ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

________________________________________________________________________________________________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20                                        Тел. 698-166, факс 7-44-62

Іменем України

П О С Т А Н О В А

                    "26" лютого 2008 р.                                                         Справа № 10/34

10 год. 45 хв., м. Чернігів

                                                                                     Суддя   І.Г. Мурашко

Секретар судового засідання Добрянська К.В.

Представники сторін:

Від позивача: Максименко П.М., голова правління, витяг з протоколу № 1/2007 від

                      12.07.07р., паспорт серія НК № 514308, виданий 09 червня 1998р.

                      Деснянським ВМ УМВС

                      Гвоздь І.К., довіреність № 1 від 01.12.2007р.

Від відповідача: Городник Т. М., довіреність № 1603/9/10-117 від 23.07.2007р.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України, в судовому засіданні 26.02.08 р. проголошено тільки вступну та резолютивну частини постанови.

Страховим закритим акціонерним товариством “ГРАНДВІС” (далі-позивач) поданий адміністративний позов до Державної податкової адміністрації в Чернігівській області (далі –відповідач) про визнання незаконним рішення про відмову у наданні інформації про доходи страхувальників. Предметом позову є лист –відповідь Державної податкової адміністрації в Чернігівській області від 25.05.2007р. № 1092/10/29-013 „ Про надання інформації” на запит позивача (лист СЗАТ “ГРАНДВІС” № 198 від 22.05.2007р. в матеріалах справи).

29.01.2008р. позивач подав письмову заяву про зміну предмету адміністративного позову, в якій просить визнати незаконними та такими, що порушують права позивача, дії відповідача щодо відмови у наданні  інформації про доходи страхувальників –фізичних осіб та зобов”язати відповідача надати таку інформацію з зазначенням джерела отриманих страхувальниками доходів. Крім того, позивач просить стягнути із відповідача судовий збір і витрати, пов”язані із розглядом справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним були укладені договори страхування фінансового ризику несвоєчасного повернення кредиту (далі –договори) із страхувальниками –фізичними особами та Чернігівським облуправлінням ВАТ „Державний ощадбанк України”( далі – Банк). Згідно із умовами договорів, Банк, письмовими заявами, копії яких додаються до позову, повідомив позивача про настання страхового випадку, а саме про непогашення отриманого кредиту страхувальниками –фізичними особами. Зі слів позивача від фізичних осіб- страхувальників ( копії заяв є в матеріалах справи) позивачу стало відомо, що деякі кредити були отримані страхувальниками за підробленими довідками про доходи. За заявою позивача було порушено кримінальну справу №25/33581 за фактом укладання фіктивних договорів між фізичними особами та Банком.  Позивачем, з посиланням на ст..25 Закону України „Про страхування” (далі - Закон № 85) , був надісланий письмовий запит до відповідача про надання  інформації про доходи страхувальників за період ІІ-ІУ квартал 2005р. з зазначенням джерела отриманих страхувальниками доходів. До запиту був доданий список з 15 фізичних осіб. На думку позивача, зазначена інформація впливає на вирішення питання щодо виплати страхового відшкодування Банку, оскільки згідно ч.3 ст.26 Закону №85, подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об”єкт страхування є підставою для відмови страховика у здійсненні страхового відшкодування.

Лист відповідача № 1092/10/29-013 від 25.05.2007р., позивач вважає відмовою в наданні інформації, яка порушує його права. Позивач просить визнати зазначені дії неправомірними та зобов”язати відповідача надати вищезазначену інформацію на підставі ст..12 Закону України „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” (далі –Закон № 249), ч.9 ст. 18 Закону України „ Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” (далі –Закон № 2664), оскільки, на думку позивача, є підстави вважати, що зазначені фінансові операції проводяться з метою легалізації ( відмивання) доходів, тому позивачу необхідна інформація про доходи зазначених фізичних осіб для проведення внутрішнього фінансового моніторингу. Крім того, позивач вважає, що має право на отримання такої інформації відповідно до абз.4,5 ст..25  Закону № 85, згідно із якими у разі необхідності страховик може робити запити про відомості, пов”язані із страховим випадком, про обставини страхового випадку,  а підприємства, установи і організації зобов”язані надсилати відповіді на запити про відомості, пов”язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею.

