Справа № 22 ц-429/2008р.                  Головуючий у 1 інст. - Карапута Л.В.                                                                           Доповідач -Шемець Н.В.

                                                   У   Х   В   А   Л  А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

   18 лютого 2008 року апеляційний суд Чернігівської області у складі:

                        Головуючого - судді Квача М.О.,

                        Суддів  - Шемець Н.В., Лакізи Г.П.,

                        При секретарі - Вареник О.М.,

                        З участю -  позивача ОСОБА_1, адвоката - ОСОБА_2,                       

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду  м.Чернігова від 17 грудня  2007 року в справі за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, -

                                                       в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати  рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 17 грудня   2007 року, яким з неї на користь позивача  стягнуто 35350 грн. за договором позики, та прийняти нове  рішення про  відмову в задоволенні  позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неправильну правову оцінку доказів, неповне  з”ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам  справи.

Зазначає, що  надана суду розписка про отримання нею від ОСОБА_1. грошей не є доказом одержання нею коштів саме за договором позики від 03 березня 2006 року та на умовах цього договору і ця розписка ніякого відношення  до письмового договору позики від 03 березня 2006 року немає; стверджує, що за цим договором вона грошей від позивача не отримувала; розписка  про отримання грошей  не містить умови дострокового повернення  суми позики; вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки предметом позики було стягнення боргу за договором позики від  03 березня 2006 року, а суд вирішив справу про стягнення суми позики, отриманої за розпискою, якою не передбачено обов”язку дострокового повернення боргу на вимогу позикодавця; крім того, судом  не дана оцінка тій обставині, що вона частково повернула ОСОБА_1 гроші в сумі 1000грн., що підтверджується розпискою позивача.

Судом першої інстанції встановлено, що за договором позики  грошей від 03 березня 2006 року ОСОБА_3 взяла  в борг у ОСОБА_1 35350 грн., це підтверджується також і написаною нею розпискою. Договором передбачений термін повернення коштів - 14 лютого2009 року, проте мається зазначення, що в разі необхідності повернення боргу раніше вказаного терміну ОСОБА_1 має попередити ОСОБА_3 заздалегідь у триденний термін. Позивачем було виконано попередження і це підтверджується доказами по справі.

Відповідачка на вимогу позивача гроші не повернула.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга  підлягає відхиленню, рішення  суду залишенню без змін, виходячи з наступного.

Статтями 1046, 1047, 1049 ЦК України визначено:

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов”язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей. Форма договору - письмова, якщо сума позики не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження  укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Позичальник зобов”язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред”явлення  вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред”явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обгрунтовані з посиланням на договір позики грошей від 03 березня 2006 року ( а.с.6, 25). Згідно даного договору  ОСОБА_3 позичила у  ОСОБА_1 35350 грн. і  взяла зобов”язання повернути зазначену суму в повному обсязі до 14 лютого 2009 року. П. 2 даного договору передбачено, що у випадку необхідності повернення боргу раніше вказаного терміну, ОСОБА_1 повинен попередити ОСОБА_3 заздалегідь - в трьохденний термін.

В п.5 договору зазначено, дослівно: „ Цей договір  вважається укладеним з моменту фактичної передачі грошей позичальнику, які я, ОСОБА_3, отримала ще до підписання цього договору в зазначеному вище розмірі, що підтверджую шляхом його підписання”.

Договір підписаний обома сторонами, свого підпису відповідачка не оспорювала.

Вищезазначене свідчить, що сторонами  було досягнуто всіх необхідних умов по даній угоді і позичальник отримала  грошові кошти.

За виниклої необхідності ОСОБА_1 в грудні 2006 року письмово звернувся до ОСОБА_3 з вимогою повернути суму позики (а.с.9-11), проте кошти повернуті не були і 13 вересня 2007 року він звернувся до суду.

Заперечення відповідачки зводились до того, що за договором позики від 03 березня 2006 року вона грошей не отримувала, розписку не писала, хоча договір підписаний  сторонами, тому вважала, що договір укладений не був. Гроші вона отримала від ОСОБА_1, але за розпискою, яку  написала 14 лютого 2006 року, і  за якою зобов”язувалася повернути гроші до 14 лютого 2009 року, право дострокового витребування позикодавцем грошей у ній не передбачено.

Законодавець надав позичальнику право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були отримані від позикодавця - ст.1051 ЦК України, проте як встановлено судом, позивачка  цим правом не скористалася, і, відповідно, суд не може вважати обґрунтованими її твердження щодо безгрошовості договору позики від 03  березня 2006 року, оскільки в самому договорі зазначено, що кошти позичальник отримала.

Відсутність підпису позичальника у розписці, що значиться на самому  аркуші  договору позики від 03 березня 2006 року, не є доказом неотримання грошей, оскільки про отримання коштів зазначено в самому тексті договору і це підтверджено підписом ОСОБА_3

Як пояснив в судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 розписка на а.с. 26 написана ОСОБА_3  03 березня 2006 року і є додатком до договору позики від 03 березня 2006 року.

Такі пояснення позивача узгоджуються з матеріалами справи і апеляційний суд розцінює їх як достовірні.

           Твердження  ОСОБА_3,  що ця  розписка написана нею 14 лютого 2006 року ніякими доказами, крім її пояснень, не підтверджується, тому суд оцінює їх критично.

           Щодо  доводів апеляційної скарги про часткове повернення відповідачкою боргу в сумі  1000 дол. США (5050 грн.) та наданої на підтвердження цього  копії розписки від 19 березня 2007 року, то апеляційний суд виходить з наступного.

           Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційного суду стверджував, що гроші він отримав, але  не від ОСОБА_3, а від її чоловіка  та його брата - ОСОБА_4 і ці кошти сплачені  не в рахунок сплати боргу за договором позики,  а на виконання інших зобов”язань.

           Крім того,  апеляційний суд враховує положення ч.2 ст. 303 ЦПК України -  апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

            Розписка ОСОБА_1  від 19 березня 2007 року  як доказ по справі суду першої інстанції не надавалась і доказів, що  її неподання   було зумовлено поважними причинами, апеляційному суду не представлено.

           Тому апеляційний суд, враховуючи вищезазначене,  не вправі давати правову оцінку представленій лише суду апеляційної інстанції копії розписки від 19 березня 2007 року, оскільки вона не була предметом дослідження і оцінки судом першої інстанції.

          Заявлені в судовому засіданні апеляційного суду вимоги позивача та його  представника   про накладення арешту  на половину магазину, належного відповідачці, задоволенню не підлягають, оскільки згідно повідомлення Чернігівського МБТІ ( а.с.29) власником зазначеного майна є ТОВ „Вега СК” , тобто юридична особа , а не ОСОБА_3, відповідачка по справі.

           Оскільки оскаржуване судове рішення постановлене  з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування, тому воно підлягає залишенню без змін.         

Керуючись ст.ст. 303, 307,308,313-315, 317 -319 ЦПК України, апеляційний суд,-

у  х  в  а  л  и  в:

Апеляційну скаргу   ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 грудня 2007 року  - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців з дня  набрання законної сили  ухвалою апеляційного суду.

          Головуючий:                                              Судді: