КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.04.2011 № 45/313
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Лобаня О.І.
Федорчука Р.В.
при секретарі:
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_1 – дов б/н від 14.02.2011р.;
від відповідача - не зявились;
від третьої особи - не зявились;
розглянувши матеріали
апеляційної скарги Закритого акціонерного товариства «Лізинг інформаційних технологій»
на рішення Господарського суду м. Києва
від 13.12.2010р.
у справі № 45/313 (суддя Балац С.В.)
за позовом Закритого акціонерного товариства «Лізинг інформаційних
технологій»
до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального
округу ОСОБА_3
про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не
підлягає виконанню
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2010 року у справі №45/313 у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Закрите акціонерне товариство «Лізинг інформаційних технологій» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2010 року по справі № 45/313 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.
Третя особа у судове засідання не з’явилась.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі третьої особи.
Представник позивача в поясненнях наданих у судовому засіданні 06.04.2011 р., підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2010 року по справі № 45/313 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача в поясненнях, наданих в судовому засіданні 21.03.2011 р., заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
05.02.2007 року між Закритим акціонерним товариством «Лізинг інформаційних технологій» (далі – позивач) та Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» (далі – відповідач) було укладено договір кредитної лінії № 7 (до якого вносилися зміни додатковими угодами № 1 від 31.07.2007, № 2 від 15.08.2008 та № 3 від 04.02.2009).
Відповідно до умов договору позивач зобов’язався повернути кредит не пізніше строку дії кредитної лінії, а саме до 04.02.2011р, а також сплатити проценти за користування кредитом.
Відповідно до ст. 526, 525 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується самим позивачем, останній своїх зобов’язань за кредитним договором вчасно не виконав.
З метою забезпечення виконання зобов’язань між сторонами спору укладено договір застави транспортного засобу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 05.02.2009р. та зареєстрований у реєстрі під № 279.
14.05.2010 р приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинено виконавчий напис № 914, яким запропоновано звернути стягнення на транспортний засіб марки Mazda -3, тип –легковий хетчбек, рік випуску 2005р., колір – синій, реєстраційний номер – АА5036ЕС, який належить позивачеві, переданий в заставу відповідачеві. У виконавчому написі зазначено, що строк платежу настав 20.02.2010, а загальна сума заборгованості становить 4 972 946,62 грн.
Спір у справі виник з причини того, що позивач вважає вчинення виконавчого напису таким, що суперечить чинному законодавству України, а відповідач проти цього заперечує.
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до п. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в п.7 статті 3 цього ж Закону, а саме виконавчого напису нотаріусів. Також п. 5 ст. 18 цього ж Закону зазначено, що виконавчим документом визнається виконавчий напис нотаріуса.
Згідно з ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в основі вчинення таких нотаріальних дій, як виконавчий напис, лежить факт безспірності заборгованості, стягнення пені за виконавчим написом нотаріуса виключається.
Крім того, ст. 1 Закону України «Про нотаріат», нотаріат в Україні визначено як систему органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Таким чином, безпідставним є ототожнення вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису на борговому документі з вирішенням спору про право, з огляду на норми Закону України «Про нотаріат», нотаріус не наділений компетенцією вирішувати господарські спори.
Згідно п. 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5 нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вилучення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюється з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.
Відповідно до ч. 2 п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання.
При цьому відповідно до приписів національного законодавства нотаріус при вчиненні виконавчого напису не перевіряє безспірність заборгованості, не встановлює права та обов’язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів з урахуванням положень Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (зазначена правова позиція висловлена також і Вищим Господарським судом України у постанові від 03.12.2010 № 38/184).
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем подано нотаріусу для вчинення виконавчого напису необхідні та достатні документи для вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що спірний виконавчий напис був вчинений правомірно, відповідно до вказаних вище норм чинного законодавства України, тому у задоволенні позову позивачу про визнання вказаного виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню, належить відмовити.
В апеляційній скарзі апелянт також посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, враховуючи положення ч. 2 ст. 104 ГПК України, приходить до висновку про необґрунтованість вказаних вимог апелянта, оскільки судом першої інстанції не було допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до прийняття неправильного рішення по справі.
Колегія також враховує, що апелянт у скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права не вказує які саме норми було порушено, що також свідчить про необґрунтованість вимог за апеляційною скаргою.
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини, викладені позивачем в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що судом першої інстанції належним чином досліджено обставини справи та надано відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2010 року по справі № 45/313 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а відтак відсутні передбачені законом підстави для його скасування.
У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 43, 99, 101 – 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Лізинг інформаційних технологій» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2010 р. у справі № 45/313 – залишити без змін.
2. Матеріали справи № 45/313 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя Ткаченко Б.О.
Судді Лобань О.І.
Федорчук Р.В.