УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 227/1885/23

провадження № 51-5324 ск 24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 травня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року,

встановив:

Вироком Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 травня 2024 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень та призначено покарання:

- за ч. 2 ст. 146 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

- за ч. 2 ст. 127 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Цим же вироком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень та призначено покарання:

- за ч. 2 ст. 146 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

- за ч.2 ст.127 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Частково задоволено цивільний позов, вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат.

Зокрема, як встановлено судом, солдати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцями військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, проходячи її у в/ч НОМЕР_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, приблизно об 11 год. 50 хв. 03.02.2023, рухаючись на автомобілі AUDI, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_5 , та проїжджаючи по АДРЕСА_1 , біля будинку АДРЕСА_1 побачили знайомого співслужбовця в/ч НОМЕР_1 солдата ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і в цей час у них виник раптовий спільний намір на спричинення солдату ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, з метою його залякування, з подальшим його викраденням та незаконним позбавленням його волі, за попередньою змовою групою осіб, із заподіянням потерпілому фізичних страждань.

Реалізовуючи спільний протиправний намір на викрадення та незаконне позбавленні волі ОСОБА_7 , за попередньою змовою групою осіб, що супроводжувалось заподіянням потерпілому фізичних страждань, у вказаний час ОСОБА_5 зупинився біля буд. № 2, разом із ОСОБА_4 підійшли до ОСОБА_7 , без будь-яких підстав на застосування насильства до останнього, ОСОБА_5 , діючи з прямим умислом, наніс в область обличчя ОСОБА_7 не менше двох ударів рукою, стиснутою в кулак, від чого ОСОБА_7 впав на землю, однак ОСОБА_5 продовжив наносити останньому не менше одного удару ногою в черевику в область спини, чим заподіяв потерпілому фізичних страждань та тілесних ушкоджень, при цьому, продовжуючи реалізацію спільної мети на спричинення шкоди ОСОБА_7 , в свою чергу ОСОБА_4 весь час знаходився поряд із ОСОБА_5 , демонструючи свою готовність підтримати дії останнього, одночасно спостерігаючи в цей час по сторонам, з метою подолання можливого опору як з боку ОСОБА_7 , так і інших осіб.

Далі, продовжуючи реалізацію злочинного умислу, приблизно о 12 год 00 хв в цей день, ОСОБА_5 , перебуваючи біля буд. № 2, діючи з прямим умислом, схопив ОСОБА_7 рукою за комір верхнього одягу, обмежив його вільне пересування та, застосовуючи силу, змусив піднятися із землі, одночасно продовжуючи тримати ОСОБА_7 за комір у супроводі ОСОБА_4 , який слідував за останніми позаду, тим самим забезпечуючи протиправні дії ОСОБА_5 , та змусив ОСОБА_7 підійти до багажника вищеказаного автомобіля AUDI, де ОСОБА_5 відкрив багажник та словесно змусив ОСОБА_7 поміститися в багажник, на що останній, перебуваючи від впливом психічного та фізичного примусу ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , вимушено виконав протиправну вимогу ОСОБА_5 та самостійно розмістився у багажнику, після чого ОСОБА_5 закрив багажник, залишивши там солдата ОСОБА_7 у закритому приміщенні без необхідного свіжого повітря, тим самим ОСОБА_5 та ОСОБА_4 незаконно позбавили волі ОСОБА_7 .

Продовжуючи свої протиправні дії, ОСОБА_5 сів за кермо вказаного автомобіля, а ОСОБА_4 сів на переднє пасажирське сидіння і під керуванням ОСОБА_5 авто рушило до лісосмуги на околиці с. Кам`янка Криворізької територіальної громади Покровського району Донецької області , тим самим проти волі ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 незаконно переміщували його з одного певного місця, де він вільно перебував за власною волею, до іншого, при цьому помістили його в місце, яке він не мав змоги вільно залишити, хоча бажав цього.

