Справа № 2-1296/2007 рік

РІШЕННЯ

 Іменем   України

10 липня 2007 року                 Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого                            судді Кашперської Т.Ц.,

при секретарях                          Синиченко О.В.,  303уля Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області справу за позовом ОСОБА_1до Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» про стягнення невиплаченої частини заробітної плати,  -

встановив:

В травні 2007 року позивач звернулася до суду із позовом про стягнення невиплаченої частини заробітної плати в розмірі 219251, 17 грн. В позові позивач посилається на те,  що 06.04.1999 року вона була прийнята на роботу до відповідача спеціалістом 2 категорії комерційного відділу і пропрацювала на різних посадах до липня 2005 року. Згідно наказу від 07.06.2005 р. № 108 о/с була звільнена з займаної посади з 01.07.2005 р. у зв'язку з достроковим зняттям АЕС з експлуатації за п. 1  ст.  40 КЗпП України. Вказує,  що територіально ДСП "Чорнобильська АЕС" знаходиться на території,  що повністю виселена у 1986 року і відноситься до зони відчуження. За період з 01.01.2003 року по день звільнення їй повинна була виплачуватися в якості складової частини заробітної плати щомісячна доплата відповідно до  ст.  39 Закону України від 28.02.1991 р. № 796 "Про статус і соціальний захист громадян,  які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи",  п. 2 якої передбачає,  що громадянам,  які працюють у зоні відчуження,  а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів,  за рішенням Адміністрації зони відчуження,  встановлюється доплата згідно з положенням,  затвердженим Кабінетом Міністрів України. Посилається також на Постанову Кабінету Міністрів України № 137 від 29.01.2003 року,  прийняту на виконання  ст.  39 вищезазначеного закону,  згідно з якою,  у період з 01.01.2003 року до 01.01.2006 року особам,  які постійно працюють у зоні відчуження,  проводиться доплата у 9-кратному розмірі доплати,  встановленої для громадян,  які працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення,  та нараховується премія за основні результати господарської діяльності у розмірі до 50 відсотків тарифної ставки (посадового окладу) з урахуванням доплат , і надбавок,  передбачених законодавством та даною Постановою. Ця доплата проводиться пропорційно відпрацьованому часу,  але не більше від зазначеного розміру. Відповідно до  ст.  39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян,  які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи",  доплата громадянам,  які працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення,  становить три мінімальні заробітні плати. Вважає,  що у відповідності до  ст.  39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян,  які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і Постанови КМУ № 137 віг 29.01.2003 року,  розмір щомісячної доплати за роботу в зоні відчуження дорівнює 27 мінімальних заробітних плат плюс 50 відсотків премії від цієї суми з урахуванням доплат і надбавок,  передбачених законодавством.  Зауважує,  що відповідач всупереч вимогам цих нормативних актів проводив їй доплату за роботу в зоні відчуження в розмірі 118, 80 грн. та премію в розмірі 25-45 відсотків від цієї суми,  посилаючись на Постанову КМУ від 26.07.1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам,  які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи",  в п. 2 якої зазначається,  що громадянам,  які працюють на території радіоактивного забруднення,  установити доплату в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - 1320 тис.  карбованців. Вважає,  що зазначена постанова КМУ № 836 суперечить Закону України "Про статус і соціальний захист громадян,  які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи",  в якому в  ст.  39 зазначено,  що доплата у зоні безумовного (обов'язкового) відселення провадиться з розрахунку трьох мінімальних заробітних плат,  і що розмір доплати за період з 01.01.2003 року по 01.07.2005 року слід було розраховувати,  виходячи з розміру мінімальної заробітної плати з 01.01.2003 року - 185, 00 грн.,  з 01.12.2003 року - 205, 00 грн.,  з 01.09.2004 року - 237, 00 грн.,  з 01.01.2005 року - 262, 00 грн.,  з 01.04.2005 року - 290, 00 грн.,  процентного співвідношення фактичної виплати до номінальної доплати за Постановою КМУ № 137 та розміру доплати,  що належить до виплати,  пропорційно відпрацьованому часу. Враховуючи,  що Постанова КМУ № 137 від 29.01.2003 року не містить в собі посилань на Постанову КМУ № 836 від 26.07.1996 року,  щомісячна доплата за роботу в зоні відчуження,  що належить їй до виплати,  повинна була розраховуватися наступним чином: три мінімальні заробітні плати (доплата за роботу в зоні безумовного (обов'язкового) відселення) згідно  ст.  39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян,  які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" перемножується на 9 (п.п. 1 п. 1 Постанови КМУ № 137 від 29.01.2003 року) плюс 50 процентів премії за основні результати господарської діяльності (п.п. 2 Постанови КМУ № 137 від 29.01.2003 року),  а тому сума не отриманої нею доплати за період з 01.01.2003 року по день звільнення 01.07.2005 року становить 219251, 17 грн. В зв'язку із викладеними обставинами позивач просила стягнути з відповідача на свою користь 219251, 17 грн. невиплаченої доплати до заробітної плати за роботу у зоні відчуження за період з 01.01.2003 року по 01.07.2005 року.

В попередньому судовому засіданні 14.06.2007 року позивач подала заяву про уточнення позовних вимог,  зменшила заявлені позовні вимоги,  посилаючись на,  те,  що сума невиплаченої заробітної плати становить 180397, 59 грн.,  просила стягнути із відповідача на свою користь 180397, 59 грн. невиплаченої доплати до заробітної плати за роботу у зоні відчуження за період з 01 січня 2003 року по 01 липня 2005 року.

В судовому засіданні позивач заявлений позов підтримала,  підтвердила обставини,  викладені в позовній заяві,  просила стягнути з відповідача на свою користь 180397, 59 грн. невиплаченої доплати до заробітної плати за роботу у зоні відчуження за період з 01.01.2003 року,  по 01.07.2005 року. Просила позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні не визнав позовні вимоги в повному обсязі та заперечував проти задоволення позову,  посилаючись на те,  що за працю у зоні відчуження у період з 01.01.2003 року по 01.07.2005 року позивач щомісячно отримувала пропорційно відпрацьованому часу доплату з розрахунку 118, 80 грн. та до 50 % премії відповідно до Постанов KM України від 29.01.2003 року № 137 та від 26.07.1996 року № 836. Розрахунок розміру доплати за роботу у зоні відчуження,  що застосовувало ДСП "Чорнобильська АЕС",  ґрунтується на базовій доплаті у 13, 2 грн.,  яка визначена постановою № 836 та яка є чинною на цей час.  Порушень прав позивача з боку відповідача не було,  оскільки він діє лише у межах своїх повноважень та виконує постанови уряду,  які,  відповідно до  ст.  117 Конституції України,  є обов'язковими для виконання,  в тому числі і постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836,  якою визначено,  що розмір доплати за працю в зоні безумовного (обов'язкового) відселення становить 1320000, 00 крб.,  що становить 13, 2 грн. Відповідно до  ст.  63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян,  які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи",  фінансування витрат,  пов'язаних з реалізацією цього Закону,  здійснюється за рахунок державного бюджету. Конкретні розміри доплати у відповідності до наведених норм закону і встановлені постановами Кабінету Міністрів

України № 836 від 26.07.1996 року та № 137 від 29.01.2003 року Зазначав,  що позивач помилково посилається на п. 1  ст.  39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян,  які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи",  оскільки цей пункт визначає розміри доплат,  які здійснюються громадянам,  працюючим на території безумовного (обов'язкового) відселення,  а позивач працювала на Чорнобильській АЕС,  яка знаходиться на території,  що повністю відселена у 1986 р. і відноситься до зони відчуження. Згідно ч.3  ст.  39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян,  які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи",  доплата громадянам,  які працюють у зоні відчуження,  встановлюється за рішенням Адміністрації зони відчуження згідно з положенням,  затвердженим Кабінетом Міністрів України,  така доплата і встановлена вищезазначеними урядовими постановами № 836 і № 137. Вважав,  що посилання позивача на порушення ЧАЕС принципу пріоритетності закону не може бути прийнято судом до уваги,  оскільки безпосередньо  ст.  39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян,  які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи",  на який посилається позивач,  відсилає до підзаконних актів - Постанов Кабінету Міністрів України щодо визначення порядку виплати відповідних доплат. Крім того,  починаючи з 1996 року у законах України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на відповідний рік встановлювалося не застосовувати мінімальну заробітну плату як розрахункову величину для визначення розмірів допомоги,  компенсаційних та інших виплат. Цими законами передбачалося,  що до прийняття Верховною Радою України змін до законів,  у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата,  Кабінет Міністрів України здійснює застосування цих норм,  виходячи із реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету на відповідний рік. Із наведених підстав просив позов залишити без задоволення.

Суд,  заслухавши пояснення позивача,  представника відповідача,  вивчивши матеріали справи,  вважає заявлений позов таким,  що не підлягає до задоволення,  виходячи із наступного.

Так,  в судовому засіданні встановлено,  що позивач наказом № 86 л/с від 06.04.1999 року була прийнята на роботу до відповідача спеціалістом 2 категорії комерційного відділу і пропрацювала на різних посадах до липня 2005 року. Згідно наказу від 07.06.2005 року № 108 о/с позивач була звільнена з займаної посади з 01.07.2005 року у зв'язку з достроковим зняттям АЕС з експлуатації за п. 1  ст.  40 КЗпП України. Територіально ДСП "Чорнобильська АЕС" знаходиться на території,  що повністю виселена у 1986 року і відноситься до зони відчуження.

Судом також встановлено,  що відповідач проводив позивачу доплату за роботу в зоні відчуження в розмірі 118, 80 грн. та премію в розмірі до 50 відсотків від цієї суми. Наведені обставини підтверджуються копією трудової книжки позивача,  довідками про заробітну плату і інші доходи позивача за 2003-2005 роки (а. с.  5-7,  168-170),  не заперечуються відповідачем.

Згідно  ст.  39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян,  які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи",  громадянам,  які працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення,  провадиться доплата в розмірі трьох мінімальних заробітних плат. Громадянам,  які працюють у зоні відчуження,  а також у зоні безумовного (обов'язкового.) відселення після повного відселення жителів,  за рішенням Адміністрації зони відчуження; встановлюється доплата згідно з положенням,  затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до  ст.  62 вказаного Закону,  роз'яснення порядку застосування цього Закону проводиться у порядку,  визначеному Кабінетом Міністрів України,  рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України,  місцевими органами виконавчої влади,  всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості і форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 року № 137 "Про доплати і компенсації особам,  які працюють в зоні відчуження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів" встановлено,  що у період з 01.01.2003 року по 01.01.2006 року особам,  які постійно працюють у зоні відчуження,  проводиться доплата у 9-кратному розмірі доплати,  встановленої для громадян,  які працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення.

Постановою KM України від 26.07.1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам,  які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено,  що громадянам,  які працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення,  встановлюється доплата у розмірі 1320 тисяч карбованців,  що складає після грошової реформи 13, 20 грн. Вказана Постанова була прийнята відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів України, ' схваленому Постановою Верховної Ради України від 11.10Л 995 року,  була введена у дію з 01.08.1996 року і не втратила чинності. Крім того,  зазначена Постанова прийнята відповідно до норм і вимог,  встановлених Постановою Верховної Ради. України від 20.02.1996 року № 49/96 "Про порядок введення в дію статей 10,  33,  34 Закону України "Про оплату праці" та встановлення мінімального розміру пенсій за віком",  пунктом З якої передбачено,  що до внесення відповідних змін до чинного законодавства виплати,  крім пенсій,  тарифні ставки та оклади,  розраховані на основі мінімальної заробітної плати,  здійснюються (застосовуються) у розмірах,  які діють станом на 01.02.1996 року. Пунктом 1 Постанови Верховної Ради України від 20.02.1996 року № 49/96 встановлено з 01.03.1996 року мінімальний розмір заробітної плати у розмірі 1 мільйон 500 тисяч карбованців. Вказано,  що мінімальний розмір переглядається відповідно до законодавства України з метою поступового його наближення до межі малозабезпеченості,  затвердженої у встановленому Законом порядку. Пунктом 4 зазначеної Постанови зобов'язано Кабінет Міністрів України до 01.10.1996 року внести до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення актів законодавства України у відповідність з цією постановою.

Ні Закон України "Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2002 рік" від 13.12.2001 року № 2896-111,  ні Закони України "Про державний бюджет України" на 2003,  2004,  2005 роки,  які встановлювали мінімальну заробітну плату на відповідні роки,  не передбачили внесення змін для обрахування розміру соціальних виплат,  та скасування Постанови Верховної Ради України від 20.02.1996 року.

Законом України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік" в  ст.  2 передбачено,  що до прийняття Верховною Радою України змін до законів,  у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата,  Кабінет Міністрів України здійснює перегляд цих норм,  виходячи з реальних можливостей видаткової частини бюджетів на ці роки,  тому введені розміри мінімальної заробітної плати не застосовуються як розрахункова величина для визначення доплат допомоги,  компенсаційних виплат та інших виплат.

 ст.  2 Закону України від 26.12.2002 року № 372-ІУ "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік" вказує,  що до 01.03.2003 року Кабінету Міністрів України слід було внести пропозиції про поетапне наближення розміру мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму та про внесення змін до Законів України,  у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата. Оскільки це не було в подальшому зроблено,  то відповідно застосовуються чинні на час прийняття та застосування відповідних законів норми законодавства України.

 ст.  4 ч. 2 Бюджетного Кодексу України від 21.06.2001 року № 2542-ПІ зазначає,  що при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині,  в якій вони не суперечать положенням Конституції України,  цього кодексу та Закону України "Про Державний бюджет України".  ст.  23 ч. 1 вказує,  що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідних бюджетних призначень (які відповідно встановлюються Законом про Державний бюджет України в порядку,  визначеному цим Кодексом).

Посилання позивача на зміну розміру мінімальної заробітної плат,  як підставу для збільшення пільгових виплат згідно  ст.  39 Закону України "Про статус і соціальний захист осіб,  які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи",  є безпідставним,  оскільки на час прийняття даного Закону мінімальна заробітна плата мала один розмір,  а її збільшення відповідно до чинного законодавства не передбачало автоматичного застосування нової мінімальної заробітної плати при нарахуванні і виплаті соціальних виплат.

За таких обставин суд не вбачає із сторони відповідача порушень вимог закону при нарахуванні та виплаті позивача вищевказаних грошових виплат,  а тому підстави для їх стягнення в судовому порядку відсутні.

Таким чином,  суд відмовляє у задоволенні заявлених позивачем позовних вимог в повному обсязі.

На підставі  ст.  ст.  94,  97,  98,  100,  221,  232,  233,  238 КЗпП Украйни, -єт. 39 Закону України "Про статус і соціальних захист громадян,  які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи",  керуючись  ст.   ст.  10,  11,  60,  209,  212,  214-215,  218 ЦПК України,  суд,  -

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1відмовити в задоволенні позову до Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильска АЕС" про стягнення невиплаченої частини заробітної плати.

Повне рішення буде виготовлене протягом п'яти днів з дня закінчення розгляду справи до 15.07.2007 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги,  з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4  ст.  295 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження,  але апеляційна скарга не була подана у строк,  встановлений  ст.  294 ЦПК України,  рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення,  якщо його не скасовано,  набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.