ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
04 жовтня 2006 р. |
№ 2-8/893-2005(2-8/12951-2004) |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
головуючого судді |
Кривди Д.С. -(доповідача у справі), |
|
суддів : |
Жаботиної Г.В., Уліцького А.М., |
|
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу |
ТОВ “Науково-виробниче об'єднання “Транскомплект” |
|
на постанову |
Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.05.2006 |
|
у справі |
№2-8/893-2005 господарського суду Автономної Республіки Крим |
|
за позовом |
ТОВ “Науково-виробниче об'єднання “Транскомплект” |
|
до |
ВАТ “Ялта-Агропостач” |
|
треті особи |
1) Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації 2) Ізобільненська сільська рада |
|
про |
визнання права власності, |
за участю представників сторін від:
позивача: Старовойт М.О. -за довіреністю від 16.08.2004р.
відповідача: Лемиш Р.Г. -за довіреністю від 23.03.2005р.
третіх осіб: 1) не з'явились
2) не з'явились
Згідно розпорядження В.о. Голови судової палати Першикова Є.В. від 03.10.2006р. здійснено заміну судді Бакуліної С.В. на суддю Уліцького А.М.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.12.2005р. (суддя Чумаченко С.А.) позов задоволено в повному обсязі; визнано договір купівлі-продажу за №13/1-4 від 13.01.2004р., укладений між ТОВ НВО “Транскомплект” та ВАТ “Ялта-Агропостач” дійсним; визнано за ТОВ НВО “Транскомплект” право власності на контору, літера “А” площею 89,кв.м.; топочну, літера “Б” площею 12,4кв.м.; склад, літера “В” площею 290,7кв.м.; склад, літера “Г” площею 140,8кв.м.; гараж, літера, “Д” площею 152,9кв.м., розташованих за адресою: АР Крим, м.Алушта, с.Ізобільне, вул.Кузнечна, 17; стягнуто з відповідача на користь позивача 122грн. державного мита, 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.05.2006р. (судді Видашенко Т.С. -головуючий, Антонова І.В., Латинін О.А.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.12.2005р. скасовано; в позові відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційної інстанції, залишивши без змін рішення місцевого господарського суду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить з встановлених у даній справі обставин.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 січня 2004 року між ТОВ НВО “Транскомплект” (покупець) та ВАТ “Ялта-Агропостач” (продавець) було укладено договір купівлі-продажу за №13/1-4, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю виробничу базу із наявними на ній спорудами та будівлями, загальною площею під основними 686,3кв.м., яке знаходиться за адресою: м.Алушта, с.Ізобільне, вул.Кузнечная 17, що належить продавцю на праві власності, відповідно до наказу Фонду майна АР Крим за №1735 від 25.10.1996, а покупець зобов'язується прийняти вказану базу в цілому та сплатити за обумовлену ціну в розмірі 14640грн., в тому числі податок на додану вартість в розмірі 2440грн.
За умовами розділу 3 договору купівлі-продажу №13/1-4 від 13.01.2004р., передача об'єкту здійснюється продавцем покупцю з моменту сплати останнім суми, обумовленої договором, та оформлюється актом приймання-передачі.
При цьому судами встановлено, що ТОВ НВО “Транскомплект” було сплачено за придбане майно грошові кошти в розмірі 9500грн. та 5140грн. на загальну суму 14640грн., обумовлену договором.
19.01.2004 року між ТОВ НВО “Транскомплект” та ВАТ “Ялта-Агропостач” був підписаний акт приймання-передачі, згідно якого продавець передав, а покупець прийняв виробничу базу, що знаходиться за адресою: м.Алушта, с.Ізобільне, вул.Кузнечная, 17, та складається відповідно до технічного паспорту з наступного: контора, літера "А" площею 89,5кв.м.; топочна, літера "Б" площею 12,4кв.м.; склад, літера "В" площею 290,7кв.м.; склад, літера "Г" площею 140,8кв.м.; гараж, літера "Д" площею 152,9кв.м.
