КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.06.2011 № 61/117
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів: Разіної Т.І.
Борисенко І.В.
при секретарі:
за участю представників
позивача: ОСОБА_1 - дов. №73/2010 від 17.11.2010р.;
відповідача: ОСОБА_2 - дов. №19 від 07.02.2011р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „ЕйЕмДжи Груп”
на Рішення Господарського суду міста Києва
від 22.04.2011р.
у справі №61/117 (суддя Івченко А.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства „Страховий дім „Європейський світ”
до Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „ЕйЕмДжи Груп”
про стягнення 14 489,18 грн.
ВСТАНОВИВ:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватне акціонерне товариство „Страховий дім „Європейський світ” (далі – позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „ЕйЕмДжи Груп” (далі – відповідач) заборгованості у розмірі 14 489,18 грн. (з них: 7 006,52 грн. - пеня, 6 330,89 грн. - інфляційні втрати, 1151,76 грн. - 3 % річних).
Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності позовних вимог. Зокрема, відповідач стверджував, що повністю сплатив борг, на який позивачем нараховано інфляційні втрати, 3% річних та пеня. Окрім того, відповідач просив суд застосувати строки позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2011р. у справі №61/117 позов було задоволено частково.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2011р. у справі №61/117 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що судом не було з’ясовано обставини, які мають суттєве значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, відповідач наголошував на тому, що судом не було прийнято до уваги угоду про добровільне виконання рішення суду від 31.03.2009р. по справі №27/18.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2011р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду судовому засіданні на 15.06.2011р.
14.06.2011р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив суд залишити скаргу відповідача без задоволення у зв’язку з її необґрунтованістю.
Представник відповідача у судовому засіданні 15.06.2011р. підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд Рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2011р. у справі №61/117 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Представник позивача у судовому засіданні 15.06.2011р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив в задоволенні скарги відмовити та залишити без змін оскаржуване Рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
01.10.2007р. між Закритим акціонерним товариством Страховою компанією „Синдек”, як страховиком, (правонаступником якого є Закрите акціонерне товариство Страховий дім „Європейський світ” – позивач) та Командитним товариством „Страхова інвестиційна корпорація „Стрінкор”, як пере страховиком, (правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство „Страхова компанія „ЕйЕмДжи Груп” – відповідач) було укладено договір про співробітництво в галузі перестрахування та ретроцесії №44-ФП.
Відповідно до умов вищевказаного Договору страховик може передавати, а перестраховик може приймати у перестрахування ризики за оригінальними договорами страхування, які укладено страховиком з страхувальниками, а також ризики взяті страховиком за договорами про перестрахування з іншими страховиками.
23.01.2008р. між позивачем, як страховиком, та Товариством з обмеженою відповідальністю „юридична компанія „Лігал Едвайс”, як страхувальником, було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №0152/001/11/008, за яким застраховано автомобіль марки „Мерседес Бенц S 550” (державний номер ВЕ 8800 АН).
24.01.2008р. між сторонами було складено ковер-нот №021/08 ТР, за яким відповідачем перестраховано автомобіль марки „Мерседес Бенц S 550” (державний номер ВЕ 8800 АН). Відповідальність відповідача становила 50 000,00 грн.
В п.6.1 ковер-ноту №021/08 ТР від 24.01.2008р. передбачено, що страховим випадком є пошкодження, знищення транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП).
20.04.2008р. застрахований транспортний засіб потрапив в ДТП та зазнав механічних пошкоджень, загальна вартість відновлювального ремонту яких згідно зі звітом про оцінку автомобіля №81/04/08 від 22.04.2008р. склала 587 274,36 грн.
Позивач виплатив своєму страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 587 274,36 грн. та звернувся до відповідача з вимогою про сплату відшкодування з перестрахування у сумі 25 023,30 грн. Однак відповідач у порядку та строки, визначені умовами договору про співробітництво в галузі перестрахування та ретроцесії №44-ФП від 01.10.2007р. свою частку, як перестраховика, не виплатив у зв’язку з чим позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 25 023,30 грн. заборгованості, а також пені, інфляційних втрат та 3% річних за весь час прострочення з 19.09.2008р. по 18.09.2008р.).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.03.2009р. у справі №27/18, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2009р. та Вищого господарського суду України від 11.11.2009р., було встановлено факт порушення відповідачем умов договору №44-ФП від 01.10.2007р. та задоволено вищевказані позовні вимоги, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 25 023,30 грн. страхового відшкодування, 937,84 грн. пені, 117,24 грн. 3 % річних.
