Справа № 127/15658/24

Провадження № 22-ц/801/2519/2024

Категорія: 44

Головуючий у суді 1-ї інстанції Волошин  С. В.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 рокуСправа № 127/15658/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Берегового О. Ю. (судді – доповідача),

суддів: Панасюка О. С., Сала Т. Б.,

за участю секретаря судового засідання: Куленко О. В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Державна установа «Вінницька установа виконання покарань (№1)

розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» про стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 жовтня 2024 року, ухвалене місцевим судом за головування судді Волошина С. В.,

встановив:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» (далі – ДУ «Вінницька УВП (№1)») про стягнення моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що він засуджений до довічного позбавлення волі та з 14 січня 2001 року відбуває покарання в ДУ «Вінницька УВП (№ 1)». Вказує, що відповідач неодноразово вчиняв щодо нього умисний психологічний тиск та катування у вигляді нелюдського поводження, свідомого приниження його гідності, безпідставно зробив висновки, що позивач не став на шлях виправлення, своєю бездіяльністю навів на нього наклеп.

Зазначає, що 22 листопада 2022 року рішенням комісії ДУ «Вінницька УВП (№1)» по розгляду матеріалів про застосування ст. 81, 82 КК України та ст. 100, 101, 151-1 КВК України, оформленим протоколом №22, відмовлено у можливості представлення ОСОБА_1 до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, як засудженому, що не став на шлях виправлення.

24 лютого 2023 року комісія ДУ «Вінницька УВП (№ 1)» по розгляду матеріалів про застосування умовно-дострокового звільнення, заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, застосування ст. 100, 101,151-1 КВК, на виконання вказівки Вінницької обласної прокуратури від 15 лютого 2023 року №20-164вих-23, прийняла рішення, оформлене протоколом №3, яким скасувала рішення комісії установи від 22 листопада 2022 року (протокол №22) в частині відмови йому в можливості представлення до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк та вирішила повторно розглянути указане питання.

З указаним рішенням позивача ознайомлено 15 квітня 2024 року.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року у справі №120/14159/23 визнано протиправним та скасовано рішення комісії ДУ «Вінницька УВП (№1)» по розгляду матеріалів щодо застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення, заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, встановлення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, переведення засуджених, оформлене протоколом № 5 від 14 березня 2023 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у представленні до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк та зобов`язано комісію установи повторно розглянути указане питання.

Позивач вважає, що такими діями відповідача він посягнув на духовне нематеріальне благо позивача та його позитивну репутацію, принижено його честь, гідність, позбавлено можливості реалізації права щодо умовно-дострокового звільнення, заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, чим йому завдана моральна шкода, яка ним оцінюється у 300000,00 грн. При цьому вказує, що такий розмір моральної шкоди не є його заробітком, а має компенсаторний характер та обумовлений сумою матеріальних витрат, які він поніс на своє утримання, внаслідок невиконання відповідачем свого обов`язку.

Крім того, позивач зазначив, що сума судових витрат складає 3690,00 грн, з яких: канцелярські товари – 620,00 грн, мобільний зв`язок для консультації з адвокатом та юристами – 420,00 грн, користування глобальною мережею інтернет – 150,00 грн, його особиста праця – 2500,00 грн.

За таких обставин ОСОБА_1 просив стягнути з ДУ «Вінницька УВП (№1)» на його користь 300000,00 грн моральної шкоди.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 жовтня 2024 року позов задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок компенсації завданої моральної шкоди грошові кошти в сумі 3000,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржує його в апеляційному порядку. Вважаючи оскаржуване рішення ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції, оцінивши можливість компенсації моральної шкоди у 3000,00 грн, занизив розмір завданої йому шкоди, не застосувавши повноцінно засади розумності, виваженості, справедливості. Вважає, що такий розмір шкоди не відповідає об`єму душевного болю та розміру страждань, заподіяних відповідачем протягом тривалого часу. При цьому моральна шкода у заявленому розмірі не є заробітком, має компенсаторний характер та обумовлена сумою матеріальних витрат, які він вимушено поніс на своє утримання, унаслідок невиконання відповідачем свого обов`язку.

Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення цілком відповідає зазначеним вимогам.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі та з 14 січня 2001 року відбуває покарання у ДУ «Вінницька УВП (№1)».

14 березня 2023 року комісія ДУ «Вінницька УВП (№ 1)» по розгляду матеріалів щодо застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення, заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, встановлення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, переведення засуджених на підставі статей 10, 50, 57, 93, 101, 147, 151-1 КВК України прийняла рішення у формі протоколу № 5, яким ОСОБА_1 відмовлено в можливості представлення його до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк як засудженому, що не став на шлях виправлення.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року у справі №120/14159/23 позов ОСОБА_1 до ДУ «Вінницька УВП (№1)» задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення комісії ДУ «Вінницька УВП (№1)» по розгляду матеріалів щодо застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення, заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, встановлення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, переведення засуджених, оформлене протоколом № 5 від 14 березня 2023 року, яким ОСОБА_1 відмовлено в представленні до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Зобов`язано комісію ДУ «Вінницька УВП (№1)» по розгляду матеріалів щодо застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення, заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, встановлення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, переведення засуджених повторно здійснити розгляд питання щодо можливості представлення ОСОБА_1 до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Вказане рішення набрало законної сили 25 березня 2024 року.

Ухвалюючи вказане рішення в справі №120/14159/23 суд встановив певні порушення, зокрема: засуджений не ознайомлений із висновком щодо ступеня виправлення, висновок не містить підпису представника уповноваженого органу з питань пробації. Крім того, не надана відповідна індивідуальна програма соціально-виховної роботи засудженого ОСОБА_1 та останній не проходив тестування з психологом.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що адміністрацією відповідача порушено визначений законом порядок вирішення питання щодо можливості представлення ОСОБА_1 до зміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк і протиправність рішення відповідача щодо позивача встановлено рішенням суду, що набрало законної сили. Відтак права позивача, як особи, яка засуджена до довічного позбавлення волі, є порушеними, що обумовлює завдання ОСОБА_1 певного розміру моральної шкоди, яка підлягає компенсації у встановленому законом порядку. Разом з тим, суд вважав, що позивачем не доведено спричинення йому шкоди у заявленому ним розмірі та дійшов висновку, що справедливим, співмірним та зваженим грошовим еквівалентом завданої позивачу неправомірним рішенням відповідача розміром моральної шкоди є грошова сума в 3000,00 грн. При цьому, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, суд зазначив, що вказані кошти підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Щодо судових витрат, про які вказував позивач у позові, то суд вважав, що такі є документально не підтвердженими, а отже не доведеними, відповідно такі не підлягають стягненню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вони є правильними та обґрунтованими.

За змістом ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1173 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. І довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України.

Відповідно до ст. 82 КК України особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, не відбута частина покарання може бути замінена судом більш м`яким покаранням. У цих випадках більш м`яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати не відбутого строку покарання, призначеного вироком. Покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п`ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п`ятнадцяти років призначеного судом покарання.

Згідно з ч. 3 ст. 154 КВК України стосовно засудженого, щодо якого відповідно до статей 81, 82 КК України може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк або заміну невідбутої частини покарання більш м`яким, орган або установа виконання покарань у місячний термін надсилає клопотання до суду у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством. Адміністрація органу або установи виконання покарань після відбуття засудженим установленого КК України строку покарання зобов`язана в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк або заміни невідбутої частини покарання більш м`яким.

Відповідно до ч. 12 ст. 154 КВК України разом із поданням щодо можливості представлення засудженого до довічного позбавлення волі до заміни невідбутої частини покарання більш м`яким адміністрація виправної колонії подає до суду висновок щодо ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі.

Визначення ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі та складення висновку здійснюються за участю уповноваженого органу з питань пробації.

Порядок та методика визначення ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Основною метою подання висновку щодо ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі є забезпечення суду інформацією, що є необхідною для визначення можливості заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м`яке та визначення в індивідуальному порядку строку позбавлення волі засудженому, стосовно якого вирішується зазначене питання.

Порядок визначення ступеня виправлення засудженого, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 19 січня 2023 року № 294/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 січня 2023 року за № 117/39173 (надалі – Порядок).

Цей Порядок визначає обсяг, механізм оформлення персоналом установи виконання покарань (слідчого ізолятора) матеріалів стосовно засуджених, щодо яких може бути застосовано заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м`яким відповідно до статей 81, 82 Кримінального кодексу України, для визначення ступеня виправлення засудженого.

Відповідно до п.3 Порядку адміністрація установи після відбуття засудженим установленого статтями 81, 82 КК України строку покарання зобов`язана в місячний термін розглянути питання та надіслати клопотання до суду щодо можливості представлення засудженого до заміни покарання у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством.

Разом з поданням до суду надаються документи, перелік яких встановлений п. 9 розділу VI Інструкції про роботу відділів (груп, секторів, старших інспекторів) контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 червня 2012 року № 847/5, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 14 червня 2012 року за № 957/21269, та висновок щодо ступеня виправлення засудженого, форма якого наведена в додатку до Методики визначення ступеня виправлення засудженого.

Відповідно до п. 9 розділу VI вказаної Інструкції до подання долучається висновок щодо ступеня виправлення засудженого, характеристика на засудженого, яка містить оцінку ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення, визначену з використанням підсистеми «КАСАНДРА» Єдиного реєстру засуджених та осіб, узятих під варту, дані про достроково не зняті або не погашені в установленому законом порядку стягнення, зазначені в частині першій статті 132 КВК України, та особова справа.

Відповідно до п.5 Порядку проєкт висновку готується начальником відділення соціально-психологічної служби, до якого розподілено засудженого, а стосовно засуджених, щодо яких може бути застосовано заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк - за участю представника уповноваженого органу з питань пробації.

За потреби до визначення ступеня виправлення засудженого та складення щодо засудженого проєкту висновку залучаються начальник відділу соціально-виховної та психологічної роботи установи, начальник сектору максимального рівня безпеки, начальник оперативного підрозділу, підрозділу нагляду і безпеки (режиму і охорони) установи, медичний працівник, інспектор з питань підготовки до звільнення, оперативні працівники, майстри виробництва, працівники закладу загальної середньої освіти та інші працівники установи.

Відповідно до 6. Порядку проект висновку складається з урахуванням оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення, проведеної згідно з методичними рекомендаціями, визначеними Міністерством юстиції України, та з використанням підсистеми «КАСАНДРА» Єдиного реєстру засуджених та осіб, узятих під варту, а також стану реалізації індивідуальної програми соціально-виховної роботи із засудженим, яка є складовою Щоденника індивідуальної роботи із засудженим, Щоденника соціально-виховної роботи із засудженим неповнолітнім, визначених Положенням про відділення соціально-психологічної служби, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 04 листопада 2013 року № 2300/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 04 листопада 2013 року за № 1863/24395, та інформації, отриманої від уповноваженого органу з питань пробації (щодо засуджених до довічного позбавлення волі).

Такі приписи Порядку узгоджуються із положеннями Методики визначення ступеня виправлення засудженого, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 19 січня 2023 року № 294/5, яка регламентує, що під час складання проекту висновку враховуються: інформація, отримана з матеріалів особової справи; дані з Єдиного реєстру засуджених та осіб, узятих під варту; оцінка ризику вчинення повторного кримінального правопорушення, визначена за допомогою підсистеми «КАСАНДРА» Єдиного реєстру засуджених та осіб, узятих під варту; стан реалізації індивідуальної програми соціально-виховної роботи із засудженим; дані Щоденника.

Пунктом 9 Порядку визначено, що засуджений до довічного позбавлення волі додатково до подання щодо можливості представлення його до заміни покарання у виді позбавлення волі на певний строк повинен подати індивідуальний план виправлення та ресоціалізації, форма якого затверджується Міністерством юстиції України.

Індивідуальний план має містити заходи, здійснення яких у період відбування більш м`якого покарання у виді позбавлення волі на певний строк дасть змогу засудженому усунути фактори, що можуть негативно впливати на утримання від вчинення повторного кримінального правопорушення, та факти, що свідчать про перспективи виправлення та ресоціалізації засудженого після звільнення.

Індивідуальний план складається засудженим до довічного позбавлення волі разом з начальником відділення СПС у термін не більше ніж 15 календарних днів після завершення проведення оцінки ризиків вчинення повторного правопорушення у двох примірниках. Один примірник зберігається у засудженого, другий - у начальника відділення СПС. Стан його виконання перевіряється заступником начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи кожні шість місяців, про що робиться відповідна відмітка.

При цьому наказом Міністерства юстиції України від 04 листопада 2013 року № 2300/5 затверджено Положення про відділення соціально-психологічної служби (надалі - Положення).

Абзацом 3 пункту 2 розділу І цього Положення визначено, що індивідуальна програма соціально-виховної роботи із засудженим - документ, що визначає цілі роботи із засудженим та заходи, спрямовані на задоволення криміногенних потреб і досягнення позитивних змін у житті засудженого, відповідальних осіб за їх виконання, чіткі терміни виконання та містити примітку про результати виконання кожного заходу. Індивідуальна програма складається спільно із засудженим, зрозумілою для нього мовою, з урахуванням віку, рівня розвитку, життєвого досвіду, сформованих життєвих навичок. Начальник відділення соціально-психологічної служби, до якого розподілено засудженого, ознайомлює його з індивідуальною програмою та тими заходами, які мають бути реалізовані у її межах.

Ціль в межах індивідуальної програми соціально-виховної роботи із засудженим - бажаний очікуваний результат соціально-виховної та психологічної роботи із засудженим в межах визначеної криміногенної потреби; заходи в межах індивідуальної програми соціально-виховної роботи із засудженим - конкретні кроки, які мають бути впроваджені для досягнення кожної визначеної цілі щодо впливу на криміногенну потребу засудженого. Визначення заходів залежить від рівня життєвих навичок засудженого, його досвіду та розуміння виконання визначених заходів. Складні заходи, які реалізовуються у кілька етапів, ліпше розділити і прописати окремими пунктами (абзаци 3 та 4 пункту 2 розділу І Положення № 2300/5).

Відповідно до пункту 9 розділу І Положення соціально-виховна та психологічна робота із засудженими здійснюється відповідно до індивідуальних програм, які складаються за результатами медичного обстеження, психодіагностики і психолого-педагогічного вивчення, кримінологічної, кримінально-правової характеристики, оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення та реалізуються, в тому числі за допомогою програм диференційованого виховного впливу.

Ступінь виправлення засуджених визначається з урахуванням оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення та стану реалізації індивідуальної програми соціально-виховної роботи із засудженим.

Оцінка ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення проводиться згідно з методичними рекомендаціями, визначеними Міністерством юстиції України.

У результаті проведення оцінки ризиків визначаються криміногенні потреби засудженого, на мінімізацію яких спрямовуються цілі та заходи в межах індивідуальної програми соціально-виховної роботи із засудженим.

Індивідуальна програма соціально-виховної роботи із засудженим складається начальником відділення соціально-психологічної служби, до якого було розподілено засудженого.

Індивідуальна програма є документом, який постійно використовується в роботі із засудженим, коригується та доповнюється за необхідності.

Згідно з положеннями ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як безумовно слідує із матеріалів справи, питання заміни ОСОБА_1 покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк розглядалося комісією відповідача та остання щонайменше двічі приймала рішення про відмову в можливості представлення його до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Рішення комісії, оформлене протоколом № 5 від 14 березня 2023 року, визнано протиправним та скасоване рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року, яке набрало законної сили 25 березня 2024 року, у адміністративній справі № 120/14159/23.

Ухвалюючи вказане рішення в цій справі адміністративний суд встановив певні порушення порядку визначення ступеня виправлення засудженого. При цьому за результатами вирішення спору по суті суд не тільки визнав рішення протиправними, але і зобов`язав відповідача повторно розглянути ці питання. Наразі доказів щодо виконання рішення суду та розгляду надалі питання заміни позивачу покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк матеріали справи не містять.

Як зазначалося, за ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У даній справі в силу положень ч.4 ст.82 ЦПК України вказане рішення Вінницького окружного адміністративного суду має преюдиційне значення у цій справі, оскільки вказаним судовим рішенням встановлено факт протиправності рішень відповідача і вказана обставина належала до предмета доказування та безпосередньо досліджувалася і встановлювалася судом, що відображено в мотивувальній частині судового рішення.

Таким чином, установивши, що неправомірними рішеннями відповідача та його бездіяльністю були порушені права позивача, що призвело до певних душевних страждань та психологічних переживань останнього, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 .

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2022 року у справі № 686/12403/21 дійшов висновку, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

Моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності».

Європейський суд з прав людини указує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі «Stankov v. Bulgaria» від 12 липня 2007 року, заява № 68490/01, § 62).

Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського суду з прав людини, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції.

Зокрема, у рішеннях «Тома проти Люксембургу» (2001 рік), «Калок проти Франції» (2000 рік) та «Недбала проти Польщі» (2000 рік) суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Відтак сам факт визнання адміністративним судом незаконності рішення комісії відповідача може бути достатнім для справедливої сатисфакції по відношенню до позивача.

З урахуванням конкретних обставин справи, характеру правопорушення допущеного відповідачем, пов`язаного не тільки з його протиправними рішеннями, а й тривалістю вирішення питання щодо можливості представлення позивача до заміни покарання, глибини душевних страждань та переживань останнього, часу, витраченого на захист своїх прав, вимог розумності та справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди у розмірі 3000,00 грн.

За встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір морального відшкодування відповідає вимогам розумності та справедливості, є достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не призведе до її безпідставного збагачення за рахунок коштів державного бюджету, а тому доводи скаржника щодо заниження розміру відшкодування є безпідставними.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Ураховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що при вирішенні цієї справи суд першої інстанції безпомилково визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку зібраним у справі доказам. Висновки суду першої інстанцій відповідають принципу справедливості, є об`єктивними, такими, що відповідають нормам матеріального права, які регулюють виниклі і наявні між сторонами у справі правовідносини.

Статтею 375 ЦПК України установлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись нормами статей 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий                                  О. Ю. Береговий

Судді                                                      О. С. Панасюк

Т. Б. Сало