КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.04.2011 № 12/207
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондратової І.Д.
суддів: Коротун О.М.
Попікової О.В.
при секретарі: Кірієнко А.Л.
за участю представників:
від позивача – ОСОБА_1- пред. за дов. № б/н від 01.12.2010 р.,
від відповідача – ОСОБА_2- пред. за дов. № б/н від 18.02.2011 р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілта"
на рішення Господарського суду
міста Києва
від 08.02.2011 року
у справі № 12/207 (суддя – Прокопенко Л.В.)
за позовом Приватного підприємства "Анабуд"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілта"
про стягнення 6785,81 грн.
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство "Анабуд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілта" грошових коштів у розмірі 6 785,81 грн., з яких 2 147,38 грн. – збитків від інфляції, 873,62 грн. – 3% річних, 3 764,81 грн. – пеня, внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору підряду № 15/03-1 від 15.03.2006р.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2011 р. позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛТА" на користь Приватного підприємства "Анабуд" 2 147,38 грн. – збитків від інфляції, 873,62 грн. – 3% річних, 3 764,81 грн. – пені, 102,36 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2011 р. у справі № 12/207 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування заявлених позовних вимог скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що є рішення господарського суду у справі № 27/600, яким вирішено спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, що і в даній справі, а тому провадження у справі має бути припинено на підставі пункту 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, заявник апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норму частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки вимоги про сплату індексу інфляції та 3 % річних не можуть бути самостійними вимогами, а підлягають відшкодуванню кредитору виключно разом із сумою боргу. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач також вказує на порушення місцевим господарським судом норми частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та неправильне застосування до спірних правовідносин рекомендацій, які викладені в роз’ясненнях Президії Вищого Арбітражного суду України № 01-6/438 від 16.04.1993 року, щодо порядку обчислення строків позовної давності до заявлених вимог про стягнення пені.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2011 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілта" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.04.2011 р.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/1 від 04.04.2011 р. внесено зміни до складу суду та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у справі № 55/385 колегії суддів у складі : головуюча – суддя Кондратова І.Д., судді : Коротун О.М., Попікова О.В.
Представник відповідача в судовому засіданні 05.04.2011 р. подав додаткові пояснення, апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі.
Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 08.02.2011 р. № 12/207 як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, правовідносини між Приватним підприємством "Анабуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ілта" виникли на підставі договору підряду № 15/03-1.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2010р. № 27/600, якою змінено рішення Господарського суду міста Києва № 27/600 від 01.03.2010р., вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілта" основну суму заборгованості в розмірі 50614,80 грн., пеню в розмірі 4945,31 грн. за період з 01.05.2008 р. по 26.09.2008 р., втрати від інфляції з урахуванням встановленого індексу інфляції в розмірі 10 314,31 грн., 3% річних в розмірі 2491,91 грн. за період з 30.04.2008 р. по 17.12.2009 р., а також судові витрати у справі.
У відповідності до статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановленні рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Відповідно факт про наявність заборгованості відповідача за виконанні підрядні роботи за договором в розмірі 50614,80 грн. не потребує нового доведення при вирішенні спору у даній справі.
Колегією суддів встановлено, що причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності правових підстав для стягнення нарахованих позивачем у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України 3 % річних в розмірі 873,62 грн. та 2147,38 грн. – інфляційних втрат за період з 18.12.2009 р. по 15.07.2010 р., а також пені в розмірі 3764,81 грн. за період прострочення з 02.03.2010 р. по 15.07.2010 р.
Відповідно до статей 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України договір є підставою для виникнення зобов'язання, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк, відповідно до умов договору; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Згідно статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Місцевим господарським судом встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що відповідач не виконав свої зобов'язання щодо сплати заборгованості в сумі 50614,80 грн. за виконані підрядні роботи в квітні 2008 р. за договором підряду № 15/03-1 від 15.03.2006 р.
Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі, визначені статтею 625 Цивільного кодексу України, частина 1 якої передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що згідно зі статтями 598 - 609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання, а приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення (зазначена правова позиція узгоджується з постановою Верховного Суду України від 30.09.2008 № 1/384-07 та постановою Верховного Суду України від 20.12.2010 р. № 10/25). За таких обставин, доводи заявника апеляційної скарги з цього приводу колегією суддів визнаються безпідставними.
За змістом статті 11128 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
За таких обставин, враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення збитків від інфляції в розмірі 2147,38 грн., а також 3 % річних в сумі 873,62 грн. за період з 18.12.2009 року по 22.06.2010 року, розмір яких визначений згідно правильного та обґрунтованого розрахунку позивача.
При цьому, доводи заявника апеляційної скарги про те, що провадження у справі має бути припинено на підставі пункту 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки рішення господарського суду у справі № 27/600, яким вирішено спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, що і в даній справі, колегією суддів визнаються безпідставними з огляду на те, що позивач у даній справі пред'явив позов з інших підстав, з чого правильно виходив суд першої інстанції при вирішенні спору.
Разом з тим, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача пені в сумі 3764,81 грн. за період прострочення з 02.03.2010 р. по 15.07.2010 р. є передчасним, винесеним з порушенням норм матеріального права.
Зокрема, задовольняючи заявлені позивачем вимоги щодо стягнення пені, суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги те, що в силу частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як встановлено постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2010р. № 27/600 прострочення виконання зобов'язання з оплати вартості виконаних робіт мало місце з 27.03.2008 р.
Суд апеляційної інстанції відзначає, що оскільки договором підряду не встановлений період, за який має зараховуватись пеня, при визначенні її суми слід керуватися приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, а тому в даному випадку нарахування пені можливе лише до 26.09.2008р., що, зокрема, також було встановлено постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2010р. № 27/600.
При цьому, колегія суддів відзначає, що посилання суду першої інстанції на рекомендації, які викладені в п. 11 "Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів" є помилковими, оскільки по-перше, даним роз’ясненням регулюється строк, у межах якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, а не строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, крім того, дане роз'яснення було прийнято до набрання чинності Господарського кодексу України від 16.01.2003 р., яким регламентований інший порядок нарахування штрафних санкцій, ніж це було встановлено Цивільним кодексом Української РСР, застосування норм якого роз'яснено в вищенаведеному роз'ясненні Вищого арбітражного суду України N 01-6/438 від 16.04.1993 р.
З огляду на встановлені обставини, колегія суддів відзначає, що висновок суду першої інстанції про стягнення в сумі 3764,81 грн. за період прострочення з 02.03.2010 р. по 15.07.2010 р. суперечить приписам частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2011 р. у справі № 12/207 в цій частині підлягає скасуванню з прийняття нового рішення про відмову в позові.
У відповідності до вимог пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
Судові витрати, пов’язані з розглядом справи в господарському суді першої та апеляційної інстанціях, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілта" задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2011 р. у справі № 12/207 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілта" на користь Приватного підприємства "Анабуд" пені в розмірі 3764,81 грн., державного мита в розмірі 56,59 грн. та витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 130,93 грн. – скасувати, прийнявши в цій частині нове рішення про відмову в позові.
3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва у справі № 12/207 від 08.02.2011 р. залишити без змін.
4. Стягнути з Приватного підприємства "Анабуд" (03148, м. Київ, вул. Жмеринська, 11/1, код 31564367) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілта" (01103, м. Київ, Залізничне шосе, 6, код 14284053) 28,30 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі № 12/207 від 08.02.2011 р. та зазначеної постанови суду.
6. Матеріали справи № 12/207 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий суддя Кондратова І.Д.
Судді Коротун О.М.
Попікова О.В.
07.04.11 (відправлено)