Справа №:755/9992/24

Провадження №: 2/755/6297/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2024 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого судді - Хромової О.О.

при секретарі - Бовкун М.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 27 травня 2021 року № 1964431 в розмірі 16 461,00 грн та судові витрати в розмірі 3 028,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 27 травня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі - ТОВ «Лінеура Україна») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1964431. Договір укладено в електронній формі, шляхом підписання одноразовим ідентифікатором. 27 червня 2022 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 27062022, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором від 27 травня 2021 року № 1964431, укладеним між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ».

Позивач зазначає, що набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 27 травня 2021 року № 1964431 у розмірі 16 461,00 грн, з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу - 5 055,00 грн, сума заборгованості за відсотками

- 11 406,00 грн.

На підставі вказаного просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 27 травня 2021 року № 1964431 у розмірі 16 461,00 грн.

Додатково наголошує, що всі нарахування заборгованості за кредитним договором від

27 травня 2021 року № 1964431 у розмірі 16 461,00 грн здійснювалися первісним кредитором до дати отримання ТОВ «ФК «ЄАПБ» права грошової вимоги станом на день відступлення права вимоги. ТОВ «ФК «ЄАПБ» не здійснювалося жодних додаткових нарахувань, умови договору позики та кредитного договору в односторонньому порядку не змінювалися.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 08 липня 2024 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам роз`яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

Разом з позовом від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника позивача та про згоду на ухвалення заочного рішення.

16 вересня 2024 року від ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначила, що вимоги позову не визнає, вважає його необґрунтованим з таких підстав. Строк позовної давності за вимогами позивача сплив. При цьому, нарахування відсотків за користування кредитом за несвоєчасне виконання зобов`язань за кожен день прострочення, є несправедливою умовою кредитного договору у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припинилося після спливу визначеного строку кредитування. Позивач не є кредитором у спірних правовідносинах, позивачем не надано доказів про здійснення повідомлення боржника за кредитним договором про відступлення прав вимоги та передачу персональних даних. Також ТОВ «ФК «ЄАПБ» не надано додаткової угоди до договору факторингу, з якої б можна було встановити факт передачі прав вимоги до боржника ОСОБА_1 , а долучений до матеріалів справи витяг з реєстру боржників до договору факторингу складений позивачем в односторонньому порядку, підписаний особою, повноваження якої не підтверджено, тому є недопустимим доказом. Обов`язок з виконання зобов`язань за кредитним договором на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» у відповідача не виник, оскільки вона не була повідомлена про факт відступлення прав вимоги. При цьому, позивачем не доведено факту перерахування боржникові грошових коштів за кредитним договором, а також не надано виписок з особового рахунка ТОВ «Лінеура Україна», що унеможливлює перевірку факту виконання чи невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором.

Також до відзиву долучено заяву про застосування строків позовної давності.

На підставі викладеного у задоволенні позову просила відмовити.

24 вересня 2024 року від ТОВ «ФК «ЄАПБ» через систему «Електронний суд» до суду надійшла відповідь на відзив. Позивач зазначив, що факт перерахування кредитних коштів відповідачеві підтверджується інформаційною довідкою від 01 березня 2024 року № 1-0103, копію якої долучено до відповіді на відзив. Відповідач з вимогою про визнання договору не дійсним не звертався, факту отримання коштів не оспорював, власного розрахунку заборгованості не надав. Так само, договір факторингу, укладений між первісним кредитором та позивачем, у встановленому порядку недійним не визнавався, тому діє презумпція правомірності правочину, вказаний договір укладено відповідно до вимог чинного законодавства та ніяким чином не порушує права відповідача. Тому позивачем доведено факт набуття права грошової вимоги до відповідача.

Позовні вимоги заявлено позивачем в межах строків позовної давності, у зв`язку із їх зупиненням на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України та у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану.

30 вересня 2024 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» через систему «Електронний суд» подало клопотання про доручення доказів, а саме доказів надсилання відповіді на відзив відповідачеві, до якого долучено опис вкладення поштового відправлення та фіскальний чек про сплату послуги з пересилання від

24 вересня 2024 року.

Заперечень відповідача на відповідь на відзив не надходило.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.

27 травня 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 1964431 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого укладення кредитного договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через веб-сайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація клієнта здійснюється при вході клієнта в особистий кабінет, в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету.

