КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2011                                                                                           № 31/83

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва  А.М.

суддів:            Разіної  Т.І.

          Борисенко  І.В.

при секретарі:            

за участю представників:

позивача:                     ОСОБА_1 – дов. б/н від 10.03.2011р.;

ОСОБА_6 – дов. №04.01.2011р.;

відповідача-1:           ОСОБА_2 – дов. №2 від 17.01.2011р.;

відповідача-2:           ОСОБА_3 – дов. №Д07/2011/04/26-19 від 26.04.2011р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційні скарги Комунального підприємства „Житлово-експлуатаційна контора „Михайлівська” Шевченківської районної у м. Києві ради та Публічного акціонерного товариства „Київенерго” в особі філіалу „Теплові розподільчі мережі „Київенерго”

на Рішення          Господарського суду міста Києва

від          20.04.2011р.

у справі          №31/83 (суддя Качан Н.І.)

за позовом           Державного підприємства „Дирекція пересувних циркових колективів України”

до           1) Комунального підприємства „Житлово-експлуатаційна контора „Михайлівська” Шевченківської районної у м. Києві ради

           2) Публічного акціонерного товариства „Київенерго” в особі філіалу „Теплові розподільчі мережі „Київенерго”

про          стягнення 136 347,31 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство „Дирекція пересувних циркових колективів України” (далі – позивач) звернулося до суду з позовом про стягнення солідарно з Комунального підприємства „Житлово-експлуатаційна контора „Михайлівська” Шевченківської районної у м. Києві ради (далі – відповідач-1) та Публічного акціонерного товариства „Київенерго” в особі філіалу „Теплові розподільчі мережі „Київенерго” (далі – відповідач-2) збитків у розмірі 136 347,31 грн., завданих відповідачами внаслідок аварії на тепломережі, яка мала місце в ніч на 22.12.2010р.

Відповідач-1 проти позову заперечував, наголошуючи на тому, що він не обслуговує мережі теплопостачання, а тому не є відповідальним за залиття приміщень позивача та завдання йому збитків.

Відповідач-2 також заперечував проти позовних вимог, зазначаючи про відсутність його вини у залитті приміщень позивача, а також відсутності причинного зв’язку між фактом здійснення прориву трубопроводу центрального опалення і фактом залиття немає. На думку відповідача-2, вина за заподіяні збитки лежить на відповідачеві-1.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2011р. у справі №31/83 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача-1 грошові кошти у сумі 35 840,33 грн., 454,49 грн. державного мита та 78,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Окрім того, присуджено до стягнення з відповідача-2 грошові кошти у сумі 35 840,33 грн., 454,49 грн. державного мита та 78,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач-1  звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2011р. у справі №31/83 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові до відповідача-1 відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача-1 мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, не надано належної оцінки тому, що балансоутримувачем спірного будинку є Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» і саме воно повинно було надавати послуги по забезпеченню ремонту та належній експлуатації внутрішньо-будинкових теплових мереж, тоді як відповідач-1 лише надавав позивачу послуги з обслуговування, прибирання прибудинкової території та вивозу сміття.

Відповідач-2 також звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2011р. у справі №31/83 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові до відповідача-2 відмовити повністю, посилаючись на те, що позивачем не доведено причино-наслідковий зв'язок між усуненням співробітниками відповідача-2 аварії на ділянці центрального трубопроводу поблизу вул. В.Житомирська, 4, та завданими позивачу збитками (шкодою). На думку відповідача-2, залиття приміщень позивача відбулось внаслідок неналежного виконання відповідачем-1 умов договорів, укладених з позивачем, та вказівок співробітників відповідача-2 щодо необхідності випуску повітря з труб теплопостачання.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2011р. вищевказані апеляційні скарги були прийняті до провадження та призначені до розгляду судовому засіданні на 15.06.2011р.

В судовому засіданні 15.06.2011р. представник відповідача-1 підтримав апеляційну скаргу Комунального підприємства „Житлово-експлуатаційна контора „Михайлівська” Шевченківської районної у м. Києві ради, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2011р. у справі №31/83 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові до відповідача-1 відмовити повністю. В задоволенні апеляційної скарги відповідача-2 просив відмовити.

В судовому засіданні 15.06.2011р. представник відповідача-2 підтримав апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Київенерго” в особі філіалу „Теплові розподільчі мережі „Київенерго”, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2011р. у справі №31/83 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові до відповідача-2 відмовити повністю. В задоволенні апеляційної скарги відповідача-2 просив відмовити.

Представники позивача у судовому засіданні 15.06.2011р. подали письмові заперечення на апеляційні скарги відповідачів, просили суд в задоволенні скарг відмовити, Рішення місцевого господарського суду залишити без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

04.01.2010р. між позивачем, як орендарем, та відповідачем-1, як виконавцем, були укладені договори №352/1001 та №352/1101, згідно з якими відповідач-1 зобов'язався забезпечити обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі у м. Києві по вул. Велика Житомирська, 4-А, а також утримання будинку та прибудинкової території. Позивач в свою чергу зобов’язався відшкодувати витрати відповідча-1 на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі (далі - експлуатаційні витрати), якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих відповідачем-1 за цими договорами.

У відповідності до п.2.1 договору №352/1001 від 04.01.2010р. відповідач-1 зобов’язався обслуговувати внутрішньо-будинкові системи водо- та теплопостачання, водовідведення, зливної каналізації, а позивач - користуватися вказаними будівлями, сплачувати орендну плату та плату за комунальні послуги за водо- і теплопостачання та водовідведення.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що система теплопостачання будівлі знаходиться на обслуговуванні відповідача-2. В ніч на 22.12.2010р. відбулось залиття нежитлових приміщень будівлі №4-А по вул. В.Житомирська у м. Києві. Цій події передувало припинення подачі тепла в будівлю з 14.12.2010р.

17.12.2010р. аварійною бригадою відповідача-2 було проведено розкриття ґрунту біля будівлі по вул. В.Житомирська, 4-А у м. Києві та перекрито подачу гарячої води. 18.12.2010р. та 19.12.2010р. роботи на об’єкті не проводилися, а 20.12.2010р. проведено ремонт труби. При цьому, за твердженням відповідача-2, останній повідомив відповідача-1 про вжиті заходи та необхідність випуску повітря, відкриття вентилів на горищі будівлі.

21.12.2010р. позивач виявив відсутність теплопостачання у спірній будівлі (холодні труби), про що повідомив відповідача-1 в телефонному режимі та письмово листом №303 від 21.12.2010р., однак належного реагування на звернення позивача не відбулось.

22.12.2010р. о 06 год. 30 хв. працівник позивача ОСОБА_4 виявила, що приміщення зверху заливаються гарячою водою та повідомила про це гр. ОСОБА_5 (охоронця житлового будинку), а останній зателефонував до аварійної служби.

Листами №305 від 22.12.2010р. та №309 від 24.12.2010р. позивач звертався до відповідача-1 з проханням направити представника для комісійного огляду залитих приміщень та складання відповідного акта, направити працівників-спеціалістів для ліквідації наслідків залиття, відновлення роботи теплопостачання, а також просив повідомити про отримання заявок позивача диспетчерською службою відповідача-1 відносно проблем, які виникли з тепломережею  будівлі по вул. В.Житомирська, 4-А у м. Києві.

Згідно з листом відповідача-1 від 12.01.2011р. №16 останній повідомляв позивача про те, що звернення від 24.12.2010р. розглянуто та відмічено виконання працівниками відповідача-2 заміни аварійної дільниці тепломережі 17.12.2010р. в відновлення теплопостачання спірного будинку.

На думку позивача, саме неналежне реагування відповідачів на його звернення та непрофесійні дії відповідачів як по усуненню аварії на тепломережі, так і по експлуатації і ремонту внутрішньо-будинкових  мереж призвело до затоплення приміщень і завдання збитків позивачу. При цьому, позивач посилався на Акт будівельної лабораторії №169/72 від 23.12.2010р., згідно з яким причиною пошкодження огороджуючих конструкцій будівлі є пориви труб центрального теплопостачання, яке відбулося в ніч на 22.12.2010р. Причиною поривів є замороження системи трубопалення, яке було відключене 16.12.2010р., та не проведення додаткових дій по випуску повітря з труб теплопостачання, розташованих на другому поверху будівлі. При відновленні роботи системи центрального теплопостачання не було перевірено її герметичність.

До загальної суми збитків позивачем включено попередню суму витрат по ремонту будівлі у розмірі 107 521 грн. згідно із зведеним кошторисом розрахунку вартості ремонту, а також вартість офісної меблі, матеріалів приміщення архіву, заміну вікон у розмірі                28 826,31 грн.

Позивач звернувся до відповідачів з претензіями про виплату суми завданих збитків (№18 від 17.01.2011р.), але кошти сплачені не були.

