КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.05.2011 № 23/44
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів: Разіної Т.І.
Шипка В.В.
при секретарі:
за участю представників:
позивача: ОСОБА_1. – дов. №009/10Б від 09.09.2010р.;
відповідача: ОСОБА_2 – дов. б/н від 21.03.2011р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Архібуд”
на Рішення Господарського суду міста Києва
від 05.04.2011р.
у справі №23/44 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „АХА Україна”
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Архібуд”
про стягнення 5 967,85 грн.
ВСТАНОВИВ:
Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “АХА Україна” (далі – позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Архібуд” (далі – відповідач) збитків в порядку регресу в розмірі 5 967,85 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до ст. ст. 993, 1172, 1187, 1192 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України “Про страхування” до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування застрахованій ним особі перейшло право вимоги про стягнення збитків, завданих працівником відповідача в результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП).
Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на тому, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження виплати страхового відшкодування своєму страхувальнику. Окрім того, на думку відповідача, позивачем пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2011р. у справі №23/44 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 5 967,85 грн. страхової виплати в порядку регресу, 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2011р. у справі №23/44 скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю з підстав ідентичних тим, які наводились під час розгляду справи у місцевому господарському суді.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2011р. вищевказану апеляційну скарги було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 25.05.2011р.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Разіної Т.І., Шипка В.В.
В судовому засіданні 25.05.2011р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2011р. у справі №23/44 скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.
В судовому засіданні 25.05.2011р. представник відповідача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, посилаючись на їх необґрунтованість, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
23.08.2007р. між позивачем, як страховиком, та ОСОБА_3, як страхувальником, було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №106745/05АК (том справи – 1, аркуш справи - 19), згідно з умовами якого позивач прийняв під страховий захист майнові інтереси страхувальника, пов’язані з володінням та користуванням автомобілем CHERY (державний реєстраційний номер НОМЕР_1).
20.10.2007р. на Залізничному шосе у м. Києві сталась дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участю автомобіля „МАЗ СК 3579” (державний реєстраційний номер НОМЕР_2), власником якого є відповідач, під керуванням ОСОБА_4. та автомобіля CHERY (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) під керуванням ОСОБА_3 (довідка про ДТП – том справи – 1, аркуші справи – 21-22).
Згідно з довідкою про ДТП №7013 від 27.11.2007р. та постановою Голосіївського районного суду м. Києва у справі №3-40028/4 від 15.11.2007р. ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_4. вимог п.10.1, п.13.3 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення (том справи – 1, аркуш справи – 23).
Внаслідок ДТП зазнав пошкоджень автомобіль CHERY (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), який був застрахований у позивача на підставі договору №106745/05АК від 23.08.2007р.
Матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля CHERY (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) становить 8 467,85 грн., що підтверджується звітом автотоварознавчого дослідження №2165А від 23.11.2007р. та ремонтною калькуляцією, в яких зазначений перелік робіт, необхідних для відновлення пошкоджених деталей та характеристики відновлювальних робіт (том справи – 1, аркуші справи – 27-49).
Відповідно до страхового акту №1458/05/11 від 27.11.2007р., розрахунку страхового відшкодування (том справи – 1, аркуші справи – 15-16) позивач визнав нанесення майнової шкоди страхувальнику внаслідок ДТП страховим випадком та виплатив на його користь 5 967,85 грн., про що свідчить платіжне доручення №1801 від 18.02.2008р. (том справи – 1, аркуш справи – 17).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України до нього перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Оскільки транспортний засіб, яким керував винуватець ДТП, належить відповідачу, позивач звернувся до нього з претензією, в якій просив сплатити суму виплаченого страхового відшкодування. Однак претензія позивача була залишена відповідачем без належного реагування, грошові кошти перераховані не були.
Господарський суд міста Києва задовольнив позов повністю, визнавши позовні вимоги обґрунтованими та доведеними належними доказами.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
В ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування”, згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
В процесі судового розгляду було встановлено, що власником транспортного засобу, яким було спричинено ДТП та нанесено шкоду транспортному засобу, застрахованому у позивача, є відповідач. Вина водія ОСОБА_4. встановлена Постановою Голосіївського районного суду м. Києва у справі №3-40028/4 від 15.11.2007р.
При цьому необхідно зазначити про те, що ОСОБА_4. (винна у ДТП особа) працює водієм у відповідача і на момент ДТП виконувала свої трудові обов’язки, про що свідчить подорожній лист №251813 від 31.10.2007р. (том справи – 1, аркуші справи – 68-69).
Згідно зі ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівниками під час виконання ними трудових обов’язків.
Як уже зазначалось вище, відповідно до ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування №106745/05АК від 23.08.2007р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки. Однак, претензія позивача про відшкодування завданих збитків залишена відповідачем без належного реагування.
Посилання відповідача на те, що позивачем було пропущено законодавчо встановлений строк позовної давності для звернення до суду не можуть бути прийняті судом до уваги з наступних підстав.
В ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач виплатив страхове відшкодування своєму страхувальнику 18.02.2008р. (платіжне доручення №1801 від 18.02.2008р. – том справи – 1, аркуш справи – 17). З позовом позивач звернувся до суду 18.02.2010р., про що свідчить відбиток календарного штампу відділення поштового зв’язку на конверті, в якому позивач направив свою позовну заяву на адресу Господарського суду міста Києва (том справи – 1, аркуш справи – 64).
Таким чином, позивач реалізував право на судовий захист своїх прав в межах строку позовної давності, у зв’язку з чим підстави для задоволення заяви відповідача про застосування строків позовної давності до вимог позивача відсутні.
Твердження відповідача про відсутність належних доказів на підтвердження виплати страхового відшкодування, оскільки в платіжному дорученні №1801 від 18.02.2008р. зазначено іншу (більшу) суму ніж та, про яку зазначає позивач, також не може бути прийнято судом до уваги, оскільки в матеріалах справи наявна відомість виплат №32 від 18.02.2008р., на яку міститься посилання в графі „Призначення платежу” вищевказаного платіжного доручення. В названій відомості вказано 24 платежи, загальна сума яких становить 198 072,36 грн. і була перерахована позивачем платіжним дорученням №1801 від 18.02.2008р. (том справи – 1, аркуші справи – 17-18).
Зважаючи на те, що відповідач не задовольнив претензію позивача та не сплатив завдану внаслідок ДТП майнову шкоду, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість та доведеність позовних вимог.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Однак, в порушення вищенаведених правових норм, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування викладених у позові обставин.
За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв’язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання відшкодуванню не підлягають і покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Архібуд” залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2011р. у справі №23/44 – без змін.
2. Матеріали справи №23/44 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя Лосєв А.М.
Судді Разіна Т.І.
Шипко В.В.
30.05.11 (відправлено)