інших підстав для визнання недійсним договору дарування від 06.11.2009р. , укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_9, 08.12.2003р.н.- суду не надав.
А тому , враховуючи, що відповідно до ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін і , що ст.ст.10-11 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень , а суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі ? - суд першої інстанції правомірно відмовив ОСОБА_6 у задоволенні його позову. Оскільки він не надав доказів для визнання недійсним спірного правочину з наведених в позовній заяві підстав ( у зв’язку з фіктивністю спірного договору), а на інші підстави недійсності цього договору позивач не посилався і доказів про їх наявність суду не надав.
Так, відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.
Але з диспозиції ст.234 ЦК України випливає, що для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо ж одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним. Також, якщо на виконання правочину були передані майно або майнові права, правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Тому, враховуючи, що обдарована відповідно до вимог ч.4 ст.722 ЦК України прийняла в дар спірний будинок і відповідно до умов договору дарування та згідно вимог ч.1 ст.722 ЦК України набула права власності на це майно з моменту його прийняття, а позивач не спростував цю обставину та не довів протилежне, то суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійним договору дарування від 06.11.2009р. укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_9, 08.12.2003р.н. , як фіктивного правочину.
Також , враховуючи викладені позивачем підстави для визнання договору дарування недійсним та обставини справи, правомірно суд першої інстанції не взяв до уваги посилання позивача на той факт, що ОСОБА_7 уклав цей договір з метою ухилення від виконання зобов’язань перед позивачем по договору кредиту , оскільки з боку позивача доказів на підтвердження цих обставин надано не було , а також тому , що він був укладений до постановлення ухвали суду від 6 листопада 2009 року про забезпечення позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про накладення арешту на житловий будинок, що розташований у АДРЕСА_1 , яка до того ж була постановлена судом без участі сторін і дані про накладення заборони на відчуження , відповідно до даної ухвали , були внесені в реєстр заборон лише 11.11.2009р.
Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права при цьому не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України , колегія суддів , -
у х в а л и л а :
Апеляційну ОСОБА_6 на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 10 березня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, малолітньої ОСОБА_9 в особі представника ОСОБА_8, треті особи: приватний нотаріус ОСОБА_10, Городищенське відділення Черкаського обласного об’єднання Бюро технічної інвентаризації, орган опіки та піклування Городищенської районної державної адміністрації Черкаської області про визнання договору дарування житлового будинку по АДРЕСА_1 від 06.11.2009 року недійсним, повернення сторін за договором у первісний стан та зобов’язання їх повернути одна одній у натурі все одержане на виконання договору (провести двосторонню реституцію)- відхилити.
Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 10 березня 2011 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20-ти днів до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :