РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" вересня 2006 р. | Справа № 12/220-3198 |
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Скрипчук О.С.
Розглянув справу
за позовом: Відкритого акціонерного товариства „Тернопільський комбайновий завод”, м.Тернопіль
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Стандарт-ТВ”, м.Тернопіль
За участю представників сторін:
позивача: Мірінович У.А. –представник, довіреність №92/2039 від 06.09.2006р.
відповідача: Івахів Н.І. –представник, довіреність №4253 від 19.07.2006р.
Суть справи:
В судових засіданнях оголошувалися перерви до 16год. 30хв. 21.09.2006р. для надання можливості сторонам представити додаткові докази для обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень.
Відкрите акціонерне товариство "Тернопільський комбайновий завод", м.Тернопіль, надалі позивач, звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт-ДВ", м.Тернопіль, надалі відповідач, про визнання недійсним договору №124-9-75 від 28.121.2005р., надалі договір №124-9-75.
Позивач в обгрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що оспорюваним договором встановлено порядок та спосіб використання відповідачем майна, яке не належить позивачеві на праві власності, що є порушенням прав власника земельної ділянки - територіальної громади с. Малашівці посилаючись при цьому на Державний акт на право користування землею №035032..
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує.
У відзиві на позовну заяву №5/08 від 21.08.2006р. ТОВ "Стандарт-ДВ" позовні вимоги заперечує, вважає їх безпідставними і просить суд відмовити в позові, так як вважає, що оспорюваний договір №124-9-75 був укладений лише на термін оформлення ТОВ "Стандарт-ДВ" документів по відчуженню земельної ділянки.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено.
28 грудня 2005 року між ВАТ „Тернопільський комбайновий завод” та ТОВ „Стандарт-ДВ” був укладений договір №124-9-75, за умовами якого ТОВ „Стандарт-ДВ” зобов’язувався відшкодовувати щомісячно суму понесених ВАТ „Тернопільський комбайновий завод” витрат по сплачуваному земельному податку (включаючи податок на додану вартість) за земельну ділянку, яка знаходиться в с. Малашівка Зборівського району Тернопільської області.
Як вбачається з матеріалів справи загальна площа земельної ділянки становить 1,81 га., на земельній ділянці знаходяться об’єкти нерухомості, які належать ТОВ „Стандарт-ДВ”, що підтверджується договором купівлі-продажу від 11.10.2005р., реєстраційним посвідченням, які додані до матеріалів справи.
Відповідно до п. 4 договору №124-9-75 плата вноситься ТОВ „Стандарт-ДВ” у безготівковій формі на розрахунковий рахунок ВАТ „Тернопільський комбайновий завод” в розмірі 411,40 грн. Обчислення розміру суми понесених витрат позивача здійснюється згідно розрахунку земельного податку, а плата вноситься один раз на місяць до 30-го числа наступного за звітним.
Також, сторони в договорі обумовили, що його укладено на термін оформлення документів ТОВ „Стандарт-ДВ” по відчуженню земельної ділянки через органи реєстрації, але не більше десять місяців з дня укладення. Після закінчення строку договору ТОВ „Стандарт-ДВ” має переважне право поновлення його на новий строк. У такому разі ТОВ „Стандарт-ДВ” повинно не пізніше ніж за три дні до закінчення строку дії договору повідомити письмово ВАТ „Тернопільський комбайновий завод” про намір продовжити його дію.
Позивач про справі в обґрунтування своїх позовних вимог щодо визнання недійсним договору посилається на те, що укладений договір суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам законодавства, моральним засадам суспільства, а також на те, що у договорі позивач встановив порядок та спосіб використання відповідачем майна, яке не належить позивачеві на праві приватної власності.
Однак, твердження позивача не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не підтверджені матеріалами справи, з огляду на наступне.
Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об’єкти комунальної власності.
Стаття 126 Земельного кодексу України встановлює, що документом, який підтверджує право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.
Як підтверджується матеріалами справи виконавчим комітетом Зборівської районної ради видано Державний акт на право користування 1,50 га. землі в с.Малашівці Тернопільському комбайновому заводу.
Відповідно до Закону України „Про плату за землю” плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, а суб’єктами плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
Таким чином, ВАТ „Тернопільський комбайновий завод” є платником податку на землю, який підлягає сплаті в порядку, строки та в розмірі, передбаченими Законом України „Про плату за землю”.
Як встановлено судом, між ВАТ „Тернопільський комбайновий завод” та ТОВ „Стандарт-ДВ” був укладений договір №124-9-75, предметом якого є саме відшкодування ВАТ „Тернопільський комбайновий завод” витрат по сплаті земельного податку (включаючи податок на додану вартість) за земельну ділянку, яка знаходиться в с.Малашівці Зборівського району.
Твердження позивача, що договором встановлені умови використання ТОВ „Стандарт-ДВ” земельної ділянки, а саме використання під базу відпочинку, оздоровчий відпочинок та без права використання для шкідливого виробництва, які викладені в обгрунтуванні позивача судом до уваги не беруться, поза як відповідачем долучені до матеріалів справи платіжні доручення які є доказами виконання зобов’язання по відшкодуванню суми податку за землю а не зобов»язання по його сплаті. Платником податку залишається позивач.
Разом з тим, відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно частини першої статті 203 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, зміст право чину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актами цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до статті 6 Кодексу сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає засадам цивільного законодавства.
Тому, можна стверджувати, що укладений ВАТ „Тернопільський комбайновий завод” та ТОВ „Стандарт-ДВ” договір про відшкодування понесених витрат по сплачуваному земельному податку ґрунтується на нормах законодавства, та не суперечить моральним засадам суспільства.
Відповідно до Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. №02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатності сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Таким чином, судом встановлено, що заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, не підтверджені матеріалами справи, тому до задоволення не підлягають, а відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог і заперечень.
Державне мито та інші судові витрати згідно ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. В задоволенні позову відмовити.
Суддя О.С. Скрипчук
3.10.2006р.