КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.06.2011 № 09/2083
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів: Разіної Т.І.
Шипка В.В.
при секретарі:
за участю представників
позивача: не з’явився;
відповідача: ОСОБА_2. – дов. від 18.03.2011р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1
на Рішення Господарського суду Черкаської області
від 30.03.2011р.
у справі №09/2083 (суддя Курченко Н.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Асфальтний завод”
до Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1
про стягнення 71 702,72 грн.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю „Асфальтний завод” (далі – позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (далі – відповідач) 62 986,75 грн. збитків у відповідності до ст. ст. 1166, 1192 Цивільного кодексу України, обґрунтовуючи свої вимоги наступним:
- рішенням Господарського суду Черкаської області від 21. 08.2009р. у справі №09-11/3783 задоволено позовні вимоги ТОВ "Асфальтний завод" про витребування у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. та зобов’язання останнього передати ТОВ "Асфальтний завод", як власнику, майно, а саме: автомобіль КрАЗ-256 (1986 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1) залишковою вартістю 709,31 грн. та екскаватор ЕО 02621 (1985 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2) залишковою вартістю 4 931,80 грн.;
- при примусовому виконанні вищевказаного судового рішення державним виконавцем не виявлено у боржника спірних транспортних засобів, про що 04.06.2010р. був складений акт, а 24.09.2010р. прийнята постанова про закінчення виконавчого провадження;
- майно було передано відповідачу, що підтверджено самим відповідачем під час перевірки органами дізнання. До того ж, факт передачі спірного майна відповідачу встановлено рішенням господарського суду Черкаської області від 21. 08.2009р. у справі 09-11/3783, що згідно зі ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягає доказуванню при вирішенні даного спору;
- позивач повністю сплатив відповідачу грошові кошти в погашення його кредиторських вимог. Повернення коштів відповідачем, враховуючи банкрутство позивача, не має значення для вирішення спору, оскільки за відсутності майна, відповідач повинен відшкодувати його ринкову вартість.
В процесі судового розгляду позивач збільшив розмір своїх вимог (заява від 24.03.2011р. №2789/18-10-4318), у зв’язку з чим просив суд стягнути з відповідача збитки у сумі 71 702,72 грн.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:
- докази, які б підтверджували фактичну передачу майна відповідачу відсутні;
- майно, перелічене у договорі застави, у відповідача відсутнє, оскільки воно було передано позивачу на відповідальне зберігання на підставі договору від 01.08.2005р.;
- у СВ Смілянського МВ УМВС триває слідство у кримінальній справі №1500800344 по факту крадіжки заставленого майна по договору застави від 22.04.2005р. з території позивача, що на думку відповідача свідчить про те, що заставне майно знаходилось на території позивача, а не перебувало у відповідача;
- кредиторські вимоги відповідача до позивача у зв’язку з банкрутством останнього не погашені;
- висновки судової експертизи є необґрунтованими і не повинні прийматись судом до уваги.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 30.03.2011р. у справі №09/2083 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 71 702,72 грн. збитків, 717,03 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 825,00 грн. витрат на оплату судової експертизи.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду Черкаської області від 30.03.2011р. у справі №09/2083 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору. Доводи апеляційної скарги ідентичні запереченням (відзиву) на позов та іншим письмовим поясненням, які надавались місцевому господарському суду.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду судовому засіданні на 18.05.2011р.
16.05.2011р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких він просив суд залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
18.05.2011р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли доповнення до апеляційної скарги, в яких він наводив додаткові обґрунтування вимог своєї скарги. Зокрема, відповідач наголошував на тому, що в основу оскаржуваного ним судового рішення у даній справі покладено експертні висновки №123-АТЗ від 25.02.2011р. та №220-АТЗ від 04.03.2011р., складені молодшим науковим співробітником Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_3 Однак, на дату складання вказаних висновків експерт ОСОБА_3 не мав необхідних повноважень.
У зв'язку з необхідністю витребування від сторін додаткових доказів по справі, а також направлення запиту до Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2011р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 08.06.2011р.
Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2011р. змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосева А. М, суддів Разіної Т.І., Шипко В. В.
06.06.2011 р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли доповнення до заперечень на апеляційну скаргу відповідача із додатками та клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових письмових доказів, а саме копії Акту позапланової перевірки додержання ліцензійних умов арбітражним керуючим Юдицьким О.В.
08.06.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшла телеграма від 07.06.2011р., в якій було викладено клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання, призначене на 08.06.2011р.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2011р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, клопотання відповідача було задоволено, розгляд справи відкладено на 08.06.2011р.
