ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер справи: 2114/2-4823/11        

Номер провадження: 22-ц/819/341/24

Головуючий у першій інстанції Дзиговський Ю.В.

Доповідач Пузанова Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року                                                                м. Херсон

Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя-доповідач) Пузанової Л.В.

суддів: Бездрабко В.О.

Приходько Л.А.,

секретар Андреєва В.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 29 лютого 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Ведмідська Марина Олексіївна, сГІРФО Комсомольського ВМ ХМВ УМВС України в Херсонській області про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності,

встановив:

У грудні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору- приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Відмідська Марина Олексіівна та Відділення у справах громадянства, еміграції та реєстрації фізичних осіб Комсомольського ВМ ХМВ УМВС України в Херсонській області, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, зняття з реєстрації.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що на підставі рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 03 червня 2008року (справа №2-2995/08) їй на праві приватної власності належало домоволодіння, розташоване в АДРЕСА_1 . В жовтні 2008 року вона прийняла рішення про необхідність збільшення житлової площі будинку шляхом проведення його добудови та реконструкції і для реалізації цього рішення 08.10.2008року вона видала та нотаріально посвідчила довіреність, якою уповноважила ОСОБА_3 отримувати дозвільні документи в різних установах та інстанціях. В подальшому через брак коштів на проведення реконструкції будинку, вони з ОСОБА_3 домовилися про тимчасове (приблизно до початку літа 2009 року) припинення вчинення ним дій, спрямованих на отримання відповідних дозволів для цього.

В кінці травня 2009 року до неї звернулася ОСОБА_1 з вимогою звільнити належне їй на праві власності домоволодіння, посилаючись на те, що вона його купила. На підтвердження придбання будинку надала договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Ведмідською М.О. 07.04.2009року та витяг БТІ про реєстрацію права власності на її ім`я. Із роз`яснень нотаріуса вона дізналася, що договір укладений та підписаний від її імені ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності.

Посилаючись на те, що довіреності на вчинення ОСОБА_3 відчуження належного їй нерухомого майна вона не видавала, а договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Ведмідською М.О. 07.04.2009 року, укладено внаслідок зловмисної домовленості її представника ОСОБА_3 з покупцем ОСОБА_4 та протирічить її інтересам, оскільки будинок проданий за ціну в 3-6 разів нижче за його ринкову ціну, а 32 854 грн від продажу будинку ОСОБА_3 їй не передавав, позивачка просила суд визнати недійсним наведений вище правочин, визнати за нею право власності на спірний будинок, зняти ОСОБА_4 з реєстраційного обліку в будинку по АДРЕСА_1 та зобов`язати Комсомольський відділ у справах громадянства, імміграції фізичних осіб УМВС України в Херсонській області зняти ОСОБА_4 з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Заочним рішенням від 29 лютого 2012 року Комсомольський районний суд м. Херсона позов задовольнив частково та постановив визнати недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 , укладений 07.04.2009 року між представником ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Ведмідською Мариною Олексіївною за реєстровим № 417.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 .

   Зняти ОСОБА_1 з реєстраційного обліку за адресою АДРЕСА_1 .

    В іншій частині позову відмовити в зв`язку з його безпідставністю.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області, який утворений Указом Президента України від 19 січня 2016 року №15/2016 «Про ліквідацію та утворення місцевих загальних судів» у зв`язку з ліквідацією, зокрема Комсомольського районного суду м. Херсона, заяву відповідачки ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 29.02.2012 року у цій справі залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати.

В обґрунтування доводів скарги зазначила, що суд розглянув справу у її відсутність, належним чином не повідомивши про дату, час і місце розгляду справи, в результаті чого зробив висновки, які не відповідають як обставинам справи, так і нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Скаржниця вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що зміст виданої позивачкою на ім`я ОСОБА_3 довіреності свідчить про надання нею останньому повноважень щодо укладення договору купівлі-продажу спірного домоволодіння і це, на думку ОСОБА_4 , спростовує твердження суду, що була якась зловмисна домовленість між нею та представником продавця.

Зазначає, що висновки суду про те, що вона як новий власник не користується придбаним житловим приміщенням ґрунтуються лише на поясненнях самої позивачки та не відповідають дійсності, оскільки вона з 2009 року користується комунальними послугами, які надаються власнику домоволодіння відповідно до укладених нею із виконавцями цих послуг договорів та сплачує їх вартість, в той час як ОСОБА_2 та члени її сім`ї рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона виселені із будинку АДРЕСА_1 . Судове рішення виконано державною виконавчою службою 04.02.2010 року. ОСОБА_4 вказала, що і на теперішній час вона проживає в будинку за наведеною вище адресою, а 23.12.2022 року цей будинок було пошкоджено внаслідок обстрілу російськими військовими з лівого берега, про що вона повідомила органам поліції.

