ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

10 жовтня 2006 р.

№ 43/54

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    М.В.Кузьменка

судді                                        І.М.Васищака,

судді                                        В.М.Палій,

розглянувши    касаційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України”

                      НАК “Нафтогаз України”

на                   рішення господарського суду Донецької області від 12.05.2006р. та

                      постанову Донецького  апеляційного господарського суду

                      від 21.06.2006р.

у справі         №43/54

за позовом    Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України”

до                      Комунального підприємства “Тепломережа”

про                    стягнення заборгованості  та штрафних санкцій у сумі 7 364 244,34 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: Клименко Р.В. (довіреність від 29.12.05 №318/102),

від відповідача: Колесніков Г.О. –директор, Вієт О.М. (довіреність від 01.01.05),

ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія “Газ України” НАК “Нафтогаз України” звернулася до господарського суду Донецької області з позовом до Комунального підприємства “Тепломережа” і просила суд стягнути з останнього заборгованість за поставлений природний газ у сумі 5 304 576,92 грн., інфляційні втрати у сумі 934 971,96 грн., 3% річних  у сумі 249 259,17 грн., пеню у сумі 504 115,91 грн. та штраф у сумі 371 320,38 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором на постачання природного газу №06/03-3836 ТЕ-6 від 31.12.2003р.  щодо оплати поставленого природного газу.

Відповідач, визнавши суму основного боргу у повному обсязі, про що зазначив у своєму відзиві на позов (а.с.60-63), заперечує проти стягнення штрафних санкцій, посилаючись на відсутність своєю вини в утворенні заборгованості.

Рішенням господарського суду Донецької області від 12.05.2006р. (суддя І.В.Зубченко), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.06.2006р. (головуючий, суддя Мирошниченко С.В., судді Гуреєв Ю.М., Скакун О.А.), позовні вимоги задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача заборгованість за поставлений природний газ у сумі 5 304 576,92 грн. та судові витрати. У задоволенні позову щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 934 971,96 грн., 3% річних  у сумі 249 259,17 грн., пені у сумі 504 115,91 грн. та штрафу  в сумі 371 320,38 грн. відмовлено за відсутністю вини відповідача.

При цьому, відмовляючи у стягненні з відповідача штрафних санкцій, суди двох інстанцій керувалися приписами ст.614 ЦК України та виходили з того, що підприємство відповідача є комунальним, створеним з метою забезпечення безперебійного надання послуг населенню та іншим споживачам. Діючи тарифи на послуги, виробництво, транспортування та постачання теплової енергії покривають фактичні витрати підприємства на виробництво теплової енергії лише на 65%. Решта підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетів: державного та місцевого. Дотації бюджетів на покриття різниці між тарифами та собівартістю послуг теплопостачання не відшкодовувалися з 2000 року, що призвело до нестачі фінансових коштів, наслідком чого з’явилося несвоєчасне та не в повному обсязі виконання зобов’язань відповідача як перед ПФУ, так і перед іншими кредиторами, невиконання запланованих ремонтних робіт в необхідних обсягах.

За таких обставин, суди двох інстанцій дійшли висновку про те, що невиконання відповідачем зобов’язань щодо своєчасного перерахування коштів викликано обставинами, незалежними від нього, що є підставою для звільнення відповідача від відповідальності на підставі ст.614 ЦК України, якою передбачено, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено законом або договором. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язань.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати  в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3% річних, пені та 7% штрафу та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання по суті в цій частині позову.

Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судами статей 509, 525, 526,  612, 614, 617, 624, 625 ЦК України та статей 4, 42, 43, 47, 38, 43 ГПК України, а також неповним з’ясуванням всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає  задоволенню з таких підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що предметом позову є вимога позивача щодо виконання відповідачем зобов’язання, яке виникло в силу договору на постачання природного газу №06/03-3836 ТЕ-6 від 31.12.2003р., оплатити куплений природний газ,  а підставою позову –невиконання відповідачем взятих на себе зобов’язань щодо оплати поставленого природного газу.  

Дійшовши висновку про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання грошового зобов’язання, суди двох інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин приписи ст.614 ЦК України, і не застосували правові норми, які мали бути застосовані.

Так, в силу ст.229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов’язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов’язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Санкції  за прострочку виконання грошових зобов’язань встановлені як статтею 231 ГК України, так і статтею 625 Цивільного кодексу України.

Так,  згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

При цьому, частина перша названої статті встановлює виняток із загального правила статті 614 ЦК України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов’язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість як стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов’язання, так і стягнення сум, право на яке виникає у кредитора на підставі ч.2 ст.625 ЦК України. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов’язання за будь-яких обставин. Аналогічне правило закріплено і статтею 229 ГК України, яка також встановлює виняток із загального правила ст.218 ГК України, якою закріплено принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Окрім того, частина 2 статті 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відмовляючи позивачу у позові в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій за неналежне виконання грошового зобов’язання, суди двох інстанцій наведених правових норм не врахували, у зв’язку з чим висновок судів про відсутність підстав для їх стягнення, є помилковим.

Враховуючи наведене, ухвалені у даній справі рішення та постанова підлягають частковому скасуванню, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції в частині позову про стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3% річних, пені та штрафу.

Відповідно до ст.11112 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України”  задовольнити.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.06.2006р. та рішення господарського суду Донецької області від 12.05.2006р. у справі №43/54  в частині відмови у стягненні з Комунального підприємства “Тепломережа” на користь Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України”   інфляційних втрат у сумі 934 971,96 грн., 3% річних  у сумі 249 259,17 грн., пені  у сумі 504 115,91 грн. та штрафу в сумі 371 320,38 грн. скасувати із передачею справи в цій частині на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

3. В решті рішення та постанову залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                            М.В.Кузьменко

Суддя                                                                                І.М.Васищак

          Суддя                                                                                В.М.Палій