В судовому засіданні 08.06.2011р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з урахуванням доповнень до неї, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду Черкаської області від 30.03.2011р. у справі №09/2083 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
Представник позивача у судове засідання 08.06.2011р. не з’явився, про поважність причин нез’явлення не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обов’язковою, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату та час судового розгляду, а також зважаючи на обмеженість строків розгляду апеляційної скарги (розгляд справи неодноразово відкладався), колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутність представника позивача за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 03.12.2009р. у справі №18-10/4318 припинено ліквідаційну процедуру Товариства з обмеженою відповідальністю «Асфальтний завод» (позивача) в порядку ст. 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Юдицького О.В. та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Постановою Господарського суду Черкаської області від 17.08.2010р. у справі №18-10/4318 позивача визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Юдицького О.В.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 17.08.2009р. у справі №09-11/3783 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Асфальтний завод» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. про витребування майна задоволено повністю, витребувано у відповідача і зобов’язано останнього передати позивачу, як власнику, автомобіль КрАЗ-256 (1986 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1) залишковою вартістю 709,31 грн. та екскаватор ЕО 02621 (1985 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2) залишковою вартістю 4 931,80 грн.
На примусове виконання вказаного судового рішення було видано наказ від 23.11.2009р., за яким було відкрито виконавче провадження Придніпровським відділом державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції (постанова головного державного виконавця від 11.03.2010р. №19535534).
В процесі проведення виконавчих дій виявлено відсутність у боржника (відповідача по справі) за місцем стягнення згідно з виконавчим документом (м. Черкаси, вул. Різдвяна, 57/1, кв.3) автомобіля КрАЗ-256 (1986 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1) залишковою вартістю 709,31 грн. та екскаватора ЕО 02621 (1985 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2) залишковою вартістю 4 931,80 грн. (Акт державного виконавця від 04.06.2010р.). Постановою Придніпровського відділу державної виконавчої служби від 24.09.2010р. виконавче провадження закінчено у відповідності до п.11 ч.1 ст. 37, ст.38 Закону України «Про виконавче провадження».
Обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення з відповідача 62 986,75 грн. збитків, позивач посилався на довідку №002/10 від 06.04.2010р. оцінювача ОСОБА_4 та суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_5., згідно з якою середня ринкова вартість самоскида КрАЗ-256 1986 року випуску становить 3 910 у.о., а екскаватора ЮМЗ ЕО 2621 1985 року випуску – 32 000 грн.
З метою визначення ринкової вартості відсутнього майна та встановлення розміру нанесених позивачу збитків, Господарським судом Черкаської області було призначено судову автотоварознавчу експертизу, проведення якої доручено Черкаському відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
За результатами проведеного експертного дослідження були складені висновки №123-АТЗ від 25.02.2011р. та №220-АТЗ від 04.03.2011р., згідно з якими ринкова вартість аналогічного автомобіля КрАЗ-256, самоскид, 1986 року випуску, базової комплектації, в технічно справному стані на дату проведення експертизи становить 32 317,84 грн.; ринкова вартість аналогічного екскаватора ЮМЗ ЕО-2621, 1985 року випуску, базової комплектації, в технічно справному стані на дату проведення експертизи складає 39 384,88 грн.
З урахуванням висновків судової експертизи, позивач збільшив розмір своїх вимог і просив суд стягнути з відповідача збитки у сумі 71 702,72 грн.
Господарський суд Черкаської області задовольнив позов повністю, визнавши позовні вимоги обґрунтованими та доведеними належними доказами.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду з наступних підстав.
Як уже зазначалось вище, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача збитків, завданих внаслідок втрати майна, яке належить позивачу на праві власності.
В ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно зі ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 17.08.2009р. у справі №09-11/3783 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Асфальтний завод» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. про витребування майна, а саме автомобіля КрАЗ-256 (1986 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1) залишковою вартістю 709,31 грн. та екскаватора ЕО 02621 (1985 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2) залишковою вартістю 4 931,80 грн. встановлено, що спірне майно згідно з даними бухгалтерського обліку позивача, розрахунків суми податку з власників транспортних засобів самохідних машин і механізмів, інформації РЕГ 4-го МР ВДАІ при ВДАІ УМВС України в Черкаській області та Смілянської районної інспекції Державного технічного нагляду належало позивачу на праві власності.
04.04.2005р. між позивачем, як позичальником, та відповідачем, як позикодавцем, було укладено договір безпроцентної позики №3, за яким відповідач надав позивачу позику в сумі 22 000,00 грн. на строк з 05.04.2005р. по 05.07.2005р., а позивач в забезпечення виконання своїх зобов’язань зобов’язався укласти договір застави майна, належного йому на праві власності.
