ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
04 жовтня 2006 р. |
№ 1/320-05 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
головуючого судді |
Кривди Д.С. -(доповідача у справі), |
|
суддів : |
Жаботиної Г.В., Уліцького А.М., |
|
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу |
Приватного підприємця ОСОБА_1 |
|
на постанову |
Запорізького апеляційного господарського суду від 16.05.2006 року |
|
у справі |
№1/320-05 господарського суду Херсонської області |
|
за позовом |
Прокурора Дніпровського району м.Херсона в інтересах держави в особі Антоновської селищної ради Дніпровського району м.Херсона |
|
до |
Приватного підприємця ОСОБА_1 |
|
про |
стягнення 3376,81грн., |
за участю представників сторін від:
позивача: не з'явились
відповідача: ОСОБА_2 -за довіреністю від 11.03.2006р.
прокуратури: не з'явились
Згідно розпорядження В.о. Голови судової палати Першикова Є.В. від 03.10.2006р. здійснено заміну судді Бакуліної С.В. на суддю Уліцького А.М.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Херсонської області від 16.12.2005р. (суддя Губіна І.В.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 16.05.2006р. (судді Антонік С.Г. -головуючий, Шевченко Т.М., Юхименко О.В.), позов задоволено частково; стягнуто з приватного підприємця ОСОБА_1: на користь Антонівської селищної ради Дніпровського району м.Херсона збитки за самовільне користування земельною ділянкою у виразі орендних платежів в сумі 2476,36грн.; в доход держбюджету держмито у сумі 102грн.; на користь ДП “Судовий інформаційний центр” витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118грн.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення та постанову і прийняти нове рішення про відмову в позові з підстав, викладених у скарзі.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника відповідача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Господарськими судами встановлено, що рішенням Антонівської селищної ради НОМЕР_1 закріплено за ОСОБА_1 земельну ділянку під розміщення продовольчого магазину площею 0,02га АДРЕСА_1.
Рішенням Антонівської селищної ради НОМЕР_2 відповідачу була передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,1876га, з яких 0,15га виділено для обслуговування житлового будинку та господарських будівель та 0,0376га - для ведення особистого підсобного господарства.
Рішенням Антонівської селищної ради вНОМЕР_3 затверджено проект відведення земельної ділянки ПП ОСОБА_1 під викупленим приміщенням магазину за адресою: АДРЕСА_1 площею 219кв.м. та передано вказану земельну ділянку в оренду відповідачу строком на 5 років.
Пунктом 3 вказаного рішення зобов'язано відповідача в місячний строк з моменту прийняття рішення укласти договори оренди земельних ділянок відповідно до чинного законодавства України та зареєструвати їх в ДП “Херсонський регіональний центр державного земельного кадастру”.
Оскільки відповідачем не було укладено договору оренди земельної ділянки площею 219кв.м. під викупленим приміщенням магазину, прокурор Дніпровського району звернувся в інтересах Антонівської селищної ради до господарського суду з позовом про стягнення з ПП ОСОБА_1 збитків за фактичне користування земельною ділянкою без правових
підстав в період з 01.05.2002р. по 31.08.2005р.
Господарський суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача збитків по орендній платі за період з 20.10.2002р. по 01.04.2005р. з урахуванням позовної давності та тієї обставини, що з 01.04.2005р., на думку судів, плата за оренду земельних ділянок державної або комунальної власності віднесена до загальнодержавних податків і зборів, і з цього часу позивачами за вимогами про стягнення заборгованості по орендній платі є податковий орган за місцем знаходження земельної ділянки.
Однак, зазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України, з огляду на наступне.
В силу ст.206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 2 Закону України “Про плату за землю” встановлено, що плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про оренду землі” оренда землі -це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Обставини користування відповідачем земельною ділянкою без укладання відповідного договору оренди судами визнано доведеними.
Тобто, з встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин вбачається, що орендні відносини між радою та відповідачем не виникли і підстави для отримання орендної плати чи стягнення неотриманої орендної плати у ради не повинно було виникнути за Законом.
Проте користування землею є платним.
З аналізу положень ст. 2 та ч. 2 ст. 15 Закону України “Про плату за землю” вбачається, що за відсутністю у користувача земельної ділянки документів, визначених у ст.ст. 125-126 Земельного кодексу України, тобто без укладення договору оренди земельної ділянки у встановленому законом порядку, такий користувач здійснює фактичне користування з зобов'язанням сплатити за період користування у поточному році податок на землю.
Підпунктом 8 п. 1 ст. 14 Закону України “Про систему оподаткування” (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) плату за землю (земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної і комунальної власності) віднесено до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).
А в силу ч. 1 ст. 2 цього Закону під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.
Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів) є Закон України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Згідно зі ст. 2 цього закону та ст. 27 Закону України “Про плату за землю” контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності здійснюється органами державної податкової служби.
Проте прокурор, заявляючи вимоги про стягнення неодержаної плати за використання земельної ділянки у сумі 3376,81грн., звернувся з позовом не в інтересах особи, уповноваженої законом стягувати таку плату, у визначеному податковим законодавством та Законом України “Про плату за землю” порядку.
Натомість, позовні вимоги у справі мотивовані наявністю збитків для бюджету Антонівської селищної ради.
Суди частково задовольнили вказані позовні вимоги, стягнувши з відповідача на користь позивача збитки в розмірі 2476,36грн.
При цьому суди не врахували, що відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа має право на відшкодування збитків, якщо такі збитки завдано в результаті порушення її цивільного права.
Проте прокурор при зверненні з позовом доводив не обставини порушення цивільних прав Антонівської селищної ради, а обставини пов'язані з ненадходженням коштів до місцевого бюджету.
Разом з тим, відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 2 та ч. 3 ст. 50 Бюджетного кодексу України своєчасне та в повному обсязі надходження до державного бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів відповідно до законодавства забезпечують органи стягнення, до яких віднесено податкові, митні та інші державні органи, яким відповідно до закону надано право стягнення до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших надходжень.
Тобто органом компетентним здійснювати погашення заборгованості перед бюджетом є податковий орган, проте позов в інтересах цього органу про стягнення спірної у справі заборгованості перед місцевим бюджетом відповідно до норм податкового законодавства прокурором не заявлявся.
Виходячи з предмету спору -стягнення збитків, судова колегія вважає, що суди не досліджували обставини щодо наявності збитків у цивільно-правових відносинах між радою і відповідачем.
Також колегія відзначає, що суди попередніх інстанцій невмотивовано залишили поза увагою доводи відповідача щодо наявності підстав для звільнення від плати за землю, що має суттєве значення для правильного вирішення спору. Так, у відзиві на позовну заяву, в апеляційній скарзі відповідач доводив, що з 2000р. він перейшов на спрощену систему оподаткування і є платником єдиного податку, у зв'язку з чим звільнений від плати за землю. У відповідності до п.6 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів підприємницької діяльності” суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, зокрема, плати (податку) за землю.
За таких обставин ухвалені в справі судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до закону.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, п.3 ч.1 ст.1119, 11110, ст.11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 16.05.2006 року та рішення господарського суду Херсонської області від 16.12.2006 року у справі №1/320-05 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий суддя Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький