Справа № 22ц- 416/2007                                      Головуючий у 1інст. -Зарічна Л.А.

                                                                               Доповідач - Литвиненко І.В.                                                                       

                                          Р І Ш Е Н Н Я          

                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

         розглянувши  у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Прилуцького міськрайонного суду від 27 грудня 2007 року по справі за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання факту прийняття спадщини, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернулась з позовом  про визнання її такою, що фактично прийняла спадщину після смерті своєї  матері ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з тим, що вона до нотаріальної контори протягом шести місяців після смерті  матері не зверталась, але працюючи в м. Ніжині, щотижня приїздила в будинок матері в м.Прилуки,  забрала деякі материні речі, ремонтувала будинок та здійснювала інші дії, пов'язані з управлінням та володінням майном. Крім того, ОСОБА_1 просила суд визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 04.08.1999 року, яке було видане на ім'я своєї сестри ОСОБА_3,  та визнати право на спадщину по Ѕ частині за ними обома, посилаючись на те, що  ОСОБА_3 отримала свідоцтво, не повідомивши її про це і незважаючи на те, що вона мала право на обов'язкову  частку у спадковому майні, була непрацездатною, фактично прийняла спадщину, про що позивачка дізналась лише у 2005 році.

Рішенням суду позов ОСОБА_1 задоволений і визнано, що ОСОБА_1 фактично прийняла спадщину після смерті матері. Також суд визнав частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 04.08.1999 року в частині зазначення спадкоємців та спадкового майна, визначивши, що спадкоємцями майна ОСОБА_5 є її дочки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відповідно у рівних долях - по 3/16 частині.

В апеляційній скарзі  ОСОБА_3 просить скасувати рішення через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушені норми матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апелянт звертає увагу на те, що суд прийшов до висновку про фактичне прийняття позивачкою спадщини при відсутності належних доказів. Крім того, ОСОБА_3 вказує, що суд залишив поза увагою ст.533 ЦК України (в ред.1963 р.), в якій зазначено, що предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку переходять до спадкоємців по закону, які проживали з спадкодавцем, а з матір'ю позивачка не проживала, приїздила тільки в гості, проживала і була прописана в  будинку лише вона.

ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги і погоджувалась з рішенням суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню  через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права виходячи з наступного.

Судом першої інстанції було встановлено, що після смерті 19.06.1982 року ОСОБА_5 залишилась спадщина, яка складалась з 3/8 частини будинку в АДРЕСА_1. Спадкоємцями після смерті ОСОБА_5 були дві її дочки: ОСОБА_3, яка на час смерті спадкодавця проживала і була прописана у будинку матері, та ОСОБА_1, яка працювала, проживала та була прописана в м.Ніжині, приїздила до м.Прилуки на вихідні, оскільки там перебував її неповнолітній син.

Відповідно до ст.549 ЦК УРСР (1963 р.) ОСОБА_3 фактично прийняла спадщину, ОСОБА_1 заяву про прийняття спадщини в нотаріальну контору не подавала, а тому відповідачка безперешкодно у 1999 році отримала свідоцтво про право на спадщину по закону.

ОСОБА_1 на підтвердження факту прийняття спадщини посилалась на пояснення свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які пояснювали , що саме після смерті ОСОБА_5 позивачка забрала деякий посуд, постільну білизну, речі, що належали матері, кожен тиждень приїздила в будинок  матері, прибирала, робила ремонт, обробляла город. Саме на цих доказах суд першої інстанції зробив висновки про те, що ОСОБА_1 фактично прийняла спадщину.

Проте такі висновки суду не відповідають ні обставинам справи, ні нормам матеріального та процесуального права.

Зокрема, ст.549 ЦК УРСР (1963 р.), що діяла на той час, вимагала прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Позивачка не надала суду жодного письмового доказу того, що вона з 19.06.1982 року по 19.12.1982 року користувалася  будинком матері, робила ремонт та здійснювала інші дії, пов'язані з управління та володінням майном. В порушення ст.ст. 29, 50, 58, 63 ЦПК України, суд першої інстанції взяв до уваги пояснення свідка ОСОБА_6, якому на той час  виповнилося лише шість років, та пояснення свідка ОСОБА_7, яка вказувала як на джерело своєї обізнаності стосовно поведінки позивачки, проживання у будинку, що знаходився поруч з будинком спадкодавця, але цей свідок почав проживати в тому будинку лише з 1986 року після його купівлі (а.с.80-82).

Посилання позивачки на прийняття спадщини шляхом  отримання деяких речей матері теж не знайшли свого належного підтвердження і заперечуються відповідачкою, яка вказує , що то були речі позивачки, які знаходились на зберіганні у спадковому будинку, та її речі, які вона віддала позивачці через те, що вони їй не були потрібні.

Крім того, відповідно до ст.533 ЦК УРСР (1963 р.) предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку переходять до спадкоємців по закону, які проживали з спадкодавцем до його смерті не менше року. Оскільки лише ОСОБА_3 постійно проживала і була прописана з матір'ю, то предмети домашньої обстановки та вжитку може успадковувати лише вона і ці предмети не входять до загальної спадкової маси.

Зважаючи на наведене, ОСОБА_1 не довела, що вона протягом шести місяців з дня смерті матері прийняла  спадщину, а тому відсутні підстави для задоволення її позову про визнання її такою, що  фактично прийняла спадщину, та визнання свідоцтва про право на спадщину за законом частково недійсним.

         Керуючись ст.ст.533, 548, 549 ЦК УРСР (1963 року), ст.ст. 1268,1272, 1301 ЦК України, ст.ст. 303, 307, 309 п.3,4, ст.ст. 315-316, 319, 325 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3   задовольнити .

Рішення  Прилуцького міськрайонного  суду   від 27 грудня 2007 року скасувати.

Відмовити ОСОБА_1 у позові до ОСОБА_3 про визнання факту прийняття спадщини, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 81 грн на відшкодування судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.        

   Головуючий:                                       Судді :