22.04.2005р. позивач та відповідач уклали договір застави №4, згідно з умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв автомобіль КрАЗ-214Б д.н. НОМЕР_1, екскаватор ЕО 2621 д.н.НОМЕР_2, асфальтозмішувач Д597А, бітумні насоси - 2 шт., пожежні резервуари 25 куб. м. - 2 шт., сушильний барабан, мотокаток ДУ-50, про що складено акт прийому-передачі майна від 17.07.2005р. до Договору застави №4 від 22.04.2005р.
30.05.2005р. в реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровано приватне обтяження, застава рухомого майна згідно договору застави №4 від 22.04.2005р. (витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №14406222 від 14.09.2007р. Черкаської філії інформаційного центру Міністерства юстиції України записом номер 8).
29.07.2005р. позивач та відповідач уклали договір про спільну діяльність, відповідно до якого зобов’язались шляхом об’єднання майна і зусиль спільно діяти в сфері дорожніх будівельно-ремонтних робіт та виготовлення будівельних матеріалів для досягнення передбачених договором спільних господарських цілей.
У відповідності до Рішення Господарського суду Черкаської області від 17.08.2009р. у справі №09-11/3783, арбітражний керуючий-ліквідатор письмово звертався до відповідача, як заставодержателя майна, з вимогою про повернення майна, але у відповідь отримав лише копію договору застави, який став підставою для реєстрації застави в Державному реєстрі. Відповідач не надав інформацію про місцезнаходження отриманого заставного майна ані арбітражному керуючому-ліквідатору, ані суду.
Окрім того, судовим рішенням у справі від 17.08.2009р. у справі №09-11/3783 встановлено, що станом на 27.10.2007р. відповідач був включений до реєстру вимог кредиторів позивача у справі про його банкрутство №10/4318, вимоги яких забезпечені заставою, із сумою грошового зобов’язання 22 000,00 грн. Кредиторські вимоги відповідача, забезпечені заставою, були задоволені повністю, що підтверджується платіжним дорученням від 03.12.2008р. №32 на суму 22 000 грн., сплачених Товариством з обмеженою відповідальністю «Асфальтний завод» на користь Оганесян М.Г.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 17.08.2009р. у справі №09-11/3783 набрало законної сили згідно з постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 29.10.2009р.
В ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Отже, Рішенням Господарського суду Черкаської області від 17.08.2009р. у справі №09-11/3783 було встановлено факт заволодіння відповідачем транспортними засобами позивача - автомобілем КрАЗ-256 (1986 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, залишковою вартістю 709,31 грн.) та екскаватором ЕО 02621 (1985 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2, залишковою вартістю 4931,80 грн.). Окрім того, судом встановлено, що кредиторські вимоги відповідача до позивача за договором безпроцентної позики №3 від 04.04.2005р., забезпечені заставою на підставі договору №4 від 22.04.2005р., у сумі 22 000,00 грн. повністю погашені.
Згідно з ч.3 ст. 593 Цивільного кодексу України у разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.
Оскільки відповідачем не було в добровільному порядку виконано Рішення Господарського суду Черкаської області від 17.08.2009р. у справі №09-11/3783, яким відповідача зобов’язано повернути позивачу спірне майно, місцевим господарським судом видано наказ про примусове виконання судового рішення. Однак, під час проведення виконавчих дій державним виконавцем встановлено відсутність майна у відповідача та закінчено виконавче провадження.
З наведеного вище вбачається, що відповідач, ухилившись від виконання судового рішення, втратив майно і не повернув його позивачу, чим завдав останньому майнову шкоду.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду наведені в ст. 1166 Цивільного кодексу України, згідно з частинами 1, 2 якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Отже, в даному випадку підлягають встановленню та доведенню такі факти, як неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина заподіювача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Зважаючи на факти, встановлені як рішенням Рішенням Господарського суду Черкаської області від 17.08.2009р. у справі №09-11/3783, так і під час розгляду справи №09/2083, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про доведеність неправомірної бездіяльності відповідача, яка виразилась у протиправному неповерненні майна позивача, внаслідок чого останньому завдана майнова шкода. Між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою існує прямий причинний зв'язок. Відповідач не довів відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.
Твердження відповідача про відсутність доказів передання йому спірного майна спростовується самим відповідачем у відзиві на позов, в апеляційній скарзі та інших письмових поясненнях по справі, в яких він посилається на договір про відповідальне зберігання від 01.08.2005р., укладений з позивачем, та акт приймання-передачі до цього договору, оскільки за вказаним договором саме відповідач передав позивачу майно на зберігання, тобто на дату укладання договору від 01.08.2005р. майно позивача перебувало у відповідача, як заставодержателя.