Місцевий господарський суд задовольнив позов частково, відмовивши у вимогах про стягнення з відповідачів 28 826,31 грн. Решта вимог була задоволена частково, оскільки суд дійшов висновку про те, що проведення перевірки герметичності системи теплопостачання будівлі та здійснення підготовчих робіт до пуску системи покладалися як на виконавців робіт, так і замовника (балансоутримувача – споживача послуг ). Суд в своєму рішенні зазначив про те, що вимоги позивача про стягнення вартості ремонту у розмірі 107 521 грн. повинні бути покладені на всі сторони порівну, оскільки у завданні збитків винні як сам позивач, так і відповідачі.

Апеляційний господарський суд не погоджується з висновками Господарського суду міста Києва, вважає їх необґрунтованими, з наступних підстав.

Передусім необхідно зазначити, що позивач розмежував підстави своїх вимог до кожного з відповідачів. В частині вимог до відповідача-1 позивач посилався на неналежне виконання ним умов договорів №352/1001 від 04.01.2010р. та №352/1101 від 04.01.2010р., натомість підставою вимог до відповідача-2 позивач визначив ст. ст. 1166, 1188 Цивільного кодексу України.  При цьому, зазначаючи про те, що між сторонами виникли господарські зобов’язання у відповідності до ст. ст. 173, 174 Господарського кодексу України позивач просив стягнути суму збитків з відповідачів солідарно.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

В ч.1 ст. 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, підлягають з'ясуванню правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (ст. 623 Цивільного кодексу України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України). Тому є помилковим посилання на  ст. 1166 Цивільного кодексу України при вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов'язань.

Водночас необхідно враховувати, що можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін іншій стороні не пов'язане з виконанням зобов'язання, що випливає з цього договору. За таких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні спору слід керуватися нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України щодо відшкодування позадоговірної шкоди.

Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще й тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором, може бути обмеженим (ст. 225 Господарського кодексу України), а при відшкодуванні позадоговірної шкоди, остання підлягає стягненню у повному обсязі              (ст. 1166 Цивільного кодексу України). Зазначене розмежування підстав відповідальності потрібне також тому, що збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов'язань, повинен відшкодувати контрагент за договором, а позадоговірну шкоду відшкодовує особа, яка її завдала.

Як у випадку невиконання договору, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (ст. ст. 614, 1166 Цивільного кодексу України). Однак, окрім застосування принципу вини, при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою (аналогічна  правова позиція викладена в Роз’ясненнях Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994р. №02-5/215 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди” (із подальшими змінами та доповненнями).

Таким чином, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, також слід мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них в частині, заподіяній нею (в порядку часткової відповідальності).

За цивільним законодавством солідарною відповідальністю є відповідальність кількох боржників перед кредитором, коли кредитор вправі вимагати як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо повного або часткового виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Статтею 1190 Цивільного кодексу України передбачено, що особи несуть солідарну відповідальність перед потерпілим, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

Особи вважаються такими, що спільно завдали шкоди, якщо вони завдали неподільну шкоду взаємопов'язаним сукупними діями або діями з єдністю наміру. Солідарний характер відповідальності осіб, що спільно завдали шкоди, пояснюється неподільністю результату їх шкідливих діянь та необхідністю створення умов для відновлення порушених прав потерпілого (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992р. „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”).

Як уже зазначалось вище, позивач просив суд стягнути з відповідачів збитки солідарно. В матеріалах справи відсутні письмові уточнення позовних вимог в цій частині. Під час перегляду справи судом апеляційної інстанції представники позивача підтримали позовні вимоги з викладених у позові підстав.

Перевіривши наявні у справі докази, заслухавши пояснення сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що з дій відповідачів не вбачається, що вони  спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов’язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, тому в даному випадку правові підстави для стягнення з відповідачів збитків солідарно відсутні.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Розглядаючи спір, суд повинен виходити зі змісту позовних вимог та обставин, на яких вони ґрунтуються. Зважаючи на підстави та межі вимог, визначені самим позивачем в позовній заяві, колегія суддів дійшла висновку про те, що позов не підлягає задоволенню.

Підсумовуючи вищевикладене, необхідно зазначити, що апеляційним господарським судом було встановлено неповне з’ясування місцевим господарським судом під час прийняття оскаржуваного рішення обставин, які мають значення для справи, внаслідок чого було невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Про вказані порушення також зазначали відповідачі в своїх апеляційних скаргах.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.  

За результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційні скарги відповідачів підлягають задоволенню, Рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2011р. у справі №31/83 має бути скасовано з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з позовом до суду покладаються на позивача.

У зв’язку із задоволенням апеляційної скарги відповідачів, судові витрати за їх подання підлягають відшкодуванню відповідачам за рахунок позивача.

При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Відповідно до пп. „г” п.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, за подання апеляційної скарги на рішення судів сплачується державне мито у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Зважаючи на розмір майнових вимог у даній справі, що оспорюється відповідачем-1, а саме у сумі 35 840,33 грн., за подання апеляційної скарги відповідач-1 повинен був сплатити державне мито у розмірі 179,20 грн. Натомість з матеріалів справи вбачається, що при поданні апеляційної скарги на Рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2011р. у справі №31/83, яке було ним оскаржено в частині стягнення з відповідача-1 збитків у сумі 35 840,33 грн., відповідачем-1 було сплачено державне мито у розмірі 181,87 грн., що підтверджується платіжним дорученням №323 від 04.05.2011р., тобто у більшому розмірі, ніж передбачено діючим законодавством.

Відповідно до ст. 47 Господарського процесуального кодексу України, державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

В п.1 ч.1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” визначено, що сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

За таких обставин, державне мито, надмірно сплачене відповідачем-1 при поданні апеляційної скарги у розмірі 02,67 грн., має бути повернуто з Державного бюджету України.

На відміну від відповідача-1, відповідач-2 оскаржив судове рішення по даній справі у повному обсязі, тому сума державного мита, сплаченого відповідачам-2 є більшою (681,74 грн.), оскільки при визначенні ставки мита, яке підлягало сплаті за подання апеляційної скарги,  відповідачем-2 враховувався загальний розмір вимог позивача.  

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 47, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Комунального підприємства „Житлово-експлуатаційна контора „Михайлівська” Шевченківської районної у м. Києві ради Публічного акціонерного товариства „Київенерго” в особі філіалу „Теплові розподільчі мережі „Київенерго” задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2011р. у справі №31/83 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Державного підприємства “Дирекція пересувних циркових колективів України” (01025, м. Київ, вул. Велика Житомирська, 4-А, код ЄДРПОУ 02174603, р/р №26005027850892 в Шевченківському відділенні КМФ ПАТ „Укрсоцбанк”, МФО 322012) на користь Комунального підприємства “Житлово-експлуатаційна контора “Михайлівська” Шевченківської районної у м. Києві ради (01025, м. Київ, вул. Мала Житомирська, 16/3, код ЄДРПОУ 34967420, р/р №26002000115737 в ПАТ КБ „Хрещатик” м. Києва, МФО 300670) 179,20 грн. (сто сімдесят дев’ять гривень 20 копійок) державного мита за подання апеляційної скарги.

5. Стягнути з Державного підприємства “Дирекція пересувних циркових колективів України” (01025, м. Київ, вул. Велика Житомирська, 4-А, код ЄДРПОУ 02174603, р/р №26005027850892 в Шевченківському відділенні КМФ ПАТ „Укрсоцбанк”, МФО 322012) на користь Публічного акціонерного товариства „Київенерго” в особі філіалу „Теплові розподільчі мережі „Київенерго” (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 82-Г, код ЄДРПОУ 25665166) 681,74 грн. (шістсот вісімдесят одну гривню 74 копійки) державного мита за подання апеляційної скарги.

6. Повернути Комунальному підприємству “Житлово-експлуатаційна контора “Михайлівська” Шевченківської районної у м. Києві ради (01025, м. Київ, вул. Мала Житомирська, 16/3, код ЄДРПОУ 34967420, р/р №26002000115737 в ПАТ КБ „Хрещатик”            м. Києва, МФО 300670)  з Державного бюджету України (р/р №31110095700011, одержувач: УДК в Шевченківському районі м. Києва, банк одержувача: ГУДК України у м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 26077968) зайво сплачене державне мито у розмірі 02,67 грн. (дві гривні 67 копійок), сплачене згідно з платіжним дорученням №323 від 04.05.2011р. Оригінал платіжного доручення №323 від 04.05.2011р. знаходиться в матеріалах справи №31/83.

7. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

8. Матеріали справи №31/83 повернути до Господарського суду міста Києва.

9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      Лосєв  А.М.

Судді                                                                                          Разіна  Т.І.

                                                                                          Борисенко  І.В.

21.06.11 (відправлено)