Справа №  2-688/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

                20.06.2011 року      Полонський  районний  суд Хмельницької  області у складі:     головуючої судді –Дідек М.Б.

при секретарі -        Кравчук В.В.

з участю представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засідання цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»про визнання недійсним договору споживчого кредиту,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звертаючись до суду  із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 06.10.2008 року між ним та відповідачем укладено споживчий  кредитний договір № 11400349000, предметом якого є грошові кошти в розмірі 15000(п'ятнадцять тисяч) доларів США з поверненням його до 05.10.2015 року з відсотковою ставкою за користування кредиту у розмірі 16% річних.

При укладені кредитного договору в іноземній валюті відповідач свідомо його не проінформував про можливу світову фінансову економічну кризу та знецінення національної валюти (гривні), щодо валюти кредиту. Такі дії відповідача порушили його права, як споживача послуг та ввели в оману у зв’язку з чим призвели до значного здороження кредитного курсу та збільшення розміру зобов’язань. В іншому випадку він би не погодився з його умовами та відмовився від його укладення.  

Позивач  також зазначив, що під час укладення договору відповідач не ознайомив його із змістом правил споживчого кредиту  та з його додатками і що дані Правила до договору не долучались.

Крім того позивач вказав, що відповідач не вправі був укладати споживчий кредитний договір у іноземній валюті  через відсутність у нього  індивідуальної ліцензії, а повернення кредиту в іноземній валюті суперечить вимогам Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Вважаючи, що  відповідач з метою отримання за його рахунок фінансової вигоди у вигляді відсотків за користування кредитом, штрафів та пені свідомо не проінформував його про можливі негативні наслідки укладання Договору, чим порушив чинне законодавство і підштовхнув його до такого ж порушення, просить визнати вищезгаданий кредитний договір недійсним, а дії відповідача щодо застосування штрафних санкцій  за неналежне його виконання та отримання платежів в іноземні валюті  в розмірі 4557,56 доларів США, які  просить стягнути, неправомірними та визначити розмір грошових зобов’язань в національній валюті.

Відповідач будучи належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи про що свідчать повідомлення про отримання судових повісток,  в судове засідання не явився повторно та причини неявки  свого представника суду не повідомив. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.

Суд дослідивши обставини та перевіривши матеріали справи, заслухавши доводи позивача та його представника знаходить що позов задоволенню не підлягає.

Судом установлено, що 06.10.2008 року між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», який у грудні 2009 року був перетворений на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,  був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11400349000 на суму 15000(п'ятнадцять тисяч) доларів США з поверненням його до 05.10.2015 року із відсотковою ставкою за користування кредитом у розмірі 16% річних із встановленим графіком щомісячного погашення.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч.ч.1-3,5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Із  п.1.1.1.  вищезгаданого договору споживчого кредиту вбачається,  що  позивач підписуючи договір погоджувався з викладеними у Правилах  договірними умовами споживчого кредитування, а відповідно до п.п.1.1.2, 1.1.3, Правила, що є  не від’ємною частиною договору після його підписання, додатковому підписанню не підлягають та підтверджуються, що сторони досягли згоди з усіма істотними умовами договору та набирають чинності одночасно з підписанням договору.

Проте, що позивач погоджувався із значеними вище умовами, у тому числі і викладених у Правилах   позивач підтвердив своїм власноручним підписом.

Дані обставини свідчать, що при укладанні даного договору, який не суперечить цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, правочин був вчинений у встановлений законом формі та спрямований на реальне настання правових наслідків отримання –надання кредиту, тобто всі його умови відповідали вимогам ст.203 ЦК України.

Крім того в судовому засіданні позивач дані обставини не заперечував та стверджував, що із змістом та умовами договору до підпису знайомився, будь-яких претензій не мав і не порозумінь не виникало, а при отриманні 27.05.2010 року повідомлення –вимоги щодо утвореної заборгованості та її погашення  їх визнав та заперечень не мав.

Дані обставини підтверджуються й тим, що питання щодо недійсності укладеного правочину позивач не ставив, будь-яких вимог з цього приводу не пред’являв, зобов’язання відповідно до умов договору виконував до 17.03.2010року, а  такі вимоги пред’явив лише при зверненні відповідача з позовом про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, які свідчать про його обізнаність з кредитними умовами.

Відповідно до ч.2 ст.192 та ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему регулювання і валютного контролю”.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.2 Закону України „Про банки і банківську діяльність” кошти - це гроші у національній або іноземній валюті.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.

Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року   № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що за відсутністю нормативних умов індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

За повідомленням Національного банку України від 07.06.2011 року № 41-210/27-24-7088 у 2008 році Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк»здійснював свою діяльність відповідно до банківської ліцензії №75 від 24 грудня 2001 року та письмового дозволу №75-2 від 19 листопада 2002 року, в тому числі на здійснення операцій з надання кредитів у іноземній валюті, утому числі фізичним особам.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національний Банк України»офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України.

Валютні курси, як зазначено у ч.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” встановлюється Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, згідно Положення «Про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів»затверджених Постановою правління Національного банку України від 12.11.2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплено.

Таким чином,  укладаючи спірний кредитний споживчий договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настанене.

ОСОБА_2  не доведено, що сторони при укладені кредитного договору були впевненні в тому, що така зміна обставин не стане, а його доводи з цього приводу є безпідставними та припущеними.

Виходячи із змісту ст.ст. 1046,1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.

Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення за зобов’язаннями, як це передбачено ст. 617 ЦК України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання (ст.625 ЦК України ).

Отже, позивач зобов’язаний виконувати кредитний договір у відповідності  до його умов та законодавства.

Як вбачається із заявлених вимог ОСОБА_2 він також зіслався на те, що після укладення договору споживчого кредиту відбулася істотна зміна обставин, якою він керувався укладаючи даний договір, а саме: значне зростання курсу долара США по відношенню до курсу гривні України, що потягло за собою значне дорожчання кредитного курсу, однак спроб досудового регулювання даного спору не здійснював.

З огляду на вищенаведене суд приходить до висновку про те, що при укладенні вищезгаданого договору  споживчого кредиту  від 06.10.2008 року  в іноземній валюті та беручи на себе певні зобов’язання сторони повинні були чітко усвідомлювати, що курс національної валюти по відношенню до долара США не є незмінним та враховувати підвищений валютний ризик за таким кредитом. Ризик підвищення курсу долару США до гривні несе саме позичальник.

Вищенаведені  обставин, поведінка та дії сторін свідчать, що договір споживчого кредиту між сторонами був укладений відповідно до вимог ст. 203 ЦК України, а тому підстав для визнання договору недійсним та задоволення інших вимог позивача у суду підстав не має.

Ураховуючи викладене на підставі ст.ст.10,11,60,212,214-215,218,224,226 ЦПК України,ст.ст.203,215,617,625,629, 1046,1054 ЦК України, ст.36 Закону України «Про Національний Банк України», ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», суд

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»про визнання недійсним договору споживчого кредиту  від 06 жовтня 2008 року № 11400349000 ,відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Хмельницької області протягом 10 днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача поданої протягом 10 днів з дня отримання його копії.

                       Головуюча –суддя                                підпис                            М.Б. Дідек