Відносно посилання відповідача на кримінальну справу, порушену за заявою відповідача по факту викрадення майна з території позивача, необхідно зазначити про те, що не відповідач, а саме позивач є власником майна, яке знаходилось на території заводу, дане майно було включено ліквідатором до складу ліквідаційної маси, оцінено відповідно до вимог ст. 30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнан ня його банкрутом», оскільки відповідно до ст. 26 названого Закону усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідацій ної маси.
Апеляційний господарський суд не погоджується з оцінкою місцевим господарським судом договору про відповідальне зберігання від 01.08.2005р., як фіктивного. Однак, при цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що в процесі судового розгляду встановлено, що колишній директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Асфальтний завод» (позивача по справі) ОСОБА_6., який укладав вищевказаний договір з відповідачем, не передав арбітражному керуючому-ліквідатору печатку, штампи та бухгал терські документи товариства. Згідно з поясненнями представника позивача, оголошення про визнання недійсною печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Асфальтний завод» було опубліковано у засобах масової інформації. Окрім того, 04.01.2008р. набрав законної сили вирок Жовт невого районного суду м. Запоріжжя у кримінальній справі №1-925/07рік від 20.12.2007р., згідно з яким ОСОБА_6. визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 366 Кримінального кодексу України (службове підроблення - внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів) і йому призначено покарання у вигляді обмеження волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими функціями.
До того ж, ані під час розгляду господарської справи №09-11/3783, ані під час здійснення виконавчого провадження відповідач не згадував про існування договору про відповідальне зберігання від 01.08.2005р. Належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного суду надано не було.
Відносно твердження відповідача про відсутність у експерта ОСОБА_3 необхідних повноважень на дату складання експертних висновків №123-АТЗ від 25.02.2011р. та №220-АТЗ від 04.03.2011р. за результатами проведення судової експертизи, призначеної Господарським судом Черкаської області у справі №09/2083, апеляційний господарський суд вважає за необхідне наголосити на наступному.
Київський апеляційний господарський суд звернувся до Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз із запитом, в якому просив повідомити про наявність у молодшого наукового співробітника судового експерта ОСОБА_3 повноважень на проведення судових експертиз по спеціальності 12.2 (визначення вартості дорожніх транспортних засобів, розміру збитку, завданого власнику транспортного засобу) у період з 22.02.2011р. по 05.03.2011р. включно.
На судовий запит від Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов лист від 03.06.2011р., в якому суд повідомлявся про те, що в період з 22.02.2011р. по 30.03.2011 р. судовий експерт ОСОБА_3 мав повноваження на проведення автотоварознавчих експертиз за спеціальністю 12.2, оскільки не був позбавлений кваліфікації судового експерта відповідно до п.3.6 Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.08.2005р. №86/5. Висновки судово-автотоварознавчих експертиз №123-АТЗ від 25.02.2011р. та №220-АТЗ від 04.03.2011р. виконувалися в період з 04.02.2011р. по 22.02.2011р., тобто в період дії кваліфікаційного свідоцтва експерта ОСОБА_3., але зареєстровані канцелярією Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз для направлення до Господарського суду Черкаської області вже після 22.02.2011 року. Проведення своєчасної переатестації судових експертів є повноваженням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, який є головною установою Черкаського відділення, в якій в даний період часу проводилася реорганізація. Також суд повідомлено про те, що свідоцтво експерта ОСОБА_3. №НОМЕР_3 продовжено рішенням експертно-кваліфікаційної комісії Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 2011-03-30 за №2(17).
З урахуванням викладеного, у суду відсутні підстави вважати, що експертні висновки №123-АТЗ від 25.02.2011р. та №220-АТЗ від 04.03.2011р. були складені особою без відповідних на те повноважень та/або кваліфікації.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з нормами ст. 1192 Цивільного кодексу України способом відшкодування шкоди позивач обрав стягнення завданих збитків, розмір яких визначив ринковою вартістю неповернутого майна, яка відповідно до експертних висновків №123-АТЗ від 25.02.2011р. та №220-АТЗ від 04.03.2011р. становить 71 702,72 грн.
Оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування викладених у позові обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість та доведеність позовних вимог.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв’язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, Рішення Господарського суду Черкаської області від 30.03.2011р. у справі №09/2083 – без змін.
2. Матеріали справи №09/2083 повернути до Господарського суду Черкаської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя Лосєв А.М.
Судді Разіна Т.І.
Шипко В.В.
05.07.11 (відправлено)