Письмовий відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд зробив висновок про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до встановлених обставин позивачка не мала наміру продавати спірне домоволодіння, яке є її єдиним житлом та в якому вона зареєстрована, проживала і проживає до теперішнього часу. Представник позивачки за довіреністю ОСОБА_3 уповноважений нею вчиняти дії щодо оформлення дозволів на переобладнання житлового будинку, всупереч її інтересам, зловмисно домовився із ОСОБА_1 та уклав договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 , не повідомивши про це власницю та не передавши їй кошти, отримані від продажу.

Зазначивши про те, що ОСОБА_4 зареєстрована у спірному домоволодінні, однак в ньому не проживає та ним не користується, комунальні послуги не сплачує, таким чином перешкоджаючи ОСОБА_2 у користуванні та розпорядженні своєю власністю, суд дійшов висновку, що права позивачки підлягають захисту шляхом зняття відповідачки з реєстраційного обліку в цьому домоволодінні.

У задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ГІРФО Комсомольського ВМ ХМВ УМВС України в Херсонській області зняти ОСОБА_4 з реєстраційного обліку в спірному домоволодінні суд відмовив за безпідставністю, пославшись на положення частини першої статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

В процесі судового розгляду суд встановив, що на підставі рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 03.06.2008 року ОСОБА_2 на праві власності наленжало домоволодіння АДРЕСА_1 , що також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Херсонським державним бюро технічної інвентаризації 09.09.2008 року.

З 23.09.2008 року ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп в її паспорті (а. с. 9-10).

08.10.2008 року ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_3 управляти та розпоряджатися належним їй на праві приватної власності житловим будинком з господарчими та побутовими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , з правом проводити необхідні переобладнання, перебудови, реконструкції, укладати договори оренди, купівлі-продажу, отримувати орендну плату, контролювати виконання наймачем договірних умов, вживати заходи щодо виселення наймачів, які не виконують умов договору, або порушують чинне законодавство, сплачувати всі податки і збори за зазначене майно, в тому числі комунальні, за користування телефонним зв`язком та іншими послугами, провадити необхідний ремонт, страхувати майно у договірному порядку, одержувати страхове відшкодування, стежити за порядком та його експлуатацією, за своєчасною реєстрацією всіх осіб, що в ньому мешкають, розписуватись за неї, а також передати в оренду, продати і здійснювати всі інші дії, пов`язані з управлінням та розпорядженням житловим будинком з господарчими та побутовими будівлями і спорудами.

На підтвердження наведених вище повноважень ОСОБА_2 видала на ім`я ОСОБА_3 довіреність, яку посвідчила приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Маршалова Л.В. 08.10.2008року,номер в реєстрі нотаріальних дій 4664 (а. с.32, 33).

07.04.2009 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Ведмідською М.О. за реєстровим № 417 посвідчено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_3 як представник продавця, діючи від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Маршаловою Л.В. 08.10.2008 року за р.№4664, зобов`язався передати ОСОБА_1 житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , а ОСОБА_4 як покупець зобов`язалася прийняти вказане майно та сплатити за нього обумовлену грошову суму.

Відповідно до пункту 2 договору продаж житлового будинку за домовленістю сторін вчинено за 32 854грн. Сторони підтвердили факт повного розрахунку за проданий житловий будинок (підпункти 2.1, 2.2 пункту 2 договору), (а. с.11-12).

07.04.2009року право власності ОСОБА_4 на придбаний житловий будинок зареєстровано в установленому законом порядку (а. с. 13).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У силу частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Частиною третьою статті 238 ЦК України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Згідно зі статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Відплвідно до частини першої статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Відповідно до положень статей 1003, 1004 та 1006 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності чітко визначаються юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. До обов`язків повіреного відноситься: повідомлення довірителю на його вимогу всіх відомостей про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання повірений зобов`язаний негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

За змістом зазначеної норми закону необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і іншої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) вчинення представником дій в межах наданих йому повноважень.

Верховний Суд України в пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначив, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.

Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.

Наведені висновки відповідають висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду щодо застосування статті 232 ЦК України, зокрема у постановах від 05.08.2020 року у справі №638/2324/14, від 03.02.2021 року у справі №621/2173/16, від 28.02.2024 року у справі №127/22275/21 та інших постановах, які відповідно до приписів частини четвертої статті 263 ЦПК України має враховувати суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

За правилами статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 57 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції).

