КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2011                                                                                           № 20/393

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Кондратової  І.Д.

суддів:            Бондар  С.В.

          Попікової  О.В.

при секретарі:           Кірієнко А.Л.

за участю представників:

від позивача – не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином,

від відповідача  - ОСОБА_1 – пред. за дов. № б/н від 07.02.2011 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу         Приватного підприємства "ТАРНО"

на рішення Господарського суду міста Києва  від          19.01.2011 р.

у справі          №  20/393 (суддя – Палій В.В.)

за позовом          Приватного підприємства "Партнер Плюс"

до          Приватного підприємства "ТАРНО"

про          стягнення 10 019,30 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Приватного підприємства "Партнер Плюс" до Приватного підприємства "ТАРНО" про стягнення заборгованості в сумі 10019,30грн. (9002,30грн. –основного боргу, 989,50грн. –пені, 27,50грн. - затрати на пересилку кореспонденції), яка виникла внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов’язань за договором комісії № 01/11/07 від 01.11.2007р., а також витрати по сплаті державного мита –102,00грн. та витрати по оплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –236,00грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.01.2011 р. у справі №  20/393 позов задоволено частково, стягнуто з Приватного підприємства "ТАРНО" на користь Приватного підприємства "Партнер плюс" 9002,30грн. – основного боргу, 91,65грн. – державного мита, 212,04грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2011 р. у справі № 20/393 скасувати і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2011 р. апеляційну скаргу Приватного підприємства "ТАРНО" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.03.2011р.

Представник позивача в судовому засіданні 29.03.2011 р. подав пояснення щодо обставин, викладених в апеляційній скарзі  на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2011 р. у справі №  20/393, відповідно до яких просив змінити рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2011 р. у справі № 20/393 та стягнути з відповідача 9002,30 грн. та пеню в сумі 1023,67 грн.

Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції 29.03.2011 року не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2011 р. розгляд справи відкладено, в зв’язку з нез’явленням в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, а також неподанням сторонами витребуваних доказів.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 12.04.2011 року надав на виконання вимог  ухвали Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2011 р. копію акту звірки залишків продукції, апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання апеляційної інстанції 12.04.2011 р. не з'явився, через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подав клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивовано неможливістю представника позивача прийняти участь у справі, в зв’язку його участю в іншому судовому засіданні.

Колегія суддів, розглянувши клопотання представника Приватного підприємства "Партнер Плюс"  про відкладення розгляду справи, дійшла висновку щодо відсутності підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Отже, суд відкладає розгляд справи в тому разі, коли спір не можливо розглянути в даному засіданні, а тому, питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи.

В свою чергу, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті, навіть, якщо було подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Колегією суддів встановлено, що викладені у клопотанні обставини не є поважною причиною для відкладення розгляду справи та не перешкоджають розгляду поданої апеляційної скарги, оскільки згідно статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Таким чином, керівник позивача з урахуванням того, що про дату судового засідання було попереджено заздалегідь, не був обмежений у праві взяти участь у судовому засіданні особисто або надати довіреність іншим особам з урахуванням відомостей про те, що певні обставини можуть перешкодити конкретному представнику взяти участь у судовому засіданні апеляційної інстанції. У зв'язку з наведеним колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що у позивача було достатньо часу для того, щоб належним чином підготуватися до судового засідання та визначитись щодо особи, яка представлятиме його інтереси у судовому засіданні.

За таких обставин, враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка представників сторін без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представника позивача.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги господарського судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вищезазначеним вимогам, а апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, правовідносини між сторонами у даній справі виникли на підставі договору комісії № 01/11/07 від 01.11.2007р. (надалі – договір), відповідно до умов якого  Приватне підприємство "Партнер Плюс" (надалі - комітент)  доручив, а Приватне підприємство "ТАРНО" (надалі - комісіонер) зобов’язався за винагороду здійснити за рахунок комітента від свого імені продаж продукції, переданої на комісію (а.с. 11-12, т. 1). Конкретні умови угоди, кількість, якість та мінімальна ціна продажу продукції, а також інші умови та вказівки позивача наводяться у Додатку № 1 від 01.11.2007 р. до цього договору (а.с. 13, т. 1).

Колегією суддів встановлено, що причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності правових підстав для стягнення  з відповідача 9002,30 грн. заборгованості за договором комісії, 989,50 грн. – пені, 27,50 грн. – затрати на пересилку кореспонденції.

Місцевий господарський суд з посиланням на норми ч. 2 ст. 530, ст. 1011, ч. 3 ст. 1012 Цивільного кодексу України,  дійшов висновку, що вимога позивача в частині стягнення 9002,30 грн. заборгованості за договором комісії є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Разом з тим, погодитись з висновком господарського суду першої інстанції не можна, з огляду на нижчевикладене.

Як оцінив суд апеляційної інстанції, укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором комісії. Відповідно до ст. ст. 1011, 1014, 1022 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Комітент за накладною № 1 від 12.11.2007 р. (а.с. 14, т. 1) передав, а комісіонер прийняв відповідно до договору комісії товар на загальну суму 61901,00 грн. без ПДВ (76726,00 грн. з ПДВ). Зазначені обставини сторонами визнаються та не оспорюються.

Зазначений товар на суму 76726,00 грн. був повністю реалізований відповідачем третім особам, що зокрема, підтверджується видатковими накладними (а.с. 55-81, т. 1), копії яких долучені до матеріалів справи.

За умовами договору (п. 4.1.6 договору) комісіонер зобов’язувався надати комітенту звіт по здійсненню продажу за дорученням комітента та передати йому отримані від продажу грошові кошти в обумовлені строки.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що комісіонер протягом дії договору комітентові звіт не надав, лише під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач надіслав позивачу звіти комісіонера по здійсненню продажу за період з 01.11.2007р. по 31.01.2008 р. (а.с. 49-51, т. 1), що підтверджується супровідним листом № 30/11/10-1 від 30.11.2010 р., описом вкладення в цінний лист від 02.12.2010 р. та повідомленням про вручення вкладення в цінний лист (а.с. 106 -108, т. 1).

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання договору комісії комісіонер перерахував комітенту гроші, отримані від третіх осіб, в сумі 50000,00 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень № 210 від 17.12.2007 р. на суму 6000,00 грн., № 215 від 28.12.2007 р. на суму 14000,00 грн., № 18 від 17.01.2008 р. на суму 30000,00 грн. Згідно звітів комісіонера по здійсненню продажу за період з 01.11.2007р. по 31.01.2008 р., які отримані відповідачем 09.12.2010 р. та вважаються прийнятим, оскільки позивачем не надано заперечень протягом 30 днів, як це встановлено п. 4.2.4 договору комісії та ч. 2 ст. 1022 Цивільного кодексу України, відповідач за реалізовані товари від третіх осіб отримав 60766,80 грн. Зазначений факт не спростований позивачем жодними належними доказами.

За твердженням відповідача третіми особами було повернуто товар на суму 15959,20 грн., який частково на суму 14188,50 грн. – вивезено представниками позивача, а на суму 1770,70 грн. – зберігається на складі відповідача. Суд апеляційної інстанції, зазначені доводи відповідача відхиляє, оскільки факт отримання позивачем від третіх осіб товар на суму 14188,50 грн. не підтверджений жодними належними доказами, а змісту акту від 05.04.2012 р. (а.с. , т. 2), який складений представниками сторін, на вимогу апеляційної інстанції вбачається, що на складі відповідача виявлено продукцію на суму 1000,14 грн., тобто в меншій кількості, ніж зазначено відповідачем в довідці.

За таких обставин, враховуючи те, що відповідач визнає факт відсутності заборгованості третіх осіб за отриманий товар (60766,80 грн. – оплачений, 15949,20 грн. – повернутий третіми особами), але при цьому, не доводить належними засобами доказування факт повернення товару позивачу, колегія суддів відзначає, що на даний момент в розпорядженні відповідача наявний нереалізований товар на суму 14959,06 грн. (76726,00 грн. (передано на реалізацію) - 60766,80 грн. (оплачено третіми особами) – 1000,14 грн. (повернуто за актом).

Колегією суддів враховано, що за змістом п. 4.16 договору та ч. 1 ст. 1022 Цивільного кодексу України у відповідача існує лише обов’язок передати комітенту все одержане за договором комісії (передати кошти, отримані від продажу товару), при цьому відповідно до ч. 3 ст. 1016 Цивільного кодексу України комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере).

За таких обставин, враховуючи те, що відповідач не брав на себе обов'язку поручителя, позивач не має право вимагати від відповідача сплати заборгованості за договором комісії понад суму, яка одержана відповідачем від третіх осіб за реалізований товар.

У відповідності до статті 1020 Цивільного кодексу України комісіонер має право відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента, якщо інші кредитори комітента не мають переважного перед ним права на задоволення своїх вимог із грошових коштів, що належать комітентові.

Згідно п.п. 3.1, 3.2 договору сторони погодили, що за виконання доручення комітент сплачує комісіонерові винагороду в розмірі 23,1%. Винагорода комісіонеру нараховується шляхом утримання сум винагороди із коштів, які сплачується комітенту.

Враховуючи те, що відповідач за реалізовану продукцію отримав від третіх осіб кошти в сумі 60766,80 грн., за вирахуванням винагороди 14029,44 грн. (60766,80 грн.* 23,1 %), останній на виконання умов договору комісії мав перерахувати позивачу кошти в сумі 46729,66 грн. Відповідач перерахував 50000,00 грн., тобто відсутні підстави стверджувати про наявність заборгованості у відповідача перед позивачем за договором комісії, а відтак в позові про стягнення 9002,30 грн. заборгованості за договором комісії слід відмовити. Разом з тим, суд апеляційної інстанції відзначає, що позивач не позбавлений можливості вимагати від відповідача повернення товару, переданого на реалізацію та повернутого третіми особами, в разі відсутності даного майна, позивач вправі вимагати стягнення збитків, а не заборгованості за договором комісії.

З огляду на те, що вимоги про стягнення пені в сумі 989,50 грн. та 27,50 грн. затрати на пересилку є похідними від вимог про стягнення заборгованості в сумі 9002,30 грн., колегія суддів дійшла висновку також  про відмову в задоволенні позову в цій частині, внаслідок встановлення факту відсутності простеження боржника

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають в повній мірі обставинам справи, а також зроблені при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення, та є підставою для скасування такого рішення з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У відповідності до вимог пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.  49, 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -            

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ТАРНО" задовольнити.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2011 р. у справі № 20/393 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

3.          Стягнути з Приватного підприємства "Партнер плюс" (Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Лісники, вул. Козача, 60, код ЄДРПОУ 32227451) на користь Приватного підприємства "ТАРНО" (м. Київ, вул. Іллінська, 12, код ЄДРПОУ 32161223) 51,00 грн. витрат по сплаті державного мита за розгляд апеляційної скарги.

4.          Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання зазначеної постанови суду.

5.          Матеріали справи № 20/393 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя                                                                      Кондратова  І.Д.

Судді                                                                                          Бондар  С.В.

                                                                                          Попікова  О.В.

14.04.11 (відправлено)