КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2011                                                                                           № 17/47

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва  А.М.

суддів:            Остапенка  О.М.

          Разіної  Т.І.

при секретарі:            

за участю представників

від позивача:          ОСОБА_1 - особисто; ОСОБА_2 – дов. від 27.10.2010р.;   

від відповідача:       ОСОБА_3 – дов. №65 від 07.04.2011р.;

                              ОСОБА_4 – дов. №91 від 12.05.2011р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1

на Рішення                     Господарського суду Чернігівської області

від                               24.05.2011р.  

у справі                     №17/47 (суддя Кушнір І.В.)

за позовом                        Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1

до                                  Ічнянської районної спілки споживчих товариств

про                                       стягнення 71319,24 грн.   

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась до суду з позовом про стягнення з Ічнянської районної спілки споживчих товариств (далі – відповідач) вартості товару у розмірі 71 319,24 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що за результатами проведеної 12.08.2010р. співробітниками відповідача інвентаризації в орендованому на підставі договору від 05.01.2009р. позивачем у відповідача приміщенні, позивач передав у розпорядження відповідача товар (продовольчі та промислові товари, побутова хімія) на суму 71 319,24 грн., який отримав за договорами зі своїми постачальниками. Після закінчення інвентаризації позивача не допустили ані до бухгалтерських документів, ані до товару. Відповідач запевнив позивача про те, що він самостійно розрахується з його постачальниками, а залишок товару прийме в рахунок погашення заборгованості по орендним та комунальним платежам. Однак за період з вересня 2010р. по березень 2011р. відповідач не здійснив розрахунок з постачальниками позивача і не зарахував вартість товару в погашення заборгованості позивача по орендним та комунальним платежам, натомість відповідач звернувся до суду про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.

Відповідач заперечував проти позову, наголошуючи на недоведеності та безпідставності вимог позивача. Зокрема, відповідач зазначав про відсутність доказів, які б свідчили про перехід від позивача до відповідача права власності на товар, який станом на 12.08.2010р. знаходився у магазині Ічнянської райспоживспілки. Спірний товар матеріально-відповідальними особами відповідача не приймався.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 24.05.2011р. у справі №17/47 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.05.2011 р. у справі №17/47 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

          Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2011р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.07.2011р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Разіної Т.І.,              Остапенко О.М.

Позивач та його представник у судовому засіданні 20.07.2011р. підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.05.2011р. у справі №17/47 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні 20.07.2011р. заперечували проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просили суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

05.01.2009р. між відповідачем, як орендодавцем, та позивачем, як орендарем, було укладено договір оренди об'єкта нерухомості.

Згідно з умовами вказаного договору (розділи 1, 4) відповідач передав, а позивач прийняв у тимчасове платне користування для здійснення торгівельної діяльності частину магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 200 кв. м., що знаходить за адресою: АДРЕСА_1 (далі - об'єкт оренди). Строк дії договору встановлено з 01.01.2009р. по 30.06.2009р. включно. У разі користування орендарем орендованим майном після закінчення строку договору, у разі відсутності заперечень зі сторони орендодавця, договір вважається укладеним на невизначений термін і кожна із сторін цього договору має право відмовитись від договору в будь-який час, попередивши про це другу сторону за один місяць.

Відповідно до відмітки на останньому аркуші договору оренди від 05.01.2009р.  строк дії останнього було продовжено до 30.09.2009р., проте за твердженням позивача договір фактично діяв до 31.12.2009р.

02.01.2010р. між відповідачем, як орендодавцем, та позивачем, як орендарем, було  укладено договір оренди об'єкта нерухомості (магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1») загальною площею 300 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, для здійснення торгівельної діяльності. Строк дії договору -  з 01.01.2010р. по 01.04.2010р. включно.

01.04.2010р. між сторонами було укладено аналогічний договір зі строком його дії з 01.04.2010р. по 01.07.2010р. включно.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що його підприємницька діяльність, яку він здійснював в орендованому у відповідача приміщення, за період з січня 2009р. по липень 2010р. була неприбутковою, у зв’язку з чим позивач та голова правління Ічнянської районної спілки споживчих товариств (відповідача) в усному порядку домовились про погашення позивачем заборгованості перед його постачальниками за поставлений товар та передачу залишку товару відповідачу в погашення заборгованості за орендні та комунальні послуги.

12.08.2010р. працівники відповідача (заступник голови правління райспоживспілки по торгівлі Пась О.О., заступник головного бухгалтера Михайленко Г.Г., головний економіст ОСОБА_5, продавці магазину - ОСОБА_6 та ОСОБА_7) провели інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей, які обліковувалися за позивачем, на підставі розпорядження голови правління Ічнянської райспоживспілки №4 від 11.08.2010р., до якої останній допущений не був.

За твердженням позивача, право власності останнього на товар на момент проведення  інвентаризації підтверджується прибутковими накладними від постачальників та видатковими касовими ордерами.

За інвентаризаційними описами позивач передав відповідачу товар на загальну суму    71 319,24 грн., однак відповідач не дотримався усної домовленості з позивачем та не розрахувався протягом вересня 2010 року - березня 2011 року з постачальниками позивача, а також звернувся з позовом про стягнення з позивача заборгованості з орендних та комунальних платежів у судовому порядку, який було задоволено рішенням Господарського суду Чернігівської області від 22.03.2011р. по справі №8/124/15 і присуджено до стягнення з позивача на користь відповідача 26 140,11 грн. боргу.

Зважаючи на вищевикладені обставини, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача вартості товару в розмірі 71 319.24 грн.

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на наступному:

- на підставі договору від 03.04.2008р., укладеного між відповідачем та фізичною особою – підприємцем ОСОБА_5, остання отримала від відповідача поворотну фінансову допомогу для здійснення підприємницької діяльності, що підтверджується платіжними дорученнями №102 від 01.04.2008р., від 03.04.2008р., №137 від 18.04.2008р., №159 від 23.04.2008р.;

- згідно з поясненнями ОСОБА_5, розпорядженням правління відповідача №35 від 29.12.2008р. її зобов'язали передати частину магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», який вона орендувала, позивачу без проведення інвентаризації і на момент передачі 01.01.2009р. відповідно до даних  бухгалтерського обліку ОСОБА_5 товарні залишки складали 202 549,00 грн.;

- передача матеріальних цінностей від фізичної особи – підприємця ОСОБА_5 позивачу документально оформлена не була і до цього часу фінансова допомога відповідачу не повернута, а у 2009 році проведена реєстрація припинення фізичної особи – підприємця ОСОБА_5;

- станом на 01.01.2009р. позивач прийняв від фізичної особи – підприємця ОСОБА_5 всі матеріальні залишки на загальну суму 202 549,00 грн. і кредиторську заборгованість по магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» без складання акта прийняття-передачі, у зв’язку з чим в бухгалтерському обліку фізична особа – підприємець ОСОБА_5 залишається боржником за отриману поворотну фінансову допомогу від відповідача, а позивач, враховуючи відсутність документів на підтвердження факту отримання нею фінансової допомоги, в межах переданих товарів від ОСОБА_5, боржником в бухгалтерському обліку відповідача не значиться;

- 01.01.2010р. в межах суми поворотної фінансової допомоги, неповернутої фізичною особою – підприємцем ОСОБА_5 відповідачу, з позивачем було укладено договір про надання йому поворотної фінансової допомоги №4 від 01.01.2010р. на суму 110 тис. грн. без відображення в бухгалтерському обліку;

- товар, зазначений у інвентаризаційних описах від 12.08.10р. по магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» Ічнянської райспоживспілки в межах поворотної фінансової допомоги, наданої Ічнянською райспоживспілкою у сумі 110,00 тис. грн., згідно з договором від 01.01.10р. №4 ФОП ОСОБА_1, є власністю Ічнянської райспоживспілки;

- товар, про який зазначає позивач, матеріально-відповідальними особами відповідача не приймався і в бухгалтерському обліку відповідача не значиться, тому надати відомості щодо руху товару або місцезнаходження цього товару чи його частини відповідач не має можливості;

- звернення позивача про повернення товару чи коштів за період з 12.08.2010р. відповідачем не зафіксовано, що підтверджується журналом обліку вхідної кореспонденції відповідача за вищевказаний період.

Господарський суд Чернігівської області відмовив у позові повністю, визнавши позовні вимоги непідтвердженими належними і допустимими доказами.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача вартість товару в сумі 71 319,24 грн., посилаючись при цьому на ст. ст. 316-318, 320, 321, 325 Цивільного кодексу України, які є загальними нормами про право власності.

