Справа      №2-516/07

2007 рік

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2007 року Суворовський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого - судді Федусик А.Г.,

при секретарі - Пальоной І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ сумісного майна подружжя, визнання права власності на частину житлового будинку та поділ його в натурі, усунення перешкод у здійсненні права власності та вселення, та за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про припинення права власності, виплату компенсації, визнання таким, що втратив право користування житлом, усунення перешкод у користуванні власністю та зняття з реєстрації, третя особа - ВГІРФО Хаджибеївського ВМ Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом посилаючись на те, що він знаходився у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_2. Від шлюбу у них народилася дочка - відповідачка по справі ОСОБА_3. В період шлюбу за спільні з відповідачкою ОСОБА_2 кошти ними була придбана 21/50 частина домоволодіння АДРЕСА_1, в якому вони проживали разом однією сім'єю. Зазначена частина домоволодіння була зареєстрована за взаємною згодою в рівних частках на відповідачів. 15.07.2002 року шлюб з ОСОБА_2 за ініціативою останньої був розірваний. У зв'язку з тим, що після розірвання шлюбу у нього склалися конфліктні відносини з ОСОБА_2, він змушений був залишити спірне домоволодіння та переїхати на інше місце проживання, і з цього часу відповідачка створює йому перешкоди у користуванні цим домоволодінням. Зазначене стало підставою для звернення до суду з цим позовом, в якому позивач просив поділити подружнє майно у вигляді частини спірного домоволодіння визнавши за ним право власності на 21/100 його частину, виділити йому в натурі відокремлену будівлю, придатну для проживання, зобов'язати ОСОБА_2 не перешкоджати йому у користуванні спірним домоволодінням та вселити його в це домоволодіння.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не оспорюючи права ОСОБА_1 на частину спірного домоволодіння в розмірі 21/200 частини, як його долі у спільному майні подружжя, заперечували проти вимог позивача в частині визнання за ним права власності на 21/100 частину спірного домоволодіння, оскільки він має право на 1/2 частину спільного майна, яке складається саме з 21/100 частини, тобто на 21/200 частину домоволодіння. Також відповідачки заперечували проти виділення позивачу в натурі відокремленої будівлі в цьому домоволодінні, усунення перешкод у його користуванні та вселення ОСОБА_1 у спірне домоволодіння посилаючись на те, що на початку 2002 року позивач забрав особисті речі та добровільно залишив спірне домоволодіння, оскільки фактично створив нову сім'ю з ОСОБА_4 і перейшов на інше місце проживання з нею і фактично добровільно не користується спірним домоволодінням. Після розірвання шлюбу у них з позивачем склалися вкрай неприязненні відносини, він неодноразово влаштовував конфлікти, здійснював фізичне насильство у відношенні них, знищував належне їм майно, у зв'язку з чим притягувався до адміністративної відповідальності. За рішенням Ленінського районного суду 2002 року позивач був повинен сплачувати аліменти на неповнолітню на той час дочку ОСОБА_3, але ці аліменти він не виплачував та робив виконання цього рішення неможливим, приховуючи своє місце проживання. На підставі викладеного відповідачки вважали неможливим сумісне проживання з позивачем, у зв'язку з чим просили відмовити у задоволенні позову в цій частині. Крім цього, відповідачки вважали неможливим вселення позивача в спірне домоволодіння ще і з тих підстав, що у їх користуванні в спірному домоволодінні знаходиться лише одна жила кімната площею 16 кв.м., в якій проживають вони і малолітня дочка ОСОБА_3

Крім цього, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з зазначених вище підстав також звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 про припинення його права власності на частину у спільному майні подружжя з виплатою йому грошової компенсації вартості належної йому частини спірного домоволодіння в сумі 25250 грн., розмір якої встановлено висновком експертизи від 03.04.2006 року, оскільки сумісне проживання їх з позивачем та користування спірним домоволодіння неможливе.

Крім цього, у зв'язку з припиненням права власності ОСОБА_1 на спірне домоволодіння, а також з урахуванням того, що він добровільно не проживає в спірному домоволодінні з 2002 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування спірним домоволодіння та скасувати його реєстрацію за цією адресою.

Ухвалою суду від 13.01.2005 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 були об'єднані в одне провадження.

ОСОБА_1 позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не визнав з тих підстав, що він не має іншого житла в м.Одесі, має бажання проживати в спірному домоволодінні і вважає можливим його вселення та проживання в спірному домоволодінні разом з відповідачами. Крім цього, ОСОБА_1 пояснив, що він сам готовий сплатити відповідачці ОСОБА_2 компенсацію її частки у спірному домоволодінні.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином (т.3 а.с. 235). Про причини неявки суду не повідомив, але надіслав листа з проханням розглянути справу у його відсутність (т.3 а.с. 23).

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін свідків, розглянувши справу у межах заявлених вимог та на підставі представлених сторонами доказів, суд вважає необхідним позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити в повному обсязі, а позов ОСОБА_1 задовольнити частково з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 знаходились в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 22.08.1990 року (т.3 а.с. 10). В шлюбі у них народилася дочка - відповідачка по справі ОСОБА_1, 08.07.1986 року народження.

15.05.2001 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повторно зареєстрували шлюб.

06.08.2001 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_2 купила 21/50 частину домоволодіння АДРЕСА_1. Зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №1731, та зареєстрований в ОМБТІ та РОН 11.09.2001 року (т.3 а.с. 8).

Після укладення цього договору сторони вселилися в цей будинок і були зареєстровані за зазначеною адресою. При цьому у їх користування перейшли в житловому будинку літ."А" - 1-1 веранда площею 10.6 кв.м., 1-2 кухня площею 11.4 кв.м., 1-3 жила кімната площею 16.3 кв.м., а також надвірні споруди: літ."Е" та „В" - літні кухні, літ."Б" - сарай, літ.2Т" - вбиральня (т.3 а.с. 14, 81, 149-151).

У зв'язку з тим, що спірна частина домоволодіння була придбана в тому числі за рахунок коштів, отриманих від продажу квартири АДРЕСА_1, яка належала на праві власності ОСОБА_2 та неповнолітній ОСОБА_1, 21.06.2003 року до договору купівлі-продажу від 06.08.2001 року була укладена додаткова угода, відповідно до якої зазначену частину спірного домоволодіння купили в рівних частках ОСОБА_2 та ОСОБА_1, тобто по 21/100 частині. Ця додаткова угода також була посвідчена також нотаріусом ОСОБА_6 та зареєстрована в реєстрі за №1089 (т.3 а.с. 6, 7, 9). На цей час договір купівлі-продажу та додаткова угода до нього ніким не оспорені, не скасовані та не визнані недійсними.

Відповідно до ст.22 КпШС України майно, набуте подружжям в період шлюбу, є їх спільною сумісною власністю.

Згідно зі ст.28 КпШС України у випадку поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

На підставі встановлених в судовому засіданні фактів суд приходить до висновку про те, що спільним майном подружжя, яке було набуте ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в період шлюбу, є 21/100 частина спірного домоволодіння.

Відповідно до зазначених норм позивач має право на 1/2 частину спільного майна, у зв'язку з чим суд вважає необхідним частково задовольнити вимоги ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнати за ним право власності на 21/200 частину спірного домоволодіння. В інший частині цих вимог суд вважає необхідним відмовити, оскільки в ході розгляду справи судом достовірно встановлено, що спільним майном подружжя є саме 21/100 частина спірного домоволодіння.

Влітку 2002 року, у зв'язку з погіршенням відносин та фактичним розпадом сім'ї, ОСОБА_1 добровільно залишив спірне домоволодіння і з зазначеного часу він в цьому домоволодінні не проживає, що підтверджується листом Хаджибеївського ВМ Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 14.03.2005 року (т.3 а.с. 42), актами про не проживання від 12.12.2002 року та від 13.05.2005 року (т.3 а.с. 54-55), постановою про відмову у порушенні кримінальної справи

від 04.03.2003 року (т.3 а.с. 68), поясненнями в судовому засіданні свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

06.09.2002 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було повторно розірвано (т.3 а.с. 4).

У зв'язку з тим, що позивач не надавав допомоги на утримання неповнолітньої на той час ОСОБА_3, відповідачка ОСОБА_2 звернулася до Ленінського районного суду м.Одеси, рішенням якого від вересня 2002 року з позивача були стягнуті аліменти на утримання неповнолітньої дочки. Зазначене рішення суду ОСОБА_1 не виконував, приховуючи місце свого проживання, у зв'язку з чим постановою Суворовського районного суду від 20.05.2004 року за поданням державної виконавчої служби Суворовського району м.Одеси був об'явлений у розшук (т.1 а.с. 16-17, 42-44, т.3 а.с. 12-13). При цьому в ході розгляду справи ОСОБА_1 відмовився повідомити також і суду місце свого фактичного проживання.

Після розірвання шлюбу між сторонами склалися вкрай неприязнені відносини, внаслідок чого між позивачем та відповідачками періодично виникали конфлікти, сварки, які призводили до необхідності втручання органів внутрішніх справ. Зазначене підтверджується показаннями зазначених свідків, а також матеріалами справи (т.3 а.с. 42, 50, 67-69). При цьому наявність конфліктних відносин не оспорювали в судовому засіданні сторони.

На цей час відповідачки ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які проживають в спірному домоволодінні, категорично заперечують проти вселення та проживання позивача в цьому будинку.

Відповідно до ч.4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції від 01.01.2004 року цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

З урахуванням того, що правовідносини щодо поділу майна подружжя в натурі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є триваючими, суд вважає необхідним до позовних вимог сторін в цій частині застосувати норми СК України та ЦК України в редакції від 01.01.2004 року.

Згідно ст.71 СК України майно, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.364 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №7887 від 04.12.2003 року встановити порядок користування спірною 21/50 частиною домоволодіння АДРЕСА_1 між сторонами в рівних частках неможливо, що пояснюється тим, що житлова площа складається з однієї кімнати. Також неможливо виділення позивачу окремої житлової кімнати, оскільки відсутня можливість виділити інший стороні ізольоване житлове приміщення (т.2 а.с. 22-30). На підставі встановлених в судовому засіданні фактів, застосовуючи принцип справедливості, суд вважає можливим задовольнити вимоги ОСОБА_2 про припинення права власності ОСОБА_1 на його частку у спільному майні подружжя з виплатою йому компенсації вартості цієї частки.

При цьому, приходячи до зазначеного висновку, суд прийняв до уваги незначний розмір частки у спільному майні, на яку має право позивач, неможливість сумісного проживання сторін у спірному домоволодінні у зв'язку з вкрай неприязненими відносинами, які склалися у позивача не тільки з колишньою дружиною ОСОБА_2, а і з дочкою - ОСОБА_3, від утримання якої в період її неповноліття позивач ухилявся, та неможливість поділу спірної частини домоволодіння в натурі. Також судом враховано, що в цей час в спірній частині домоволодіння, яка фактично складається з однієї житлової кімнати площею 16.5 кв.м., проживають ОСОБА_2, ОСОБА_3 та її малолітня дочка ОСОБА_10, 2006 року народження (т.З а.с. 193). Судом також врахована та обставина, що позивач добровільно залишив спірне домоволодіння і протягом практично п'яти років не користувався ним.

Відповідно до висновку судової експертизи №2245 від 03.04.2006 року, ринкова вартість 21/200 частин спірного домоволодіння складає 25250 грн. (т.3 а.с. 144-148).

З урахуванням викладеного, суд вважає необхідним задовольнити вимоги ОСОБА_2 про припинення права власності позивача на 21/200 частину спірного домоволодіння з виплатою йому компенсації вартості цієї частки в сумі 25250 грн..

З зазначених вище підстав суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про вселення його в спірне домоволодіння, виділення йому в натурі відокремленої будівлі, придатної для проживання, та зобов'язання ОСОБА_2 не перешкоджати йому у користуванні спірним домоволодінням.

Крім цього, суд вважає можливим задовольнити вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування спірним домоволодінням, оскільки це право є похідним від права власності позивача на це домоволодіння, з втратою якого він втрачає і право користування будинком. При цьому судом враховано, що, як зазначалося раніше, позивач у 2002 році добровільно залишив спірне житло і протягом п'яти років не проживав в ньому.

З зазначених вище підстав суд вважає також обгрунтованими також вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про скасування реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 3-8, 10, 11, 212-216 ЦПК України, ст.ст. 22, 28? 29 КпШС України, ст.ст. 69, 70, 71 СК України, ч.4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ст.ст. 183, 317, 364, 365, 379, 383, 391 ЦК України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст. 71, 163 ЖК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково, а позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити.

Розділити спільне майно подружжя, виділивши у власність ОСОБА_1 21/200 частину домоволодіння АДРЕСА_1.

Припинити право власності ОСОБА_1 на 21/200 частину домоволодіння АДРЕСА_1, визнавши за ОСОБА_2 право власності на цю частину домоволодіння та стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію зазначеної частини домоволодіння АДРЕСА_1 в розмірі 25250 грн..

Визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування домоволодінням АДРЕСА_1.

Зобов'язати ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у здійсненні права власності на 21/50 частину домоволодіння АДРЕСА_1.

Зняти ОСОБА_1 з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1.

У задоволенні позову ОСОБА_1 в інший частині - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Одеської області протягом місяця через Суворовський районний суд міста Одеси шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з наступного дня після проголошення рішення, та надання апеляційної скарги протягом 20 днів з дня подання вказаної заяви.