Відповідно до технічного паспорту на будівлю б/н, розташовану в с.Ізобільне, зареєстровану на підставі Наказу Фонду майна АР Крим за №1735 від 25.10.1996р. на праві власності за ВАТ “Ялта-Агропостач” загальна площа під основними спорудами становить 686,3кв.м., що складається з контори, літера "А" площею 89,5кв.м.; топочної, літера "Б" площею 12,4кв.м.; складу, літера "В" площею 290,7кв.м.; складу, літера "Г" площею 140,8кв.м.; гаражу, літера "Д" площею 152,9кв.м.
Позивач 21.01.2004р. звернувся з листом до ВАТ “Ялта-Агропостач”, відповідно до якого вказував на необхідність нотаріального посвідчення, укладеного між ними договору, у зв'язку із набранням законної сили Цивільного кодексу України, та пропонував з'явитись в нотаріальну контору.
20.06.2004 року позивач повторно звернувся на адресу ВАТ “Ялта-Агропостач” із листом, в якому вказував на необхідність нотаріального посвідчення договору та забезпеченням явки представника продавця в нотаріальну контору для нотаріального посвідчення договору.
Однак, відповідач явку свого представника для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу за №13/1-4 від 13.01.2004р. не забезпечив.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст.203 ЦК України. Так, даною нормою, зокрема, пердбачено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
У відповідності до приписів ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
За змістом ч.2 ст.220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
В п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” №3 від 28.04.1978р.також зазначено, що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах, міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини; дарування іншого майна на суму понад 500 крб. і валютних цінностей на суму понад 50 крб.
Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч.2 ст.47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак, це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження наприклад, статтями 105, 114 ЦК.
Місцевий господарський суд, з урахуванням викладеного, дійшов висновку, що сторонами договору купівлі-продажу за №13/1-4 від 13.01.2004р. частково виконанні умови договору, а саме ТОВ НВО “Транскомплект” (покупцем) сплачені в повному обсязі грошові кошти, обумовлені договором, між сторонами підписано акт приймання-передачі, відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв придбане майно, ВАТ “Ялта-Агропостач” (продавець) ухиляється від нотаріального посвідчення договору. Відтак, місцевий суд цілком правильного визнав спірний договір дійсним.
Згідно ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
З урахуванням викладеного, місцевий суд дійшов цілком правильного висновку про дійсність спірного договору та визнання за позивачем права власності на спірні об'єкти.
Вищевикладене не було враховано апеляційним господарським судом, що призвело про безпідставного скасування рішення місцевого господарського суду. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що докази факту ухилення відповідачем від нотаріального посвідчення спірного договору матеріали справи не містять. Такий висновок колегія вважає помилковим, оскільки зроблений без врахування дійсних обставин справи. Так, апеляційний суд не дав оцінки доводам відповідача про неможливість посвідчити договір нотаріально у зв'язку з відсутністю у нього грошових коштів (а.с.42). Крім того, суд апеляційної інстанції не дослідив наявні в матеріалах справи квитанції, додані до листів позивача про необхідність нотаріального посвідчення, укладеного між сторонами договору (а.с.102, 103). Натомість місцевий суд підтвердив факт звернення позивача до відповідача щодо нотаріального посвідчення спірного договору і неявку представника відповідача в нотаріальну контору для такого посвідчення.
Крім того, апеляційний суд, не погоджуючись з рішенням суду в частині визнання права власності, залишив поза увагою правовий аналіз вимог ч.3 ст.334 ЦК України, згідно якої право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
За таких обставин постанова апеляційного господарського суду є такою, що прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення місцевого господарського суду.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, п.6 ч.1 ст.1119, 11110, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.05.2006 року у справі №2-8/893-2005 скасувати, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.12.2005 року у цій же справі залишити без змін.
Державне мито у розмірі 62грн., що сплачене 23.06.2006р. за кв. №32901/13 покласти на ВАТ “Ялта-Агропостач”. Доручити господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ з цього приводу.
Головуючий суддя Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький