КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2011                                                                                           № 31/183

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва  А.М.

суддів:            Разіної  Т.І.

          Шипка  В.В.

при секретарі:            

за участю представників:

від позивача:           ОСОБА_1 – дов. №1556-1/14 від 10.05.2011р.;

від відповідача:       ОСОБА_2 – дов. №191/12/10 від 21.12.2010р.;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу  Відкритого акціонерного товариства „Страхове товариство „Гарантія”

на Рішення                      Господарського суду міста Києва

від                               19.05.2011р.

у справі                    №31/183 (суддя Качан Н.І.)

за позовом            Публічного акціонерного товариства „Українська страхова компанія „Гарант-Авто” в особі Донецької філії

до                           Відкритого акціонерного товариства „Страхове товариство „Гарантія”

про                          стягнення страхового відшкодування в порядку регресу

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Українська страхова компанія „Гарант-Авто” в особі Донецької філії (далі – позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства „Страхове товариство „Гарантія” (далі – відповідач) шкоди в порядку регресу в розмірі 5 755,28 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у нього виникло право регресної вимоги до особи, винної у дорожньо-транспортній пригоді (далі - ДТП ) та до особи, яка несе відповідальність за винну сторону, у зв’язку з виплатою позивачем застрахованій особі суми страхового відшкодування. Однак відповідач безпідставно відмовляється здійснити відповідну виплату.

Відповідач у відзиві на позов проти позовних вимог заперечував, зазначаючи про завищений розмір заявленого позивачем страхового відшкодування (том справи – 1, аркуш справи – 60).

Справа розглядалась місцевим господарським судом за наявними у ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.05.2011р. у справі №31/183 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 5 755,28 грн. страхового відшкодування, 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2011р. у справі №31/183 скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове про відмову в позові.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, не надано належної оцінки тому факту, що відповідач не був належним чином та у встановленому діючим законодавством і умовами договору страхування порядку та строки повідомлений своїм страхувальником про настання страхового випадку (ДТП), тому підстави для виплати страхового відшкодування відсутні.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 13.07.2011р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Разіної Т.І., Шипко В.В.

В судовому засіданні 13.07.2011р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2011р. у справі №31/183 скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове про відмову в позові.

В судовому засіданні 13.07.2011р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

24.11.2008р. на дорозі «Донецьк-Авдіївка» сталася ДТП за участю автомобіля марки «ЗАЗ ДЕУ Ланос» (д/н НОМЕР_1) під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобіля марки «Шевроле» (д/н НОМЕР_2) під керуванням ОСОБА_4 (довідка про ДТП – том справи – 1, аркуш справи – 9).

Згідно з Постановою Київського районного суду м. Донецька по справі №3-20871/08 від 16.12.2008р. ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_3 вимог п.10.1 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення (том справи – 1, аркуш  справи – 10).

Внаслідок ДТП зазнав пошкоджень автомобіль марки «Шевроле» (д/н НОМЕР_2), який був застрахований у позивача на підставі полісу добровільного страхування транспортного засобу, водія та пасажирів від нещасних випадків, цивільної відповідальності №19G-0157961 від 17.04.2008р. (том справи – 1, аркуш справи – 11).

Матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля марки «Шевроле» (д/н НОМЕР_2) внаслідок пошкодження при ДТП, становить 8 201,90 грн., що підтверджується актом автотоварознавчого дослідження №3086/12-08 від 26.12.2008р. та ремонтною калькуляцією №1040 від 25.12.2008р., в яких зазначений перелік робіт, необхідних для відновлення  пошкоджених деталей та характеристики відновлювальних робіт (том справи – 1, аркуші справи – 15-27).

Відповідно до страхового акту №57480 від 08.09.2009р. (том справи – 1, аркуш справи – 14) було визначено суму страхового відшкодування в розмірі 6 265,28 грн., яка виплачена позивачем, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №4046 від 24.12.2009р. (том справи – 1, аркуш справи – 30).  

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України до нього перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Оскільки відповідальність власника транспортного засобу, яким керував винуватець ДТП, застрахована відповідачем за полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів НОМЕР_3 від 27.12.2007р. (том справи – 1, аркуш справи – 12), позивач звернувся з позовом про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу саме до відповідача.

Господарський суд міста Києва задовольнив позов частково, відмовивши у задоволенні вимог в частині стягнення з відповідача додаткових витрат позивача на проведення автотоварознавчого дослідження та отримання довідки з ДАІ у загальному розмірі 388,00 грн. у зв’язку з необґрунтованістю названих вимог.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду з наступних підстав.

Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та Законом України „Про страхування”.

Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

В п.37.4 ст. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

В ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування”, згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

В процесі судового розгляду було встановлено, що згідно з полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів НОМЕР_3 від 27.12.2007р. відповідачем застрахована відповідальність власника транспортного засобу, яким було спричинено ДТП, внаслідок чого нанесено шкоду транспортному засобу, застрахованому у позивача. Вина водія ОСОБА_3 встановлена в Постанові Київського районного суду м. Донецька по справі №3-20871/08 від 16.12.2008р.

Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації автомобіля марки «ЗАЗ ДЕУ Ланос» (д/н НОМЕР_1) будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах, була застрахована у відповідача на підставі укладеного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс НОМЕР_3 від 27.12.2007р.), саме відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля марки «Шевроле» (д/н НОМЕР_2) відповідно до положень Закону України “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів” в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс НОМЕР_3 від 27.12.2007р.), а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за полісом добровільного страхування транспортного засобу, водія та пасажирів від нещасних випадків, цивільної відповідальності №19G-0157961 від 17.04.2008р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що винуватцем ДТП (страхувальником відповідача) було порушено вимоги пп.33.1.2 п.33.1 ст. 33 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, а саме не повідомлено у встановленому порядку і строки відповідача, як свого страховика, про настання страхового випадку, у зв’язку з чим позивач, як страховик, який виплатив застрахованій ним особі, що зазнала матеріальних збитків в результаті ДТП за участю страхувальника відповідача, не набув право звертатись з вимогами до відповідача про стягнення виплаченого ним страхового відшкодування в порядку регресу. Окрім того, до апеляційної скарги відповідачем надано копію постанови Верховного Суду України від 24.12.2010р., в якій чітко визначена позиція по аналогічному спору.

З цього приводу апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне. У відповідності до ч.1 ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Як вбачається з наданої відповідачем копії постанови Верховного Суду України, предметом розгляду у справі є вимоги учасників ДТП, які зазнали збитків, до винуватця ДТП, його страховика та МТСБУ про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Натомість, предметом спору у господарській справі №31/183 є регресні вимоги позивача до відповідача з інших підстав, зокрема, ст. 27 Закону України “Про страхування”,  ст. ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.

В ст. 33 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, про яку зазначає відповідач, наведені обов’язки учасників ДТП щодо повідомлення про страховий випадок.

При цьому, поза увагою відповідача залишились загальні положення про відшкодування шкоди, визначені главою 82 Цивільного кодексу України, та норми ст. 38 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, в пп. „г” пп.38.1.1 п.38.1 якої передбачено, що за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду і не повідомив страховика.

Тобто, неповідомлення страхувальником відповідача про настання страхового випадку не звільняє відповідача від виплати страхового відшкодування в порядку регресу та надає йому право пред'явлення регресного позову до свого страхувальника.

Відповідно до п.22.1 ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В п.12.1 ст. 12 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 (два) відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності НОМЕР_3 від 27.12.2007р.) передбачено ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну у розмірі 25 500 грн., франшиза – 510,00 грн.

Тобто, у позивача виникає право вимоги до відповідача в межах обов'язкового ліміту відповідальності страховика за винятком франшизи.

Відповідно до ст. 29 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з пунктом 37.1 статті 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу (лист №7450 від 09.11.2010р.), однак у встановленому порядку та строки відповідач не здійснив виплату страхового відшкодування.

Як уже зазначалось вище, Господарський суд міста Києва задовольнив позов частково, відмовивши у задоволенні вимог в частині стягнення з відповідача додаткових витрат позивача на проведення автотоварознавчого дослідження та отримання довідки з ДАІ у загальному розмірі 388,00 грн. у зв’язку з необґрунтованістю названих вимог.

Однак апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне. В позовній заяві (п.1 резолютивної (прохальної) частини позову) чітко зазначено про те, що вимоги позивача складають лише 5 755,28 грн. страхового відшкодування в порядку регресу. При цьому, витрати на проведення автотоварознавчого дослідження у сумі 300,00 грн.,  отримання довідки ДАІ у сумі 88,00 грн. та безумовна франшиза у сумі 510,00 грн. за полісом відповідача  не були включені до позовних вимог і, відповідно, такі вимоги до відповідача не заявлялись (том справи – 1, аркуш справи – 7).

Вказані процесуальні порушення не знайшли свого відображення в апеляційній скарзі, однак вони мають бути усунуті за ініціативою апеляційного господарського суду.  

Таким чином, загальний розмір позовних вимог у даній справі (ціна позову) складає 5 755,28 грн. і апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості цих вимог, тому позов підлягає задоволенню повністю, а не частково, як зазначено в оскаржуваному судовому рішенні по даній справі.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, в порушення вищенаведених правових норм, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування викладених у позові обставин.

Доводи викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи. Проте, в ході перегляду судового рішення місцевого господарського суду апеляційним господарським судом було виявлено процесуальні порушення, а саме розгляд і прийняття рішення з вимог, які не заявлялись позивачем і клопотання про вихід за межі позовних вимог також не подавалось.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.  

Таким чином, Рішення Господарського суду міста від 19.05.2011р. у справі №31/183 підлягає скасуванню частково, але з інших підстав, ніж були наведені в апеляційній скарзі, з прийняттям рішення про задоволення позову в повному обсязі.

У зв’язку із задоволенням позову, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з позовною заявою покладаються на відповідача.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, витрати по сплаті державного мита за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

          1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Страхове товариство „Гарантія” залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2011р. у справі №31/183 частково скасувати, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

  „Позов задовольнити повністю.

   Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» (юр.адреса: 01601, м. Київ, Печерський узвіз, 3; пошт.адреса: 14000, м. Чернігів, вул. Шевченка, 5; код ЄДРПОУ 14229456, п/р №26507010031815 у „Райффайзен Банк Аваль”, МФО 300335, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (01042,  м. Київ, пров. Новопечерський, 19/3, код ЄДРПОУ 16467237, р/р №2650601518338 в філії ВАТ „Укрексімбанк” м. Донецьк, МФО 334817) 5 755 (п'ять тисяч сімсот п'ятдесят п'ять) грн. 28 коп. – страхового відшкодування в порядку регресу, 102 (сто дві) грн. 00 коп. - державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу”.

3. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

4. Матеріали справи №31/183 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена  до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      Лосєв  А.М.

Судді                                                                                          Разіна  Т.І.

                                                                                          Шипко  В.В.

19.07.11 (відправлено)