На вимогу Господарського суду Чернігівської області позивач надав додаткові письмові пояснення, в яких зазначив про відсутність між сторонами у справі договірних зобов’язань, окрім договору оренди приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», та порушення його права власності на ТМЦ, які знаходилися в приміщенні вказаного магазину станом на 11.08.2010р., закріпленого в ст. ст. 133, 134 Господарського кодексу України, внаслідок чого позивачу завдано матеріальних збитків у розмірі 71 319,24 грн., які він просить стягнути з відповідача на підставі ст. ст. 20, 147 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Вилучення державою у суб'єкта господарювання його майна допускається не інакше як у випадках, на підставах і в порядку, передбачених законом. Збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого   самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону. Право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу (ст. 147 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, в якій передбачено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом відшкодування збитків.

В ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права(реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Як вбачається з матеріалів справи, до звернення з позовом до суду жодних претензій чи вимог до відповідача з приводу незаконності (неправомірності) отримання спірного товару та повернення останнього позивач не пред'являв, вимагаючи тільки повернення інвентаризаційних описів.

Позивач зазначав про те, що у період з 01.09.2010р. по 31.03.2011р. відповідач не розрахувався з постачальниками позивача, однак до винесення Господарським судом Чернігівської області Рішення від 22.03.2011р. по справі №8/124/15 про стягнення з позивача на користь відповідача заборгованості з орендної плати у сумі 26 140,11 грн. не звертався до суду з позовом про стягнення збитків за переданий відповідачу товар. Загалом, позивач не надав доказів, які б беззаперечно свідчили про неправомірність дій відповідача, зокрема, щодо незаконного заволодіння ТМЦ позивача і завдання внаслідок цього матеріальної шкоди (збитків).

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, оскільки предметом розгляду є вимоги позивача про стягнення позадоговірної матеріальної шкоди, в даному випадку підлягають встановленню наявність таких складових елементів відповідальності за завдану шкоду, як неправомірність (протиправність) дій особи, завдання шкоди та безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою, а також вина завдавача шкоди.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що з січня 2009 року позивачем було укладено низку договорів про постачання продовольчих та промислових товарів, побутової хімії у магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», приміщення в якому орендовано позивачем на підставі договору від 05.01.2009р., укладеного з відповідачем. На підтвердження надходження товару від постачальників та розрахунків з ними позивач надав прибуткові накладні і видаткові касові ордери.

Однак, зазначаючи про передачу відповідачу товару після здійснення інвентаризації в серпні 2010р., позивачем не наведено його чіткого переліку із зазначенням вартісних показників, що унеможливлює визначення та перевірку вказаної позивачем ціни позову.

Посилання позивача на копії інвентаризаційних описів товарів також не може бути прийнято судом до уваги, оскільки, як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, позивачем надано 15 різних інвентаризаційних описів, частина з яких не містять назви, нумерації листів та товарів або містять виправлення (закреслення) і відмітки «неякісний», «порча», «прострочено», а передбачений затвердженою формою інвентаризаційного опису заглавний аркуш містять лише 2 описи. Твердження позивача про вчинення вищевказаних написів відповідачем без погодження з позивачем (в односторонньому порядку) не може бути прийнято судом до уваги у зв’язку з відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження цього.

В ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В процесі судового розгляду не знайшли свого підтвердження ані неправомірне заволодіння відповідачем товаром (товарно-матеріальними цінностями) позивача та завдання внаслідок цього шкоди, ані обґрунтованого розрахунку розміру шкоди.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності. Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення виключає застосування такого виду відповідальності, як відшкодування збитків.

Позивач не надав суду доказів на підтвердження викладених у позові обставин, тоді як згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість та непідтвердженість позовних вимог відповідними доказами.

Наведене свідчить про те, що Рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.05.2011р. у справі №17/47 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим підстави для його зміни чи скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, Рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.05.2011р. у справі №17/47  – без змін.

2. Матеріали справи №17/47  повернути до Господарського суду Чернігівської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена  до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      Лосєв  А.М.

Судді                                                                                          Остапенко  О.М.

                                                                                          Разіна  Т.І.

26.07.11 (відправлено)