КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2011                                                                                           № 42/66

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва  А.М.

суддів:            Разіної  Т.І.

          Шипка  В.В.

при секретарі:            

за участю представників

від позивача:          ОСОБА_1 – дов. №Д07/2011/04/22-10 від 22.04.2011р.;  

від відповідача:       не з’явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю „Експлуатаційна компанія”

на Рішення                    Господарського суду міста Києва  

від                               17.03.2009р.

у справі                    №42/66 (суддя Паламар П.І.)

за позовом            Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго”

до                           Товариства з обмеженою відповідальністю „Експлуатаційна компанія”

про                         розірвання угоди та стягнення 1 159 353,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго” (далі - позивач) звернулася до з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Експлуатаційна компанія” (далі - відповідач) заборгованості за Договором №240733 від 11.10.2005р. на постачання теплової енергії у гарячій воді та угоди №13-08 від 28.01.2008р. про реструктуризацію заборгованості у загальному розмірі 1 159 353,80 грн. (з них: 1 077 658,94 грн. – основний борг, 67 784,18 грн. - інфляційні втрати, 13 910,69 грн. - 3% річних), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленої енергії. Окрім того, позивач просив розірвати угоду №13-08 від 28.01.2008р. про реструктуризацію заборгованості, у зв’язку з порушенням відповідачем її умов.

Відповідач не заперечував факту прострочення виконання грошових зобов’язань перед позивачем і в процесі судового розгляду повідомив про часткове погашення основного боргу.

Оскільки письмового відзиву на позов відповідач не надав, справа розглядалась місцевим господарським судом за наявними у справі матеріалами згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2009р. у справі №42/66 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 921 990,68 грн. боргу, 67 784,18 грн. збитків внаслідок інфляції, 13 910,69 грн. 3% річних, 11 678,54 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині вимог про розірвання угоди №13-08 про реструктуризацію заборгованості від 28.01.2008р. та стягнення боргу за вказаною угодою в розмірі 155 668,26 грн. провадження у справі припинено на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2009р. у справі №42/66 в частині задоволених вимог скасувати, прийнявши нове, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права і цій частині вимог. Зокрема, відповідач наголошував на тому, що місцевий господарський суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату, внаслідок чого відповідач фактично був позбавлений права на судовий захист своїх прав та інтересів. Окрім того, на думку відповідача, при прийнятті оскаржуваного рішення судом приймались до уваги лише доводи та докази, надані позивачем.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2009р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 20.05.2009р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2009р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 10.06.2009р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2009р., на підставі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі було зупинено до вирішення Вищим адміністративним судом України справи №8/131, предметом розгляду якої є дійсність (відповідність вимогам законодавства) розпорядження Київської міської державної адміністрації №643 від 30.05.2007р. „Про затвердження тарифів на теплову енергію”, тоді як у господарській справі №42/66 вирішується спір про стягнення з відповідача заборгованості за договором про постачання теплової енергії у гарячій воді від 11.10.2005р., тарифи за яким розраховувались саме на підставі вищевказаного розпорядження Київської міської державної адміністрації №643 від 30.05.2007р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2011р. провадження у справ було поновлено, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 13.07.2011р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справ для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Разіної Т.І., Шипка В.В.

В судовому засіданні 13.07.2011р. представник позивача надав письмові пояснення по справі, а також заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийняте з повним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача у судове засідання 13.07.2011р. не з’явився, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату та час судового розгляду, суд визнав за можливе розглядати справу у відсутність представника відповідача за наявними в справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

          11.10.2008р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як споживачем, було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №240733 (далі - Договір), згідно з яким (розділи 1, 2) постачальник зобов’язався виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов’язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому Договорі. Сторони зобов’язались при виконанні умов цього Договору, а також при вирішення всіх питань, що не обумовлені ним, керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, правилами користування теплової енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії. Постачальник зобов’язався безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності зі споживачем для потреб опалення – в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання – протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1 до Договору. Споживач зобов’язався своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2  (том справи – 1, аркуші справи – 9-26).

