КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2011                                                                                           № 7/548

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва  А.М.

суддів:            Шипка  В.В.

          Разіної  Т.І.

при секретарі:            

за участю представників:

позивача:                     ОСОБА_1 – дов. №144 від 31.03.2011р.;

відповідача:                     ОСОБА_2 – дов. №18-1/11 від 05.01.2011р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційні скарги  Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал”   

та Комунального підприємства по утриманню житлового господарства  

Печерського району м. Києва „Печерськжитло”

на Рішення                        Господарського суду міста Києва  

від                               21.02.2011р.

у справі                    №7/548 (суддя Якименко М.М.)

за позовом                  Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал”   

до                                Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва „Печерськжитло”

про                         стягнення 2 835 762,72 грн.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (в подальшому організаційно-правову форму акціонерного товариства було змінено з відкритого на публічне у зв’язку з чим ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2011р. здійснено заміну позивача у справі його правонаступником - Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал») (далі – позивач) звернулося до суду з позовом про стягнення з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Печерськжитло» (далі – відповідач) заборгованості за договором №03854/2-06 від 03.03.2004р.на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднанні мережі у розмірі 2 835 762,72 грн. (з них: 2 476 058,19 грн. – основний борг, 160 051,59 грн. - індекс інфляції, 60 536,18 грн. - 3% річних, 139 116,77 грн. - пеня), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань в частині повної та своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг з водопостачання та водовідведення

Відповідач лише частково погодився з існуванням заборгованості перед позивачем, а саме у розмірі 1 021 723, 41 грн. При цьому, відповідач заперечував проти наявності у нього заборгованості  з оплати води, яка використовувалась на підігрів, оскільки умовами спірного договору передбачено поставку лише холодної води, а оплата води, яка йде на підігрів, повинна здійснюватись особою, на балансі якої перебувають бойлери (теплові пункти), про що чітко зазначено в Правилах користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008р. Окрім того, відповідач зазначав про те, що при здійсненні розрахунку позовних вимог позивачем не враховувались пільги та субсидії, якими користуються мешканці будинків, які обслуговує відповідач (кінцеві споживачі). Також відповідач заперечував проти нарахування та застосування до нього штрафних санкцій. Зокрема, на думку відповідача, умовами договору не визначено, на яку саме суму повинна нараховуватись пеня, тому підстави для її застосування відсутні.  

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2011р. у справі №7/548 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 021 723,41 грн. основного боргу, 106 701,06 грн. індексу інфляції, 46 566,29 грн. 3% річних, 139 116,77 грн. пені, 25 500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2011р. у справі №7/548 скасувати в частині відмови в позові та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги, зокрема, мотивовані наступним:

- судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи;

- місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги лише в тій частині, яку визнав відповідач, тоді як судом взагалі не з’ясовувались обставини виконання сторонами своїх договірних зобов’язань, не досліджувались документи на підтвердження обсягів поставленої позивачем та спожитої відповідачем води, відсутність заперечень та претензій відповідача з цього приводу до позивача, несвоєчасність здійснення відповідачем розрахунків, що є підставою для застосування до нього санкцій за неналежне виконання умов договору, тощо;

- судом було невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.  

Відповідач також звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2011р. у справі №7/548 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, відносно підстав для застосування до відповідача санкцій за несвоєчасний розрахунок за надані позивачем послуги,  оскільки судом не враховано, що відповідач перераховував позивачу кошти в тих обсягах, які надходили до нього від кінцевих споживачів водопостачання. На думку відповідача, в частині задоволення вимог позивача місцевим господарським судом невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.  

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2011р. вищевказані апеляційні скарги були прийняті до провадження і призначені до розгляду в судовому засіданні на 27.04.2011р.

В судовому засіданні 27.04.2011р. представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просив відмовити в її задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні 27.04.2011р. подав список бойлерів, які обслуговують житлові будинки КП УЖГ „Печерськжитло” та знаходяться на балансі УТРМ-2 АЕК „Київенерго”.

          В процесі судового розгляду у суду виникла необхідність у витребуванні від позивача додаткових доказів по справі, оскільки з апеляційними скаргами до Київського апеляційного господарського суду місцевим господарським судом було скеровано лише один том справи з восьми томів, тому колегія суддів зобов’язала позивача надати суду доказі, на які він посилається в своїй апеляційній скарзі, а саме: акти зняття показань з приладів обліку та маршрутні листи за період з 01.10.2008р. по 31.07.2010р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2011р., на підставі        ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 11.05.2011р.

В судовому засіданні 11.05.2011р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 18.05.2011р., з 18.05.2011р. до 25.05.2011р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Разіної Т.І., Шипка В.В.

В судовому засіданні 25.05.2011р. представник позивача надав додаткові письмові пояснення на вимогу суду з розмежуванням нарахованої у спірному періоді до сплати вартості послуг з водопостачання (окремо гарячого та холодного).

В судовому засіданні 25.05.2011р. представник відповідача подав клопотання про призначення у справі судово-бухгалтерської експертизи, обґрунтоване тим, що для перевірки розрахунку позовних вимог необхідні спеціальні знання у фінансово-економічній галузі.

Представник позивача заперечував проти клопотання представника відповідача та просив відмовити в задоволенні клопотання.

Колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні клопотання про призначення у справі судово-бухгалтерської експертизи, оскільки в матеріалах справи наявні всі необхідні первинні документи, необхідні для перевірки доводів позивача та розміру заявлених до стягнення сум заборгованості.

В судовому засіданні 25.05.2011р. представниками сторін було подано клопотання про продовження строку розгляду справи відповідно до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України.

В процесі судового розгляду у суду виникла необхідність у витребуванні від сторін додаткових доказів по справі. Зважаючи на те, що розгляд справи можливо відкласти поза межами строку, встановленого ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вирішила задовольнити погоджене клопотання сторін про продовження строку розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2011р., на підставі        ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на на 08.06.2011р. Окрім того, сторони було зобов’язано надати додаткові докази по справі, а саме: позивача - для огляду в судовому засіданні оригінал договору №03854/0-06 від 03.03.2004р. з усіма його додатками та належним чином засвідчені копії додатків до  договору №03854/0-06 від 03.03.2004р. для залучення до матеріалів справи;  відповідача - належні та допустимі докази на підтвердження передачі АЕК „Київенерго” або іншим особам на баланс теплових пунктів (бойлерів), які станом на дату укладання договору №03854/0-06 від 03.03.2004р. з позивачем обліковувались на балансі відповідача, що було зафіксовано сторонами в додатку №1 до вищевказаного договору.

В судовому засіданні 08.06.2011р. представник відповідача подав клопотання про залучення до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Акціонерну енергопостачальну компанію «Київенерго».

Представник позивача заперечував проти клопотання представника відповідача, зазначаючи про його безпідставність.

Колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні клопотання представника відповідача, оскільки відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Обгрунтовуючи своє клопотання, представник відповідача наголошував на тому, що котельні перебувають на балансі не відповідача, а Акціонерної енергопостачальної компанії  «Київенерго», яка і повинна проводити розрахунки з позивачем за використання води на підігрів. Однак відповідач не надав жодних доказів, які б свідчили про передачу котелень (теплових пунктів, бойлерів) з балансу відповідача на баланс Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» та, відповідно, не довів, що судове рішення у даній справі якимось чином вплине на права  або обов'язки Акціонерної енергопостачальної компанії  «Київенерго» щодо позивача чи відповідача, у зв’язку з чим апеляційний господарський суд не вбачає наявність обставин, які б зумовлювали необхідність залучення до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Акціонерну енергопостачальну компанію «Київенерго».

В судовому засіданні 08.06.2011р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2011р. у справі №7/548 скасувати в частині відмови в позові та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Проти апеляційної скарги відповідача заперечував з підстав, викладених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу та додаткових письмових поясненнях по справі, просив суд в задоволенні скарги відповідача відмовити.

В судовому засіданні 08.06.2011р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва „Печерськжитло”, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2011р. у справі №7/548 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. Проти апеляційної скарги позивача заперечував, просив суд в задоволенні цієї скарги відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

03.03.2004р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як абонентом, було укладено договір на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднанні мережі №03854/2-06 (далі - Договір).

У відповідності до умов Договору (розділи 1-2) останній укладається у відповідності із Законом України “Про питну воду та питне водопостачання”. За даним Договором постачальник зобов’язався надати абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у міську каналізаційну мережу, а абонент - здійснити своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах даного Договору, дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановленні Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України №65 від 01.07.1994р. (далі - Правил), а також дотримуватись норм, визначених  іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим Договором. Облік поставленої води та прийнятих стоків здійснюється за показанням водолічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об’єктів водопостачання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом. Абонент здійснює оплату отриманих послуг щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення позивачем платіжного документу до установи банку, а у разі неотримання від постачальника поточного щомісячного платіжного документу абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи із фактичної кількості спожитих послуг та діючого тарифу (відповідно до п.1.10 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України тарифи на користування водою від комунальних водопроводів та приймання стічних до комунальної каналізації визначаються згідно з чинним законодавством України без будь-яких додаткових узгоджень з абонентами розмірів цих тарифів та термінів їх введення).

В п.4.2 Договору передбачено, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач наголошував на тому, що на виконання умов Договору у період з 01.10.2008р. по 31.07.2010р. надав відповідачу послуги з водопостачання  на загальну суму 10 814 783,15 грн., тоді як відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов’язання, здійснивши лише частковий розрахунок з позивачем, внаслідок чого за вказаний період у відповідача виникла заборгованість у розмірі 2 476 058,19 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути також пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Відповідач визнав наявність у нього боргу лише у сумі 1 021 723, 41 грн., однак просив суд відмовити в позові повністю.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги щодо стягнення основного боргу лише в тій частині, яку визнав відповідач, і здійснив нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені на цю суму. В задоволенні решти позовних вимог відмовив, зазначаючи про їх необґрунтованість. При цьому, місцевий господарський суд наголосив на тому, що надання послуг з постачання води, яка йде на підігрів, Договором не передбачено, у зв’язку з чим в задоволенні вимог про стягнення з відповідача заборгованості за постачання води, яку використано на підігрів, слід відмовити.

Апеляційний господарський суд лише частково погоджується з висновками місцевого господарського суду, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,  визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість, про стягнення якої позивачем подано позов, включає в себе борг за послуги як з холодного водопостачання та водовідведення, так і з постачання води, яку використано на підігрів (гаряче водопостачання).

Насамперед необхідно зазначити, що вирішуючи спір у даній справі судом першої інстанції взагалі не було з’ясовано, яка сума заборгованості обліковується у відповідача з оплати послуг за водопостачання окремо по холодній воді та по воді, використаній на підігрів. Фактично суд задовольнив позовні вимоги лише в тому обсязі (розмірі) основного боргу, яку визнав відповідач, хоча згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Зокрема, зазначаючи про те, що умовами спірного Договору не передбачено надання послуг з гарячого водопостачання (постачання води на підігрів), місцевий господарський суд послався на п.3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008р., згідно з яким розрахунки з виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюють суб’єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію.

Суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив про те, що згідно з наявними доказами на балансі відповідача теплові пункти, з яких йому здійснюється постачання гарячої води, не перебувають.

З цього приводу апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в додатку №1 до спірного Договору наведено перелік теплових пунктів, які перебували на балансі відповідача на час укладання договору з позивачем. Оскільки в матеріалах справи були відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що після укладання Договору між позивачем та відповідачем останній передав свої теплові пункти на баланс АЕК «Київенерго», про що відповідач неодноразово наголошував як у відзиві на позов, так і в інших письмових поясненнях по справі, Київський апеляційний господарський суд своєю ухвалою від 25.05.2011р. зобов’язав відповідача надати належні та допустимі докази на підтвердження передачі АЕК „Київенерго” або іншим особам на баланс теплових пунктів (бойлерів), які станом на дату укладання з позивачем договору №03854/0-06 від 03.03.2004р. обліковувались на балансі відповідача, що було зафіксовано сторонами в додатку №1 до вищевказаного договору.

Натомість відповідач вимог суду не виконав, зазначивши про те, що документи, які засвідчували списання теплових пунктів з балансу відповідача та передачу їх на баланс АЕК „Київенерго” були знищені у зв’язку із закінченням терміну зберігання, оскільки теплові пункти передавались ще наприкінці 1990-х років (1999 року).

Однак пояснення відповідача спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи. Зокрема, як уже зазначалось вище, станом на дату укладання Договору з позивачем (03.03.2004р.) у відповідача перебували (обліковувались) на балансі теплові пункти, перелік яких наведений в додатку №1 до Договору. Окрім того, в матеріалах справи наявне листування між сторонами, з якого вбачається, що теплові пункти не були списані з балансу відповідача. Так в листі №18-107/4 від 25.02.2009р., адресованому Розрахунковому департаменту позивача, відповідач звертався до позивача з проханням укласти договір на придбання холодної води, що використовується для вироблення комунальної послуги з централізованого постачання гарячої води за адресами бойлерів ГВП, які є невід’ємною частиною внутрішньо будинкового обладнання та знаходяться на обслуговуванні відповідача. В листі відповідач зазначив перелік з 19-ти бойлерів, визначивши їх приналежність саме КП УЖГ «Печерськжитло» та вказавши їх особовий рахунок (том справи – 7, аркуш справи - 199).    

Тобто, навіть якщо припустити, що передача теплових пунктів (бойлерів) з балансу відповідача на баланс АЕК «Київенерго» відбулась вже після вищевказаного звернення відповідача до позивача, строк зберігання відповідних документів (первинної бухгалтерської документації) не сплинув ані на час звернення позивача з позовом до суду, ані на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності у нього на балансі теплових пунктів (бойлерів) та/або передачі їх на баланс іншій особі (зокрема, АЕК «Київенерго»), а також доказів, які б свідчили про те, що в управлінні, повному господарському віданні, користуванні відповідача не перебувають жодні теплові пункти (бойлери) і останні не передавались йому в концесію.

Отже, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що відповідач не використовує поставлену позивачем холодну воду для потреб гарячого водопостачання, у зв’язку з чим апеляційний господарський суд погоджується з твердженням позивача про те, що відповідач повинен здійснити розрахунок з позивачем за вартість поставленої питної води, відпущеної позивачем на підставі спірного Договору з систем водопостачання, і використаної на потреби гарячого водопостачання, що в свою чергу відповідає вимогам п.3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008р., оскільки передумовою для здійснення розрахунків з виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення (в даному випадку позивачем) за весь обсяг питної води, використаної на потреби гарячого водопостачання є саме наявність теплових пунктів (котелень) на балансі у суб’єкта господарювання або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію.

Вищенаведені обставини не досліджувались місцевим господарським судом під час вирішення спору, внаслідок чого судом не було встановлено фактичні обставини справи і, відповідно, неправильно застосовано законодавство, яке підлягало застосуванню до спірних правовідносин.  

Загалом, відносно вимог про стягнення з відповідача основного боргу з оплати за послуги з водопостачання та водовідведення за спірним Договором, апеляційним господарським судом було встановлено наступне.

У спірному періоді з 01.10.2008р. по 31.07.2010р. позивач надав відповідачу послуги з водопостачання на загальну суму 10 814 783,15 грн., що, зокрема, підтверджується наявними в матеріалах справи актами зняття показань з приладів обліку, підписаними та погодженими представниками сторін.

Натомість відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов’язання, здійснивши частковий розрахунок з позивачем, про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення, довідка про надходження коштів, банківські виписки, внаслідок чого за вказаний період у відповідача виникла заборгованість у розмірі 2 476 058,19 грн.

Відповідач визнав наявність заборгованості у сумі 1 021 723, 41 грн., проти решти вимог заперечував, зазначаючи про те, що решта заборгованості стосується використання води, яку використано на підігрів, тоді як надання таких послуг умовами Договору не передбачено. Окрім того, на думку відповідача, при здійсненні розрахунку позовних вимог, позивачем не прийнято до уваги пільги та субсидії на комунальні послуги, якими користуються мешканці будинків, що обслуговуються відповідачем.

Питання щодо сплати вартості поставленої питної води, використаної для потреб   гарячого водопостачання вже розглядалось вище і суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, відповідач повинен оплатити надані позивачем послуги з постачання води, яка в подальшому використовувалась на підігрів.

Відносно посилання відповідача на невірний розрахунок позовних вимог, оскільки позивачем не було враховано субсидії та пільги кінцевих споживачів послуг з водопостачання (мешканців будинків, які обслуговує відповідач), суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вірно зазначав позивач у своїх поясненнях, діючим законодавством України передбачено надання малозабезпеченим громадянам (інвалідам, ветеранам війни, багатодітним сім'ям) пільг та субсидій на оплату комунальних послуг. При цьому, тариф на послуги з водопостачання та водовідведення для малозабезпечених верств населення частково оплачується із державного бюджету (розмір пільги та субсидії, встановлених чинним законодавством), іншу частину сплачує населення самостійно (Постанова Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005р. «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій»).

Згідно зі ст. ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.

Окрім того, у відповідності до ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та ст. 9 Закону України «Про ціни і ціноутворення» відшкодування різниці в тарифах виробникам/виконавцям послуг з водокористування відбувається за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.

Отже, оскільки нормами діючого законодавства обов'язок по відшкодуванню різниці в тарифах покладено на орган, який затвердив відповідні тарифи, в розрахунках до споживачів (абонентів) послуг з водопостачання позивач, як виробник послуг центрального водопостачання і водовідведення, не виставляє суми пільг, субсидій та різницю в тарифах, оскільки відшкодування відбувається за рахунок коштів з державного та місцевого бюджетів.

Згідно з п.2.1.6 Договору відповідач, як абонент, щоквартально зобов'язаний направляти свого представника до позивача, як постачальника послуг, із необхідними обліковими та бухгалтерськими документами для проведення звіряння обсягів наданих послуг у відповідному звітному періоді та розрахунків. В разі, якщо відповідач не направить свого представника для здійснення звірянь, облікові дані позивача вважаються безумовно погодженими відповідачем.

Докази, які б свідчили про звернення відповідача до позивача з приводу виникнення розбіжностей у обсягах та/або тарифах, які застосувались позивачем при наданні послуг з водопостачання та водовідведення у спірному періоді, суду надані не були.

Належних та допустимих доказів на підтвердження дотримання встановленого сторонами у Договорі порядку і строків здійснення розрахунків за надані позивачем послуги відповідач суду не надав, у зв’язку з чим апеляційний господарський суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 2 476 058,19 грн. є документально підтвердженими, обґрунтованими, а отже є такими, що підлягають задоволенню.  

В п.4.2 Договору передбачено, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на те, що в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов’язань за Договором, нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних також є обґрунтованим.

За розрахунком апеляційного господарського суду, який збігається з розрахунком позивача, за прострочення оплати вартості наданих позивачем послуг відповідач повинен сплатити на користь позивача 160 051,59 грн. інфляційних втрат, 60 536,18 грн. 3% річних та 139 116,77 грн. пені.

Зауваження відповідача про те, що умовами Договору не визначено суму, на яку підлягає нарахуванню пеня не можуть бути прийняті судом до уваги, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

В ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Як вбачається з матеріалів справи, наслідком порушення строків виконання зобов’язання по оплаті за надані послуги в п.4.2 Договору сторони визначили нарахування та сплату пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто, укладаючи Договір, сторони дійшли згоди відносно забезпечення виконання відповідачем грошових зобов’язань пенею та погодили строк її нарахування.

Посилання відповідача на те, що сторони не визначили на яку саме суму повинна нараховуватись пеня, не може бути прийнято апеляційним господарським судом до уваги, оскільки із самого визначення поняття пені, наведеного в ст. 549 Цивільного кодексу України вбачається, що остання обчислюється від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, тобто від суми заборгованості.

Окрім того, апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що суд першої інстанції в мотивувальній частині свого рішення зазначав про часткове  задоволення вимог позивача про стягнення пені, остання за розрахунком місцевого господарського суду становила 92 823,40 грн. Натомість в резолютивній частині судового рішення вказано про те, що з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 139 116,77 грн., тобто саме у тій сумі, яку просив стягнути позивач у своєму позові. Наведене свідчить про те, що мотивувальна частина рішення відносно позовних вимог про стягнення з відповідача пені не відповідає його резолютивній частині.

Також слід зазначити, що задовольнивши позов частково, суд першої інстанції присудив до стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати за звернення з позовом до суду у повному обсязі, тобто в обсязі, понесеному позивачем, а саме: 25 500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, хоча у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову судові витрати за звернення з позовом до суду покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.     

Підсумовуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги відповідача не відповідають фактичним обставинам справи, тоді як обставини, викладені в апеляційній скарзі позивача знайшли своє підтвердження під час розгляду даної справи, що свідчить про недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, зокрема, відносно наявності підстав для оплати відповідачем вартості води, використаної для потреб гарячого водопостачання, а також невірне застосування судом норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належних та допустимих доказів на спростування вищевикладених обставин суду надано не було.

В ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Зважаючи на обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а Рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2011р. у справі №7/548 має бути скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог, з прийняттям цій частині нового рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за звернення з позовом до суду покладаються на відповідача в повному обсязі.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги відповідача, витрати по сплаті державного мита за її подання відшкодуванню не підлягають і покладаються на відповідача (апелянта). Оскільки апеляційну скаргу позивача задоволено, витрати за її подання покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 27, 32-34, 38, 49, 77, 79, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.           Апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового   господарства Печерського району м. Києва „Печерськжитло” залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” задовольнити.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2011р. у справі №7/548 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

   „1. Позов задовольнити повністю.

     2. Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва „Печерськжитло” (01103, м. Київ, бул. Дружби народів, 30/1, код ЄДРПОУ 03366569, р/р 260063516201 в АБ „Банк регіонального розвитку”, МФО 300540 або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, код ЄДРПОУ 03327664, р/р 2600955010861 в КРФ КБ „Хрещатик”, МФО 300830) 2 476 058,19 грн. (два мільйони чотириста тисяч п’ятдесят вісім гривень 19 копійок) - основного боргу, 160 051,59 грн. (сто шістдесят тисяч п’ятдесят одну гривню 59 копійок) - індексу інфляції, 60 536,18 грн. (шістдесят тисяч п’ятсот тридцять шість гривень 18 копійок) - 3% річних, 139 116,77 грн. (сто тридцять дев’ять тисяч сто шістнадцять гривень 77 копійок) - пені, 25 500,00 грн. (двадцять п’ять тисяч п’ятсот гривень 00 копійок) - державного мита, 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 копійок) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу”.

4. Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва „Печерськжитло” (01103, м. Київ, бул. Дружби народів, 30/1, код ЄДРПОУ 03366569, р/р 260063516201 в АБ „Банк регіонального розвитку”, МФО 300540 або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, код ЄДРПОУ 03327664, р/р 2600955010861 в КРФ КБ „Хрещатик”, МФО 300830)  7 608,28 грн. (сім тисяч шістсот вісім гривень 28 копійок) - державного мита за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

6. Матеріали справи №7/548 повернути до Господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена  до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      Лосєв  А.М.

Судді                                                                                          Шипко  В.В.

                                                                                          Разіна  Т.І.

16.06.11 (відправлено)