КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.07.2011 № 38/29
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів: Остапенка О.М.
Разіної Т.І.
при секретарі:
за участю представників:
позивача: ОСОБА_1 - дов. від 19.06.2011р.;
відповідача-1: ОСОБА_2 - дов. №29 від 08.07.2011р.;
відповідача-2: ОСОБА_3 - дов. №225-КР-607 від 23.05.2011р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк” в особі філії Шевченківського відділення №5441
на Рішення Господарського суду міста Києва
від 17.05.2011р.
у справі №38/29 (суддя Власов Ю.Л.)
за позовом Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк” в особі філії Шевченківського відділення №5441
до 1) Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації
2) Київської міської ради
про визнання права власності за набувальною давністю
ВСТАНОВИВ:
Відкрите акціонерне товариство „Державний ощадний банк” в особі філії Шевченківського відділення №5441 (далі – позивач) звернулось до суду з позовом до Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації (далі – відповідач-1), Київської міської ради (далі – відповідач-2) про визнання права власності за набувальною давністю на нежиле приміщення загальною площею 167,5 кв. м., розташоване на першому поверсі буд. на пров. Бехтеревському, 3 у м. Києві.
Відповідач-1 заперечував проти позову, наголошуючи на безпідставності та необґрунтованості позовних вимог. Відповідач-1 зазначав про відсутність у нього повноважень по розпорядженню об'єктами права комунальної власності.
Відповідач-2 також просив суд відмовити в позові, оскільки на даний час власником спірного нежитлового приміщення є територіальна громада м. Києва, окрім того, приміщення передавалось позивачу на лише баланс, а не у власність. Відповідач-2 зазначав про те, що позивач не звертався до нього відносно передачі спірного приміщення у власність, тому правовідносини між ними щодо вказаного приміщення не виникали.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2011р. у справі №38/29 в позові було відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2011р. у справі №38/29 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття невірного по суті спору рішення. На думку позивача, судом першої інстанції при винесені рішення було застосовано норми ч.2 ст. 344 Цивільного кодексу України, тоді як до спірних правовідносин підлягали застосуванню положення ч.1 ст. 344 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2011р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.07.2011р.
Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2011р. було внесено зміни до складу колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Разіної Т.І., Остапенко О.М.
В судовому засіданні 20.07.2011р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2011р. у справі №38/29 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Представники відповідачів в судовому засіданні 20.07.2011р. заперечували проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, Рішення місцевого господарського суду залишити без змін як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
У відповідності до рішення Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №26 від 13.01.1992р. у власність Шевченківського району передано житловий фонд, вбудовані та прибудовані нежитлові приміщення, в т.ч. по пров. Бехтеревський, 3 (додаток 15 до вказаного рішення).
27.06.1995р. між Державним спеціалізованим комерційним ощадним банком, правонаступником якого є позивач, та Комітетом економіки державної адміністрації м. Києва було укладено кредитний договір №21, згідно з умовами якого позивач надав Комітету економіки державної адміністрації м. Києва кредит в розмірі 300 000 000 000,00 крб.
Згідно з рішенням Шевченківської районної ради народних депутатів м. Києва №97 від 20.03.1997р. Шевченківська районна державна адміністрація (відповідач-1) наділена повноваженнями, передбаченими ст. ст. 7, 32-41 Закону України «Про місцеві ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування», зокрема, повноваженнями власника комунального майна.
У відповідності до розпорядження Київської міської державної адміністрації №984 від 10.07.1997р. «Про заходи щодо погашення заборгованості Управління економіки Київської міської державної адміністрації перед Київським міським управлінням Ощадного банку України», Управлінню економіки Київської міської державної адміністрації наказано у встановленому законом порядку укласти договір про переведення на відповідача-1 частини боргу перед позивачем за кредитним договором №21019 від 27.06.1995р. у сумі 194 300,00 грн., а відповідачу-1 - провести взаєморозрахунки з позивачем з погашення вищезгаданої частини боргу (том справи – 1, аркуш справи – 26).
14.08.1997р., на виконання розпорядження Київської міської державної адміністрації №984 від 10.07.1997р., між Управлінням економіки Київської міської державної адміністрації, відповідачем-1 та позивачем було укладено договір №7 про перевід боргу (том справи – 1, аркуші справи – 27-28).
За умовами вказаного договору (з урахуванням подальших змін) Управління економіки Київської міської державної адміністрації за згодою позивача передає, а відповідач-1 приймає на себе зобов'язання і стає боржником з погашення частини боргу, несплаченого Управлінням економіки Київської міської державної адміністрації по кредиту, в розмірі 194 300,00 грн. за кредитним договором №21 від 27.06.1995р. Відповідач-1 зобов'язався в погашення заборгованості у термін до 05.12.19р. передати на баланс позивача приміщення, які знаходяться у м. Києві по пров. Бехтеревському, 3, площею 167,5 кв. м.
Розпорядженням відповідача-1 №1071 від 22.09.1997р. вирішено передати на баланс позивача приміщення в буд. 3 по пров. Бехтеревському площею 158 кв. м., склавши акт прийому-передачі (том справи – 1, аркуш справи – 98).
Розпорядженням відповідача-1 №1447 від 08.12.1997р. внесено зміни до розпорядження №1071 від 22.09.1997р. у визначенні площі приміщення в буд. 3 по пров. Бехтеревському у м. Києві, а саме: замість слів «158» вказано «167,5» (том справи – 1, аркуш справи – 101).
У відповідності до акту прийому-передачі основних засобів №17 від 09.12.1997р. відповідач-1 передав, а позивач прийняв приміщення в буд. 3 по пров. Бехтеревському у м. Києві площею 167,5 кв. м.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що він неодноразово звертався до відповідачів з приводу визнання за ним права власності на приміщення в буд. 3 по пров. Бехтеревському у м. Києві площею 167,5 кв. м., однак протягом тривалого часу вказане питання не вирішено. Позивач наголошував на тому, що він довгий час користується спірним приміщенням, тому в силу ст. 344 Цивільного кодексу України має право на визнання за ним права власності на вказане приміщення за набувальною давністю.
Відповідача просили відмовити в позові, посилаючись не необґрунтованість та непідтвердженість позовних вимог належними доказами.
Місцевий господарський суд відмовив у позові повністю, зазначивши про те, що п'ятнадцятирічний строк для набуття право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, визначений ч.3 ст. 344 Цивільного кодексу України, ще не минув.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступні обставини.
Насамперед, відносно твердження позивача про те, що за даними Київського БТІ право власності на спірне приміщення не зареєстровано, необхідно зазначити, що в матеріалах справи наявне рішення Київської міської ради від 02.12.2010р. №284/5096 „Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва” (том справи – 1, аркуш справи -109-111), згідно з яким будинок №3 по пров. Бехтерівському у м. Києві належить до об’єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що розміщені в Шевченківському районі (додаток №10 до вказаного рішення).
Підстави та порядок набуття права власності врегульовані главою 24 Цивільного кодексу України.
В ст. 344 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
В процесі судового розгляду було встановлено, що відповідач-1, як особа уповноважена на час укладення кредитного договору №21 від 27.06.1995р. та договору про перевід боргу №7 від 14.08.1997р., передав на баланс позивача нежитлове приміщення площею 167,5 кв. м. у житловому будинку по пров. Бехтеревському, 3 у м. Києві в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.
Як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, чинним законодавством не визначено правового статусу майна, переданого на баланс, який по суті є лише формою бухгалтерського обліку.
Фактично передача майна від відповідача-1 на баланс позивача є передачею майна у володіння позивача і строки такого володіння сторонами не визначались.
Належних та допустимих доказів на підтвердження звернення відповідачів до позивача з вимогами про повернення спірного приміщення ані суду першої інстанції, ані апеляційному господарському суду надано не було.
Наведене свідчить про те, що строк володіння позивача приміщенням становить 13 років і 5 місяців (з грудня 1997 року до часу прийняття оскаржуваного судового рішення).
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з умовами п.4 договору про перевід боргу №7 від 14.08.1997р. останній припинив свою дію з 09.12.1997р., тобто з дня виконання відповідачем-1 умов цього договору і, відповідно, з цього часу розпочався перебіг трирічного строку позовної давності.
Посилання позивача на те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч.1 ст. 344 Цивільного кодексу України, є необґрунтованим, оскільки її положеннями визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Тобто, вказана норма поширюється на особу, яка є добросовісним набувачем чужого майна, натомість, як уже зазначалось вище, в даному випадку уповноваженою особою (відповідачем-1) позивачу було передано на баланс приміщення на підставі договору про перевід боргу №7 від 14.08.1997р. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №21 від 27.06.1995р., тому судом першої інстанції було вірно застосовано норми саме ч.3 ст. 344 Цивільного кодексу України, згідно з якою у разі, якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять років з часу спливу позовної давності.
Оскільки 15-річний строк, встановлений ч.3 ст. 344 Цивільного кодексу України, не минув, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
В ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених у позові, тоді як згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва 17.05.2011р. у справі №38/29 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк” в особі філії Шевченківського відділення №5441 залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2011р. у справі №38/29 – без змін.
2. Матеріали справи №38/29 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя Лосєв А.М.
Судді Остапенко О.М.
Разіна Т.І.
22.07.11 (відправлено)