За змістом статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Вказані правила кореспондуються із статями 12, 76, 77, 81 ЦПК України (у редакції закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року).

Суд першої інстанції, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановив, що представник позивачки ОСОБА_3 , уповноважений нею вчиняти дії щодо оформлення дозволів на переобладнання житлового будинку, всупереч її інтересам, зловмисно домовився із ОСОБА_1 та уклав договір купівлі-продажу спірного домоволодіння, не повідомивши про це власницю та не передавши їй кошти, отримані від продажу.

Проте наведений висновок суду першої інстанції щодо повноважень ОСОБА_3 на укладення від імені позивачки договору відчуження належного їй будинку суперечить як положенням  статті 232 ЦК України, на підставі якої задоволені позовні вимоги останньої та яка застосовується саме в тій ситуації, коли представник довірителя мав повноваження на вчинення правочину, проте внаслідок зловмисної домовленості з контрагентом завдав своєму довірителю шкоди (негативних наслідків) укладенням такого правочину, так і змісту виданої ОСОБА_2 та посвідченої нотаріально 08.10.2008 року довіреності, якою вона уповноважила ОСОБА_3 не тільки управляти, а й розпоряджатися (в тому числі продати та отримати належні їй від продажу гроші ) належним їй на праві власності житловим будинком з господарчими та побутовими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 .

У зазначеній довіреності відсутні обмеження щодо повноважень та не зазначено про обов`язок представника погоджувати будь-які дії з позивачкою, в тому числі погоджувати ціну продажу її майна, тобто висновок суду першої інстанції про те, що повірений діяв поза межами наданих йому повноважень є таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, тобто є неправильним.

Не містить рішення суду посилання на конкретні встановлені ним обставини, на які позивачка посилалася як на підставу позову, зокрема про те, що оспорений нею правочин вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, оскільки позивачкою належними та допустимими доказами не доведено існування при укладенні договору купівлі-продажу зловмисної домовленості між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , і недобросовісності дій останньої та виникнення через це несприятливих наслідків для неї як для довірителя.

Також не встановлено жодних негативних наслідків для довірителя, оскільки її незгода полягає у тому, що у неї була відсутня воля на відчуження квартири, що не є підставою для визнання правочину недійсним згідно із заявленими нею позовними вимогами. ОСОБА_2 добровільно видала ОСОБА_3 нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважила останнього розпоряджатися спірним будинком. Видаючи довіреність, позивачка повинна була усвідомлювати, що наділила відповідача правом продажу будинку будь-якій особі на умовах, визначених повіреним на власний розсуд. Вказана довіреність позивачкою не оспорювалася.  Само по собі відчуження повіреним нерухомого майна за ціною нижче ринкової не свідчить про перевищення ним своїх повноважень чи про те, що це сталося в результаті зловмисності його дій (розходження волі довірителя та волевиявлення повіреного). До того ж факт продажу спірного будинку за ціною нижче ринкової не підтверджено доказами.

За вказаних обставин висновок суду першої інстанції про доведеність факту зловмисної домовленості між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є неправильним та ґрунтується на припущеннях, що відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України є неприйнятним.

З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що викладені в рішенні суду першої інстанції висновки не відповідають обставинам справи в межах досліджених ним доказів та суперечать нормам матеріального права, зокрема положенням статей 232, 237 ЦК України, тому ухвалене судом рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним за необґрунтованістю.

Оскільки позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу від 07 квітня 2009 року, укладеного між ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , задоволенню не підлягають, інші позовні вимоги,також задоволенню не підлягають, оскільки є похідними.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України понесені відповідачкою ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору при поданні апеляційної скарги підлягають стягненню з позивачки, враховуючи, що згідно з частиною першою наведеної норми процесуального права судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в результаті перегляду справи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції про задоволення позову скасовано з ухваленням нового судового рішення про відмові у задоволенні позовних вимог, із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 належить до стягнення 564,76грн сплаченого останньою судового збору при поданні апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Комсомольського районного суду М. Херсона від 29 лютого 2012 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Ведмідська Марина Олексіівна, ГІРФО Комсомольського ВМ ХМВ УМВС України в Херсонській області, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності та зняття особи з реєстраційного обліку відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , яка проживає в АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , яка проживає в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , понесені нею судові витрати на сплату судового збору при поданні апеляційної скарги у розмірі 564, 67грн (п`ятсот шістдесят чотири гривні 67 коп.).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.В.Пузанова

Судді В.О.Бездрабко

Л.А.Приходько

Повний текст постанови складено 12 грудня 2024 року

Суддя Л.В.Пузанова