Крім того, ОСОБА_4 в подальшому, після викрадення та незаконного позбавлення волі ОСОБА_7 , за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_5 , що супроводжувалось заподіянням потерпілому фізичних страждань, приблизно о 12 год. 30 хв. 03.02.2023, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, на вищевказаному автомобілі AUDIприїхали до лісосмуги на околиці вказаного вище села Кам`янка, де у солдата ОСОБА_4 виник спільний намір на залякування солдата ОСОБА_7 шляхом нанесення йому побоїв та інших насильницьких дій, за попередньою змовою групою осіб, та, реалізовуючи свій намір, діючи умисно, ОСОБА_5 відкрив багажник вказаного авто та в усній грубій формі вказав ОСОБА_7 вийти з нього, на що останній, перебуваючи під психічним та фізичним примусом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , розуміючи, що в безпосередній близькості від нього та ОСОБА_5 знаходиться ОСОБА_4 , почав виконувати поставлену вимогу, та в той час, коли ОСОБА_7 перебував у положенні сидячи у багажнику, ОСОБА_5 вдарив коліном ОСОБА_7 в область грудної клітини, потім взяв за верхній одяг, витягнув із багажника та наніс удар кулаком в область голови, від чого останній впав на на землю, надалі відразу взяв рукою за куртку, тим самим піднявши останнього на ноги, передав його ОСОБА_4 .

Крім того, ОСОБА_4 наніс ОСОБА_7 не менше двох послідовних ударів правою та лівою рукою в область голови, після чого ОСОБА_5 знов перехопив ОСОБА_7 , взяв за одяг ззаду та примусив ОСОБА_7 пройти близько 2-3 метрів в бік лісосмуги, після чого ОСОБА_5 наніс кулаком удари ОСОБА_7 в область голови, від чого він знов упав на землю, таким чином спричиняючи ОСОБА_7 побої та тілесні ушкодження.

Продовжуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 взяв рукою ОСОБА_7 за верхній одяг та провів солдата ОСОБА_7 близько 10-15 метрів до дерев, де, діючи з прямим умислом, знаючи та розраховуючи на підтримку його дій ОСОБА_4 , з метою залякування потерпілого, бажав принизити ОСОБА_7 , знаючи, що це буде болісним для нього, змусив ОСОБА_7 зняти з себе весь одяг, на що останній, перебуваючи під впливом погроз та попередньо застосованого до нього насильства, розуміючи, що солдат ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за фізичним властивостями більші та сильніші за нього, та чинити опір він не зможе, вимушено виконав вимогу ОСОБА_5 та повністю зняв з себе одяг.

Далі, ОСОБА_5 , перебуваючи за вищевказаною адресою, розуміючи, що стан, у якому він змушує перебувати ОСОБА_7 , спричиняє останньому моральні страждання, з метою залякати останнього та змусити його визнати уявний борг, з-поміж іншого, почав наносити ОСОБА_7 тілесні ушкодження кулаками в тулуб, та, зламавши з дерева лозину, ОСОБА_5 став наносити удари по спині ОСОБА_7 , який вже перебував у положенні лежачи на холодній землі, чим спричинив ОСОБА_7 тілесні ушкодження, а ОСОБА_4 , в свою чергу, наніс не менше двох ударів ременем в область спини та сідниць ОСОБА_8 .

Продовжуючи злочинні дії по відношенню до ОСОБА_7 , солдати ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , діючи спільно за попередньою змовою групою осіб з єдиним прямим умислом на катування потерпілого, стали обмежувати вільне пересування ОСОБА_7 , перешкоджаючи останньому одягнутися, незаважаючи на морозну погоду, примушуючи його йти оголеним до середини лісосмуги, де погрожуючи повішенням на деревині, ОСОБА_5 продовжив наносити удари по обличчю та тулубу ОСОБА_7 , тим самим застосувуючи фізичне та психологічне насильство у вигляді приниження його честі та гідності, що заподіяло ОСОБА_7 фізичного болю, тілесних ушкоджень, сильних моральних страждань.

Таким чином, протиправними діями ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ОСОБА_7 спричинені тілесні ушкодження у вигляді гематоми м`яких тканин передньої поверхні з переходом на задню поверхню лівої вушної раковини, верхньої та нижньої повіки правого ока, гематоми м`яких тканин з наявністю саден та внутрішньо шкірних крововиливів правого лобного бугра, правої виличної ділянки, садна слизової оболонки нижньої губи ліворуч в проекції другого зуба на нижній щелепі ліворуч, гематоми м`яких тканин та садно шкіри тильної поверхні правої кисті в проекції 3-4 п?ясно-фалангових суглобів, які утворилися за механізмом удару або тиснення (удару-тиснення) у відповідні ділянки обличчя та правої верхньої кінцівки від п`ятикратної дії тупого твердого предмету з обмеженою подовженою травмуючою поверхнею, яким могли бути як кулаки, так і ноги людини; двадцяти п`яти лінійних синців з наявністю на поверхні саден шкіри задньої поверхні грудної клітки праворуч та ліворуч, правої поперекової; двох лінійних синців з наявністю на поверхні саден шкіри задній поверхні правого плеча в середній третині, одинадцяти з наявністю на поверхні саден шкіри задній поверхні лівого плеча на всьому протязі, трьох лінійних синців на поверхні саден шкіри лівої передньо-бокової поверхні грудної клітини в проекції 4,6,8 ребер; чотирьох лінійних синців зовнішньої поверхні лівого стегна в верхній третині його, які утворилися за комбінованим механізмом ковзання-тертя та удару або тиснення (удару-тиснення) у відповідні ділянки тулуба та кінцівок від сорока двох дій тупого твердого предмету з обмеженою подовженою травмуючою поверхнею, чим могла бути і дерев`яна палка (лозина), або при зіткненні об подібні предмети; синця м`яких тканин верхньо-зовнішього квадранта лівої сідниці, полосовидної форми, з осередками просвітлення в центр, розміром 11,0х5,5см, багрово- фіолетового кольору, який утворився за механізмом удару або тиснення (удару-тиснення) від однократної дії тупого твердого предмету з обмеженою подовженою травмуючою поверхнею, яким міг бути ремінь.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року вирок Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 травня 2024 року залишено без змін.

У своїй касаційній скарзі захисник засуджених, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засуджених, просить змінити вирок та ухвалу в частині призначеного покарання та призначити ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 127 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, за ч. 2 ст. 146 КК України - покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років; звільнити ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим терміном на 3 роки та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

На обґрунтування своїх доводів зазначає про те, що суд при призначенні покарання дійшов помилкового висновку щодо призначення остаточного покарання засудженим шляхом часткового складання покарань, призначених за ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 146 КК України, оскільки не обґрунтував мотивів застосування принципу часткового складання при призначенні остаточного покарання, та незастосування принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим.

На думку захисника, застосовуючи при призначенні остаточного покарання один із принципів, визначених ч. 1 ст. 70 КК України, суд повинен враховувати конкретні обставини справи та особу засудженого.

Також захисник просить Суд взяти до уваги те, що потерпілий не наполягав на реальній і суворій мірі покарання, та врахувати дані про особу засуджених, а саме те, що:

- ОСОБА_4 є раніше не судимим, військовослужбовець ЗСУ, одружений та має на утриманні трьох малолітніх осіб, є учасником бойових дій та учасником АТО;

- ОСОБА_5 є раніше не судимим, військовослужбовець ЗСУ, неодружений та є учасником бойових дій.

Перевіривши касаційну скаргу та надані до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Висновки про доведеність винуватості засуджених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень за обставин, встановлених та перевірених місцевим судом, а також правильність кваліфікації діянь ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 146 КК України колегією суддів не перевіряються, оскільки стороною захисту такі не оскаржуються.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися ст. ст. 412-414 цього Кодексу.

Водночас відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Таким чином, законодавцем визначено, що явно несправедливим через м`якість або суворість покарання може бути саме за видом чи розміром.

Доводи захисника засуджених щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень і особі засуджених через суворість Суд не може взяти до уваги, як обґрунтовані, з огляду на таке.

Так, при призначенні покарання суд керується положеннями, передбаченими ст. 50, 65 КК України.

Зокрема, відповідно до положень, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Як убачається зі змісту вироку, при призначенні покарання суд першої інстанції врахував характер та ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані, які характеризують кожного обвинуваченого, їх стан здоров`я, матеріальний та сімейний стан, обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Зокрема, призначаючи покарання, місцевий суд взяв до уваги дані про особу кожного з обвинувачених, відповідно до яких встановив, що:

- ОСОБА_5 за місцем служби характеризувався негативно, за місцем мешкання задовільно, є учасником бойових дій та брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, на обліку у лікарів нарколога та/або лікаря психіатра не перебував, раніше не судимий, не одружений, утриманців не має;

- ОСОБА_4 за місцем служби характеризувався негативно, за місцем мешкання позитивно, є учасником бойових дій та брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, в тому числі з 2014 року в АТО, на обліку у лікарів нарколога та/або лікаря психіатра не перебував, є особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни, раніше не судимий, одружений, має трьох неповнолітніх дітей.

Також, з огляду на положення, передбачені ст. 12 КК, врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, одне з яких є нетяжким, натомість друге - тяжким.

При цьому визнав відсутність обставин, що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання, зауваживши, що хоч обвинувачені частково і визнавали вину у вчиненні злочинів, однак судом не вбачалося належної критичної оцінки своєї протиправної поведінки, її осуду, бажання виправити ситуацію, яка склалась, зокрема шляхом відшкодування потерпілому завданої моральної шкоди. Крім того, місцевий суд вказав, що обвинувачені як в ході досудового розслідування, так і в ході судового розгляду жодного разу не просили пробачення у потерпілого, навпаки,без належного обгрунтування постійно обвинувачували його у збуті наркотиків, чим виправдовували свою протиправну поведінку та підтверджували власне переконання у правильності своїх дій. Також, суд наголосив, що свій жаль з приводу вчиненого ОСОБА_5 та ОСОБА_4 висловилипісля промови прокурора, в якій остання просила призначити їм від 8 до 10 років позбавлення волі, на підставі чого дійшов висновку, щожаль висловлено лише через негативні саме для них наслідки їх протиправних дій.

Окремо суд першої інстанції зазначив, що такі погляди на способи вирішення проблем та ставлення обвинувачених до вчинених кримінальних правопорушень, в тому числі й тяжкого, дають підстави для висновку про їх небезпеку для суспільства, окремо врахувавши спосіб вчинення злочину, а саме жорстоке і цинічне піддавання потерпілого фізичним стражданням і поміщення його у виснажливі та небезпечні для людського організму умови: поміщення у закритий простір (багажник автомобіля) без необхідного свіжого повітря та примушування до роздягання в зимню пору року, на снігу.

Водночас, відповідно до приписів ст. 67 КК, обставиною, що обтяжує покарання, місцевий суд визнав вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.

На підставі зазначених обставин, які враховуються при призначенні покарання, взявши до уваги також думку потерпілого, який наполягав на призначенні суворого покарання, суд першої інстанції дійшов переконання, що необхідним й достатнім для виправлення та попередження вчинення обвинуваченими нових злочинів буде покарання у виді позбавлення волі в межах, установлених санкціями інкримінованих останнім кримінальних правопорушень для даного виду покарання. При цьому, визначаючи розмір остаточного покарання та застосовуючи принцип часткового складання призначених покарань, суд керувався положеннями ч. 1 ст. 70 КК.

З таким рішенням суду першої інстанції погодився і суд апеляційної інстанції, зауваживши, що будь-яких порушень кримінального процесуального законодавства, що тягнуть за собою скасування або зміну вироку, колегією суддів не встановлено, з урахуванням чого дійшов висновку, що вирок суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а підстави для його скасування або зміни відсутні.

З наведеними висновками судів погоджується і Верховний Суд та вважає їх законними, обґрунтованими, належним чином вмотивованими, а покарання, яке призначене ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , таким, що є необхідним та достатнім для їх виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Таким чином, приймаючи до уваги в тому числі ступінь тяжкості вчинених злочинів, наявність обтяжуючих обставин та відсутність обставин, що пом`якшують покарання, (які б істотно знижували ступінь суспільної небезпеки), враховуючи дані про особу засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , на які у касаційній скарзі посилається захисник та які, як вбачається зі змісту вироку, були взяті до уваги судом І інстанції при призначенні покарання, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника щодо призначення покарання у виді позбавлення волі на строк, менший, ніж призначено за вироком місцевого суду.

При цьому, надаючи оцінку доводам касаційної скарги, що потерпілий не наполягав на суворій мірі покарання, колегія суддів зауважує, що такі твердження не відповідають дійсності, оскільки, як вбачається із вироку місцевого суду, потерпілий наполягав на призначенні обвинуваченим суворого покарання, та судом було враховано таку позицію потерпілого, а відтак доводи касаційної скарги в цій частині є неприйнятними.

Крім того, доводи касаційної скарги стосовно того, що суд при призначенні покарання дійшов помилкового висновку щодо призначення обвинуваченим остаточного покарання шляхом часткового складання покарань та не навів мотивів застосування принципу часткового складання при призначенні остаточного покарання, безпідставно не застосував принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, колегія суддів вважає неспроможними, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Таким чином, зазначена норма закону надає суду право призначати остаточне покарання за сукупністю злочинів двома способами:

1) шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим;

2) шляхом часткового або повного складання призначених покарань.

Це правило є диспозитивним, і суд вправі обирати один із зазначених способів залежно від конкретних обставин справи на власний розсуд, тобто керуючись принципом судової дискреції, який реалізується на підставі аналізу всіх обставин справи.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права.

При цьому суд першої інстанції у своєму рішенні виходив із:

- ступеню тяжкості кожного із вчинених злочинів;

- обставин їх вчинення;

- даних про особу, яка вчинила кримінальне правопорушення та інших факторів, що враховуються при призначенні покарання (ст. 65 КК України).

З огляду на вищезазначене, обрання судом принципу часткового складання покарань було зумовлене необхідністю забезпечення справедливості покарання, пропорційності відповідальності та попередження призначення як надмірного, так і необґрунтовано м`якого покарання, оскільки, ухвалюючи рішення, суд належним чином врахував тяжкість вчинених злочинів та їх сукупність, що підтверджується мотивувальною частиною вироку, та, з метою забезпечення адекватної відповідальності обвинувачених, дійшов висновку про необхідність призначення остаточного покарання шляхом часткового складання, виходячи зі ступеня суспільної небезпеки обох злочинів та даних про особу кожного із обвинувачених.

Таким чином, наявність у суду права вибору способу призначення остаточного покарання за умови обґрунтованості та вмотивованості виду та розміру призначеного покарання в цілому не свідчить про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність в цій частині.

Водночас, переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення судів попередніх інстанцій, умотивованість викладених у них висновків щодо правильності призначення засудженим покарання та справедливості обраного їм заходу примусу, захисником у касаційній скарзі не наведено.

Щодо вимоги у касаційній скарзі про необхідність звільнення засуджених від відбування призначеного судом покарання колегія суддів звертає увагу на наступне.

Питання щодо звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням врегульовано розділом ХІІ КК України.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, остаточне покарання ОСОБА_5 та ОСОБА_4 призначено на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, у виді позбавлення волі на строк сім років та шість років відповідно.

Водночас, з огляду на положення передбачені ч. 1 ст. 75 КК України, звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років.

За таких обставин, враховуючи, що Суд не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги в частині призначення покарання у виді позбавлення волі на менший строк, яке про це зазначалось у касаційній скарзі, визнавши необхідним та вмотивованим призначення покарання у виді позбавлення волі на строк, що перевищує 5 років - відсутні підстави для застосування положень ст. 75 КК України у наведеному випадку.

З урахуванням цього суд касаційної інстанції констатує, що вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції є належним чином вмотивованими й обґрунтованими і за змістом відповідають приписам статей 370, 374, 419 КПК.

Враховуючи викладені обставини, за результатом перевірки доводів захисника засуджених щодо оскарження зазначених вище судових рішень попередніх інстанцій стосовно ОСОБА_5 та ОСОБА_4 колегія суддів не встановила підстав, які б свідчили про необхідність задоволення його касаційної скарги.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 травня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3