На умовах встановлених договором товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Сторони погодили наступні умови кредитування: тип кредиту - кредит, сума кредиту - 11 500,00 грн, строк кредиту - 30 днів, тип процентної ставки - фіксована, стандартна процентна ставка - 1,90 % в день (24 079,41 % річних), знижена процентна ставка - 0,48 % в день (405,73 % річних). Орієнтовна загальна вартість кредиту за стандартною ставкою складає 18 055,00 грн, за зниженою - 13 138,75 грн.

Кредит надається позичальнику в безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки НОМЕР_1 або іншої платіжної картки клієнта.

Підписанням кредитного договору відповідач підтверджує, що відповідачка ознайомився з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту ТОВ «Лінеура Україна», які розміщені на сайті, повністю приймаючи умови кредитного договору, відповідач підтверджує, що він повністю розуміє, погоджується та зобов`язується неухильно дотримуватися цих правил (пункт 10.9 договору).

Договір підписано електронним підписом Позичальника, відтворений шляхом використання Позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) Т158, який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, про що свідчить пункт 11 Договору позики, реквізити та підпис сторін.

Також 27 травня 2021 року електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора Т158, підписано Додаток № 1 до договору від 27 травня 2021 року

№ 1964431 про надання споживчого кредиту, паспорт споживчого кредиту. Пунктом 5 паспорту споживчого кредиту визначено порядок повернення кредиту.

26 червня 2021 року, у зв`язку із неможливістю у повному обсязі та у встановлений строк виконати клієнтом зобов`язання за договором, між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 підписано додатковий договір до договору від 27 травня 2021 року № 1964431 в якому сторони погодили продовження строку дії договору кредитування на 30 календарних днів до 27 липня 2021 року та процентну ставку, що підлягає застосуванню протягом вказаного періоду - 1,90 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, орієнтовна річна процентна ставка - 24 079,41 % річних, орієнтовна загальна вартість кредиту - 18 055,00 грн. До додаткового договору додається паспорт споживчого кредиту, таблиця обчислення загальної вартості кредиту для клієнта та реальної річно процентної ставки за договором про споживчий кредит. Додатковий договір та додатки до нього підписано ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором С 452.

28 липня 2021 року у зв`язку із неможливістю у повному обсязі та у встановлений строк виконати клієнтом зобов`язання за договором, між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 підписано додатковий договір до договору від 27 травня 2021 року № 1964431 в якому сторони погодили продовження строку дії договору кредитування на 30 календарних днів до 28 серпня 2021 року та процентну ставку, що підлягає застосуванню протягом вказаного періоду - 1,90 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, орієнтовна річна процентна ставка - 24 079,41 % річних, орієнтовна загальна вартість кредиту - 7 936,35 грн. До додаткового договору додається паспорт споживчого кредиту, таблиця обчислення загальної вартості кредиту для клієнта та реальної річно процентної ставки за договором про споживчий кредит. Додатковий договір та додатки до нього підписано ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором Е 105.

З паспорту споживчого кредиту від 28 липня 2021 року та таблиця обчислення загальної вартості кредиту для клієнта та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит від 28 липня 2021 року встановлено, що сума кредиту за договором складає 5 055,00 грн, загальні витрати за кредитом за стандартною та зниженою процентною ставкою складають 2 881,35 грн, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за стандартною та зниженою процентною за весь строк користування кредитом складає 7 936,35 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором про надання позики на умовах споживчого кредиту від 27 травня 2021 року № 1964431 станом на 27 червня 2023 року (до 30 квітня 2024 року розрахунок не змінено) загальна сума заборгованості ОСОБА_1 становить 16 461,00 грн, з яких: 5 055,00 грн - залишок заборгованості за основним боргом,

11 406,00 грн - залишок заборгованості за відсотками.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

За змістом частини першої та другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронним підписом одноразового ідентифікатору є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Положеннями частин першої та другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

За змістом частини першої статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Як встановлено судом, договір про надання позики на умовах споживчого кредиту від 27 травня 2021 року № 1964431 укладений в електронній формі, що відповідає приписам статті 207 ЦК України із застосуванням Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний сторонами, відповідно до вимог статті 12 вказаного Закону, а саме з боку позивача за допомогою факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки позивача, нанесених за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, а з боку відповідача за допомогою одноразового ідентифікатору та за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідачем не спростовано факту укладення договору про надання позики на умовах споживчого кредиту від 27 травня 2021 року № 1964431, власного розрахунку заборгованості не надано.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов`язання як правового зв`язку між двома суб`єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов`язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов`язання надано право, що кореспондує обов`язку першої. Обов`язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов`язання (стаття 510 ЦК України).

За нормою статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно із статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Однак, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від

23 вересня 2015 року у справі № 6-979ц15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку щодо погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Статтею 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада

2018 року в справі № 243/11704/15-ц.

При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит, що узгоджується з положеннями статті 517 ЦК України.

З матеріалів справи судом встановлено таке.

27 червня 2022 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено Договір факторингу № 27062022, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Лінеура Україна» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників.

Згідно пункту 1.1 договору факторингу, фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов`язань інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення прав грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені у реєстрі боржників, який формується згідно Додатку № 1 та є невід`ємною частиною договору факторингу.

Згідно пункту 1.2 Договору факторингу, Сторони Погодили, що Перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому- передачі Реєстру Боржників згідно Додатку №2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід`ємною частиною цього Договору (копії Акту прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором Факторингу додається)

Відповідно до витягу з Реєстру боржників від 27 червня 2022 року за договором факторингу від 27 червня 2022 року № 27062022 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 1964431 у розмірі 16 461,00 грн, з яких: 5 055,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 11 406,00 грн - сума заборгованості за відсотками.

27 червня 2022 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» підписано акт прийому-передачі Реєстру боржників від 27 червня 2022 року за договором факторингу від 27 червня 2022 року № 27062022.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі

№ 2-383/2010 зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Доказів того, що договір факторингу від 27 червня 2022 року № 27062022, укладений між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», визнано недійсним суду не надано, а тому суд вважає, що позивачем надано докази, які підтверджують ту обставину, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло статус нового кредитора за договором про надання позики на умовах споживчого кредиту від 27 травня 2021 року № 1964431.

Разом із тим, матеріали справи не містять повідомлення боржника ОСОБА_1 про відступлення прав вимоги за договором про надання позики на умовах споживчого кредиту від 27 травня 2021 року № 1964431, передачу персональних даних боржника та надання йому інформації про фактора, що обумовлено частиною першою статті 18 Закону України «Про споживче кредитування».

Однак, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від

23 вересня 2015 року у справі № 6-979ц15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку щодо погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Позивач, обгрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що ТОВ «Лінеура Україна» передало ТОВ «ФК «Європейська агнеція з повернення боргів» право вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання позики на умовах споживчого кредиту від 27 травня 2021 року № 1964431 на суму 16 461,00 грн, з яких 5 055,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу та 11 406,00 грн - заборгованість за відсотками.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що внаслідок невиконання ОСОБА_1 зобов`язань з повернення грошових коштів за договором про надання позики на умовах споживчого кредиту від 27 травня 2021 року № 1964431 утворилась заборгованість у розмірі 16 461,00 грн, з яких 5 055,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу та 11 406,00 грн - заборгованість за відсотками.

Відповідно до листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» від 01 березня 2024 року № 1-0103, ТОВ «Універсальні платіжні рішення» надає послуги з переказу коштів у національній валюті без відкриття рахунків. Між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Лінеура Україна» укладено договір на переказ коштів від 12 березня 2019 року

№ ФК-П-19/03-01, відповідно до якого успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта:

27 травня 2021 року о 23:15:04 на суму 11 500,00 грн, маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі іРау.ua - 91341762, призначення платежу - зарахування 11500 грн на картку НОМЕР_1 .

Відповідачем не спростовано факту належності їй картки НОМЕР_1 , при цьому вказаний номер картки зазначено відповідачем у пункті 2.1 договору про надання позики на умовах споживчого кредиту від 27 травня 2021 року № 1964431.

При цьому, з наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором від 27 травня

2021 року № 1964431, станом на 27 червня 2022 року, вбачається, що 27 липня 2021 року відповідачем внесено грошові кошти у сумі 13 000,00 грн, з яких на погашення заборгованості за процентами зараховано 6 555,00 грн (залишок заборгованості за процентами - 0,00 грн), на погашення заборгованості за тілом кредиту - 6 445,00 грн (залишок заборгованості - 5 055,00 грн).

Після чого, 28 липня 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 підписано додатковий договір до договору від 27 травня 2021 року № 1964431 в якому сторони погодили продовження строку дії договору кредитування на 30 календарних днів до 28 серпня 2021 року та процентну ставку, що підлягає застосуванню протягом вказаного періоду - 1,90 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, орієнтовна річна процентна ставка - 24 079,41 % річних, орієнтовна загальна вартість кредиту - 7 936,35 грн. Сума кредиту за договором складає 5 055,00 грн, загальні витрати за кредитом за стандартною та зниженою процентною ставкою складають

2 881,35 грн.

