КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.08.2011 № 58/128
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів: Дзюбка П.О.
Суліма В.В.
при секретарі:
за участю представників:
позивача: не з’явились;
відповідача: ОСОБА_1 – дов. б/н від 09.12.2010р.;
розглядаючи у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (правонаступника Відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» в особі Київської філії «Сіті»)
на Рішення Господарського суду міста Києва
від 10.06.2011р.
у справі №58/128 (суддя Блажівська О.Є.)
за позовом Відкритого акціонерного товариства «українська страхова компанія «Дженералі Гарант» в особі Київської філії «Сіті»
до Приватного акціонерного товариства «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут»
про стягнення 9 208,94 грн.
ВСТАНОВИВ:
Відкрите акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» в особі Київської філії «Сіті» (далі – позивач) звернулося до суду з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут» (далі – відповідач) страхового відшкодування в порядку регресу за договором добровільного страхування транспортного засобу, водія та пасажирів від нещасних випадків, цивільної відповідальності, оформлений полісом №19G-0016713 від 28.04.2007р. у розмірі 9 208,94 грн. (з них: 7935,32 грн. – основний борг, 587,21 грн. – пеня, 138,87 грн. - 3% річних, 547,54 грн. – інфляційні втрати).
Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно зі ст. ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги, яке особа що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Однак відповідач відмовляється в добровільному порядку перерахувати позивачу грошові кошти за регресними вимогами.
Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про його безпідставність та непідтвердженість належними доказами. Окрім того, відповідач просив суд застосувати до позовних вимог позовну давність у відповідності до ст. 261 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2011р. у справі №58/128 у задоволенні позову було відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2011р. у справі №58/128 та прийняти нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, зокрема, положення Цивільного кодексу України щодо строків позовної давності. На думку позивача, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч.5 ст. 261 Цивільного кодексу України, оскільки зобов’язання відповідача перед позивачем визначене конкретним строком виконання в один місяць з моменту пред’явлення заяви про виплату страхового відшкодування згідно з п.37.1 ст. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2011р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.08.2011р.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Дзюбка П.О., Суліма В.В.
В судовому засіданні 17.08.2011р. представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представник позивача в судове засідання 17.08.2011р. не з’явився, про причини нез’явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний господарський суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представника позивача за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
03.07.2007р. по вул. Жилянській, 97 у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки «Хюндай» (державний номер НОМЕР_1) під керуванням водія НОМЕР_2 та автомобіля марки «Фольксваген» (державний номер НОМЕР_3) (том справи – 1, аркуш справи – 11-12).
Згідно з Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 03.09.2007р. у справі №3-25495/07 ДТП сталася в результаті порушення водієм НОМЕР_2 вимог п.п.10.1, 10.3 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення (том справи – 1, аркуш справи – 10).
Внаслідок ДТП автомобіль марки «Фольксваген» (державний номер НОМЕР_3), застрахований у позивача за договором добровільного страхування транспортного засобу, водія та пасажирів від нещасних випадків, цивільної відповідальності, оформленим полісом №19G-0016713 від 28.04.2007р., було пошкоджено. Згідно зі звітом про оцінку автомобіля №745 від 03.08.2007р. розмір майнової шкоди становить 8 453,32 грн. Відповідно до рахунку-фактури №СС00020004 від 13.07.2007р. фактична вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля складає 14 578,21 грн. (том справи – 1, аркуші справи – 14-25, 28).
ДТП за участю застрахованого позивачем автомобіля марки ««Фольксваген» (державний номер НОМЕР_3) була визнана позивачем страховим випадком. Відповідно до платіжних доручень №2823, №2824 від 13.07.2007р. позивачем виплатив страхове відшкодування за вирахуванням франшизи у сумі 14 652,21 грн. (з них: 14 302,21 грн. – вартість відновлювального ремонту автомобіля, 350,00 грн. - вартість автотоварознавчого дослідження (том справи - 1, аркуш справи - 29).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України до нього перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Оскільки транспортний засіб, яким керував винуватець ДТП, застрахований відповідачем за полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВВ/1455775 від 28.04.2007р. (том справи – 1, аркуш справи – 13), позивач звернувся з позовом про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу саме до відповідача.
Господарський суд міста Києва відмовив у позові повністю у зв’язку з пропуском строку позовної давності.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно зі ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та Законом України „Про страхування”.
Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.
В ст. 993 Цивільного кодексу України зазначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування”, згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Пунктом 37.4 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
В процесі судового розгляду було встановлено, що згідно з полісом №ВВ/1455775 від 28.04.2007р. відповідачем застраховано цивільно-правову відповідальності власника транспортного засобу, яким було спричинено ДТП, внаслідок чого нанесено шкоду транспортному засобу, застрахованому у позивача. Вина водія НОМЕР_2 встановлена в постанові Шевченківського районного суду м. Києва від 03.09.2007р. по справі №3-25495/07.
Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації транспортного засобу марки «Хюндай» (державний номер НОМЕР_1) будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах, була застрахована у відповідача на підставі укладеного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №ВВ/1455775 від 28.04.2007р.), саме відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля марки «Фольксваген» (державний номер НОМЕР_3) відповідно до положень Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс №ВВ/1455775 від 02.12.2009р.), а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу, водія та пасажирів від нещасних випадків, цивільної відповідальності (поліс №19G-0016713 від 28.04.2007р.), перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналогічні висновки по застосуванню положень Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” містяться у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 25.11.2008р. у справі №11/406-07.
Як уже зазначалось вище, в процесі розгляду справи місцевим господарським судом відповідач подав заяву про застосування до позовних вимог строку позовної давності.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно зі ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Колегія суддів не погоджується з твердженням позивача про те, що в даному випадку підлягає застосуванню ч.5 ст. 261 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Предметом спору у даній справі є вимоги до відповідача, заявлені позивачем в порядку регресу, тому місцевий господарський суд правомірно застосував до спірних правовідносин саме ч.6 ст. 261 Цивільного кодексу України, згідно з якою за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
В даному випадку основним зобов’язанням є сплата позивачем своєму страхувальнику суми страхового відшкодування, про стягнення якого в порядку регресу заявлено позов у даній справі.
З наявних у справі платіжних доручень вбачається, що страхове відшкодування виплачено позивачем 22.08.2007р., а позов подано до суду в лютому 2011р., тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, на застосуванні якого наполягав відповідач.
Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд вірно застосував приписи чинного законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, та правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог, з огляду на пропуск строку позовної давності.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Окрім того, обов’язок доведення факту порушення або оспорювання охоронюваних законом прав та/або інтересів Господарським процесуальним кодексом України покладено саме на позивача.
Однак, в порушення вищенаведених правових норм, позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, викладених у позові.
З урахуванням вищевикладених обставин справи в їх сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв’язку з чим підстави для задоволення скарги відсутні.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 75, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2011р. у справі №58/128 – без змін.
2. Матеріали справи №58/128 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя Лосєв А.М.
Судді Дзюбко П.О.
Сулім В.В.
23.08.11 (відправлено)