02.04.2010р. між сторонами було укладено угоду про добровільне виконання рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2009р. у справі №27/18, згідно з якою відповідач зобов'язався погасити заборгованість перед позивачем в розмірі 26 457,17 грн. в строк не пізніше 15.04.2010р.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що відповідачем виконано свої зобов’язання за договором №44-ФП від 01.10.2007р. по справі частки перестраховика у сумі 25 023,30 грн. лише 14.04.2010р., тобто майже через два роки після настання страхового випадку. Судовим рішенням у справі №27/18 стягнуто з відповідача санкції за неналежне виконання договірних зобов’язань лише за період з 19.09.2008р. по 18.09.2008р. З урахуванням вищенаведеного, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню, інфляційні втрати та 3% річних за період з 19.09.2008р. по 01.04.2010р.
Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про те, що умовами угоди про добровільне виконання рішення суду від 02.04.2010р., зокрема, пунктом 3, визначено, що позивач з моменту підписання цієї угоди та у випадку належного її виконання не матиме жодних майнових претензій до відповідача з приводу заборгованості, погашення якої є предметом угоди. Окрім того, відповідач наголошував на тому, що позивачем пропущено строк позовної давності для нарахування штрафних санкцій.
Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги повністю, визнавши їх нормативно обґрунтованими та підтвердженими належними доказами.
Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, вважає його тикам, що відповідає фактичним обставинам справи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Як уже зазначалось вище, факт неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань перед позивачем за договором №44-ФП від 01.10.2007р. щодо перерахування частки перестраховика у сумі 25 023,30 грн. було встановлено в судовому рішенні від 31.03.2009р. у справі №27/18.
Згідно з ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Згідно з п.11.9 договору №44-ФП від 01.10.2007р. у разі невиконання узгоджених термінів виконання платежів за цим договором, за письмовим повідомленням однієї із сторін, яка не виконала зобов'язання, сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,05%, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми платежу, яка прострочена, за кожен день затримки платежу.
За розрахунком позивача, з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 7 006,52 грн., нарахована за період 19.09.2008р. по 01.04.2010р.
Однак позивачем не враховано обмеження щодо строку нарахування пені, визначені в ст. 232 Господарського кодексу України, а також спеціальну позовну давність (скорочену), яка застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбачену в ст. 258 Цивільного кодексу України.
Зважаючи на строк звернення з вимогами про стягнення з відповідача пені (лютий 2011 року), а також заяву відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення з нього штрафних санкцій, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача пені слід відмовити на підставі ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України, згідно з якою сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відносно решти вимог позивача, а саме про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вірно зазначив місцевий господарський суд в своєму рішенні, передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Оскільки в ході судового розгляду було підтверджено прострочення відповідачем грошового зобов’язання, нарахування інфляційної складової боргу та 3% річних також є обґрунтованим.
За розрахунком апеляційного господарського суду з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 5 980,57 грн. інфляційних втрат та 1 151,76 грн. 3 % річних.
При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне наголосити на необґрунтованості твердження відповідача про те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги положення відносно позовної давності та не застосовано їх до вимог позивача, оскільки у відзиві по позов відповідач просив застосувати позовну давність саме до вимог позивача про стягнення штрафних санкцій. Однак, ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначає спеціальні правові наслідки прострочення виконання грошових зобов'язань. При цьому нарахування інфляційних втрат та 3% річних є особливою формою відповідальності, а не штрафними санкціями.
Визначення та види саме штрафних санкцій наведені в ст. 230 Господарського кодексу України, згідно з якою штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), Дана норма кореспондується зі ст. 549 Цивільного кодексу України.
В ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених у позові, тоді як згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2011р. у справі №61/117 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „ЕйЕмДжи Груп” залишити без задоволення, а Рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2011р. у справі №61/117 – без змін.
2. Матеріали справи №61/117 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя Лосєв А.М.
Судді Разіна Т.І.
Борисенко І.В.
21.06.11 (відправлено)