Періодичне внесення платежів на погашення заборгованості за кредитним договором та підписання додаткових договорів до договору від 27 травня 2021 року № 1964431 щодо продовження строку кредитування свідчать про визнання відповідачем факту укладення кредитного договору від

27 травня 2021 року № 1964431, отримання суми кредиту за таким договором та наявності зобов`язання з повернення отриманих коштів.

З урахуванням викладеного вимога позивача про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 5 055,00 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги про стягнення відсотків за користування позикою суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті

625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Вказані висновки щодо застосування частини першої статті 1050 та статті 625 ЦК України у їх взаємозв`язку викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16.

Як уже зазначалося раніше додатковим договором до договору від 27 травня 2021 року

№ 1964431 від 28 липня 2021 року сторони погодили продовження строку дії договору кредитування на 30 календарних днів до 28 серпня 2021 року, процентну ставку, що підлягає застосуванню протягом вказаного періоду - 1,90 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, орієнтовну річну процентну ставку - 24 079,41 % річних, орієнтовну загальну вартість кредиту - 7 936,35 грн, де сума кредиту за договором - 5 055,00 грн, загальні витрати за кредитом за стандартною та зниженою процентною ставкою складають 2 881,35 грн.

Таким чином, сторони встановили, що строк кредитування до 28 серпня 2021 року та розмір процентів за користування кредитними коштами протягом строку кредитування.

Отже, враховуючи зміст договору про надання позики на умовах споживчого кредиту від

27 травня 2021 року № 1964431, а також паспорту позики, додаткових договорів до кредитного договору, зокрема від 28 липня 2021 року, строк користування кредитом погоджено до 28 серпня

2021 року, тому позивач має право стягнути заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку, тобто до

28 серпня 2021 року. Після закінчення строку дії договору у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.

Таким чином, на користь позивача підлягають стягненню проценти за користування кредитом у межах погодженого сторонами строку кредитування та у розмірі, передбаченому договором та додатковими угодами до нього, а саме у сумі 2 881,35 грн.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті

79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Частинами першої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд зазначає таке.

Відповідно до положень статей 256-257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від

22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі

№ 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.

Пунктом 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 2 квітня 2020 року.

Постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року. Враховуючи постанову Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641, постанову Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236, карантин на території України, установлений

12 березня 2020 року, неодноразово продовжувався та діяв до 30 червня 2023 року.

Окрім того, згідно пунктом 19 Розділу «Прикінцеві положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті

106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався і діє станом на дату ухвалення рішення.

Разом із тим, внесено зміни до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня

2020 року № 338 «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Продовжено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 30 квітня 2023 року. Також продовжено на всій території України карантин до 30 квітня 2023 року.

Враховуючи вище викладене, строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину та строк воєнного, надзвичайного стану.

Суд вважає, що з урахуванням продовження строку позовної давності, та того, що карантин був введений 12 березня 2020 року, строк позовної давності необхідно відраховувати саме з цієї дати. Договір про надання позики на умовах споживчого кредиту № 1964431 укладено 27 травня 2021 року, тобто, після введення на території України карантину та воєнного стану, отже строк позовної давності зупинено. Таким чином, позов заявлено в межах строку позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судові витрати, а саме витрати на оплату судового збору, підтверджено платіжною інструкцією від 31 травня 2024 року № 71297 про оплату судового збору на суму 3 028,00 грн.

Згідно із статтею 141 ЦПК України у зв`язку із частковим задоволенням позову, судові витрати підлягають стягненню з відповідача в розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог.

Отже, у зв`язку із частковим задоволенням позову на користь позивача підлягають стягненню витрати на оплату судового збору у сумі 1 459,89 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 256, 257, 512, 514, 517, 526, 549, 610, 611, 615, 629, 1054, 1081, 1082 ЦК України, статтями 12, 13, 49, 81, 89 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором про надання позики на умовах споживчого кредиту від 27 травня 2021 року № 1964431, а саме заборгованість за основною сумою боргу у розмірі 5 055,00 грн (п`ять тисяч п`ятдесят п`ять гривень 00 копійок), заборгованість за відсотками у розмірі 2 881,35 грн (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна гривня 35 копійок), що разом складає - 7 936,35 грн (сім тисяч дев`ятсот тридцять шість гривень 35 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір у розмірі 1 459,89 грн (одна тисяча чотириста п`ятдесят дев`ять гривень 89 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 35625014, адреса місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, буд. 30, м. Київ, 01032.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою:

АДРЕСА_1 .

Повне рішення суду виготовлено 13 грудня 2024 року.

Суддя О.О. Хромова