          Тарифи та порядок здійснення розрахунків за Договором визначені в Додатку №2 до нього, згідно з п.п.9, 10 якого споживач щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному м’ясці; табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання; щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місця сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов’язання в частині повної та своєчасної сплати вартості поставленої теплової енергії, у зв’язку з чим за період з 01.01.2008р. по 01.12.2008р. виникла заборгованість в розмірі 568 764,11 грн.

28.01.2008р. між сторонами було укладено угоду про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію (том справи – 1, аркуш справи – 27) згідно з якою відповідач визнав свою заборгованість перед позивачем станом на 01.01.2008р. у сумі 622 673,67 грн. та зобов’язався погасити її протягом періоду з лютого 2008р. по січень 2009р. щомісячними платежами у розмірі 51 889,47 грн. При цьому, відповідач зобов’язувався щомісяця разом зі сплатою боргу за вказаною угодою в повному обсязі оплачувати поточне споживання теплової енергії за Договором.

Свої зобов’язання за даною угодою відповідач також виконував неналежним чином, перерахувавши позивачу кошти у сумі 103 778,84 грн., що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 01.12.2008р. становила 405 115,86 грн.

Зважаючи на відмову відповідача сплатити заборгованість в добровільному порядку, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

Місцевий господарський суд задовольнив позов частково, врахувавши, що відповідач сплатив на користь позивача після звернення з позовом до суду 155 668,26 грн. боргу за угодою про реструктуризацію заборгованості від 28.01.2008р. Окрім того, суд припинив провадження у справі в частині вимог про розірвання угоди про реструктуризацію заборгованості від 28.01.2008р., у зв’язку з тим, що остання припинила свою дію. Решта позовних вимог була задоволена.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується (ч.1 ст. 275 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. ст. 610, 625 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, звітів споживання теплової енергії та витягів з облікових карток (табуляграм), у період з січня по листопад 2008 року позивачем поставлено, а відповідачем спожито теплової енергії на загальну суму 571 738,88 грн., однак відповідач, в порушення умов Договору, здійснив лише часткову її оплату у сумі 2 974,77 грн., внаслідок чого виникла заборгованість.

Дана обставина свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань в частині проведення своєчасної оплати за поставлену йому теплову енергію.

28.01.2008р. між сторонами було укладено угоду про реструктуризацію заборгованості, внаслідок чого у відповідності до ст. 604 Цивільного кодексу України сторони змінили зобов'язання за Договором в частині строку оплати теплової енергії, спожитої до 01.12.2008р.

В процесі судового розгляду встановлено, що борг по угоді від 28.01.2008р. у розмірі            622 673,67 грн. сплачений відповідачем лише частково, а саме у сумі 269 447,10 грн., з яких              155 668,26 грн. сплачено вже після звернення позивача з позовом до суду (платіжне доручення №2318 від 24.02.2009р. – том справи – 1, аркуш справи – 77).

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність предмета спору відносно вимог про стягнення з відповідача 155 668,26 грн., тому провадження в цій частині позовних вимог підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки відповідачем не надано належних доказів сплати решти заборгованості за Договором та угодою від 28.01.2008р. у загальному розмірі 921 990,68 грн. (основний борг), позов в цій частині є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Відносно вимог позивача про розірвання угоди про реструктуризацію заборгованості від 28.01.2008р. слід зазначити, що строк дії вказаної угоди на час розгляду справи скінчився, тобто угода припинилася, тому, як вірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, предмет спору в цій частині вимог відсутній і провадження відносно названих вимог має бути припинено згідно з п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи, що судом було встановлено факт прострочення відповідачем грошового зобов’язання за Договором та угодою від 28.01.2008р., нарахування інфляційних втрат у сумі  67 784,18 грн. та 3% річних у розмірі 5 910,69 також є обґрунтованим.

Відносно посилання відповідача на неправомірне застосування позивачем тарифів на теплову енергію, затверджених розпорядженням Київської міської державної адміністрації №643 від 30.05.2007р., яке оскаржується у судовому порядку, що й було підставою для зупинення апеляційного провадження у даній господарській справі, необхідно зазначити наступне.

Дійсно, розпорядження Київської міської державної адміністрації №643 від 30.05.2007р., було скасовано постановою Київського апеляційного адміністративного суд  від 14.01.2009р., залишеною без змін постановою Вищого адміністративного суду від 29.03.2011р. №К-18726/09. Однак, у зв’язку зі скасуванням цього розпорядження перерахунок вартості теплової енергії повинен здійснюватись на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації №1575 від 30.10.2006р., яке було скасовано розпорядженням №643 від 30.05.2007р. При цьому слід зазначити, що тарифи, визначені розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1575 від 30.10.2006р. (в редакції розпорядження №142 від 12.12.2007р.), ідентичні тим, які були затверджені розпорядженням №643 від 30.05.2007р., тому в даному випадку скасування розпорядження, застосованого позивачем, не впливає на загальний розмір заборгованості та не зменшує її.

Відносно посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, ст. ст. 22, 77, 84 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд вважає за необхідне наголосити на наступному.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковим.   

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов’язки.   

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов’язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з’ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. 4-7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою з’ясування причин виникнення спору місцевий господарський суд надав сторонам можливість подати докази на підтвердження їх вимог та заперечень і за результатами розгляду всіх обставин справи прийняв рішення, в якому, зокрема, знайшли відображення посилання на докази, на підставі яких прийнято рішення, що повністю відповідає вимогам ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Проте відповідач своїми процесуальними правами не скористався, письмового відзиву (письмових пояснень), з якого б вбачалась позиція відповідача по суті спору або будь-яких доказів на підтвердження заперечень відповідача проти позову місцевому господарському суду надано не було.

Твердження про безпідставну відмову Господарським судом міста Києва у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату також не може бути прийнято до уваги, оскільки норми ст. 77 Господарського процесуального кодексу України надають суду право, а не встановлюють обов’язок за наявності певних умов відкласти розгляд справи на іншу дату або оголосити перерву.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач перед кожним засіданням звертався до суду першої інстанції з клопотанням про відкладення розгляду справи (том справи – 1, аркуші справи – 76, 84). Перше клопотання було задоволено судом, в задоволенні другого (подане до канцелярії суду 16.03.2009р.) – відмовлено у зв’язку з необґрунтованістю.

До того ж, відповідачем не враховано обмеженість строку вирішення спору, встановлену в ст. 69 Господарського процесуального кодексу України. Жодних клопотань щодо продовження строку розгляду спору до місцевого господарського суду не надходило.    

Окрім того, апеляційний суд вважає звернути увагу на те, що згідно з ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Натомість, в апеляційній скарзі відповідач не заперечував факт існування заборгованості, яка виникла внаслідок порушення строків здійснення оплати за спожиту теплову енергію у гарячій воді, що й було підставою для звернення позивача з позовом до суду та нарахування інфляційних збитків і 3% річних, у зв’язку з чим твердження відповідача про прийняття місцевим господарським судом неправильного рішення у даній справі є невмотивованим та безпідставним.

При цьому, посилаючись на позбавлення можливості приймати участь під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідач в судових засіданнях апеляційного суду не подав до матеріалів справи жодних документів (доказів) або письмових пояснень по суті спору на підтвердження власної позиції та не заявляв відповідних заяв (клопотань), у зв’язку з чим справа розглядалась Київським апеляційним господарським судом у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу за наявними в ній матеріалами.

В ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених у позові, тоді як згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи .

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2009р. у справі №42/66 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Експлуатаційна компанія” залишити без задоволення, а Рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2009р. у справі №42/66 – без змін.

2. Матеріали справи №42/66 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена  до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      Лосєв  А.М.

Судді                                                                                          Разіна  Т.І.

                                                                                          Шипко  В.В.

19.07.11 (відправлено)