Відповідач позовні вимоги не визнає у повному обсязі та зазначає, що діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України. Запитувана інформація є інформацією про особу, яка згідно Закону України „Про інформацію” (далі –Закон № 2657) охороняється законом, зокрема ст..ст..23,31 Закону забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди та на державні органи покладається обов'язок надавати інформацію безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, а у разі порушень цих вимог, Закон гарантує захист громадян від завданої їм шкоди використанням такої інформації. Зазначена інформація є інформацією з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових  платежів, яка згідно із Законом України „ Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів” (далі-Закон №320) є інформацією з обмеженим доступом, тобто конфіденційною, а ні комерційною таємницею.  Крім того, лист № 1092/10/29-013 від 25.05.2007р. взагалі не містить відмови в наданні інформації, а лише  містить прохання  повторити запит з наданням правової підстави на отримання інформації стосовно перелічених у додатку до запиту фізичних осіб, оскільки жодного доказу щодо відношення саме цих осіб до страхових випадків до запиту не було надано.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, з’ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та  органи  місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти  лише  на  підставі,  в  межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та  законами України.

Пунктом 16 ст.11 Закону України „Про державну податкову службу” (далі –Закон №509) встановлено, що органи державної   податкової  служби  у  випадках,  в  межах компетенції та у порядку,  встановлених  законами  України,  мають право надавати  інформацію з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових  платежів  іншим  органам  державної  влади  відповідно  до  закону.  

Інформація про суми виплачених фізичним особам доходів та про джерела цих доходів є інформацією з Державного реєстру фізичних осіб, яка. згідно ст. 8 Закону № 320 використовується виключно для обліку одержаних доходів, об'єктів оподаткування, повноти та своєчасності сплати податків та інших обов'язкових платежів. Відомості Державного  реєстру  є  інформацією з обмеженим доступом і надаються іншим державним органам відповідно до чинного законодавства.

Закон № 2657 (ст. 30) відносить інформацію з обмеженим доступом до конфіденційної, яка згідно ст..37 Закону не підлягає обов”язковому наданню. Крім того, запитувана інформація є інформацією про особу, що відповідно до ст..23 Закону № 2657 охороняється Законом. У разі порушень цих вимог ст. 31 Закону гарантує захист громадян від завданої їм шкоди використанням такої інформації.  У Рішенні Конституційного Суду України від 30.10.97р. №5 - зп крім того зазначено, що забороняється збирання, зберігання та використання конфіденційної інформації  про  особу  без  її попередньої згоди,  крім випадків, визначених законом,  і  лише  в  інтересах  національної  безпеки, економічного добробуту,  прав та свобод людини.    

Враховуючі вищевикладене, а також те, що позивач не довів, що запит відповідачу про надання конфіденційної інформації щодо  зазначених фізичних осіб  надавався за їх згодою, дії відповідача були правомірними та такими, що відповідають чинному законодавству України.  

Суд не погоджується із доводами позивача про те, що в даному випадку підставами для зобов”язання відповідача надати  інформацію про доходи фізичних осіб - страхувальників за період ІІ-ІУ квартал 2005р. з зазначенням джерела отриманих страхувальниками доходів є  ст..12 Закону № 249, ч.9 ст.18 Закону № 2664 та ст. 25 Закону № 85.

Згідно ст. 12 Закону № 249, внутрішньому   фінансовому моніторингу підлягає   фінансова операція, що має одну або більше ознак, визначених цією статтею. Позивач вважає, що вищезазначені фінансові операції  страхування фінансового ризику несвоєчасного повернення кредиту фізичними особами –страхувальниками Банку, підлягає внутрішньому фінансовому моніторингу, оскільки у позивача  виникають  підстави  вважати,  що  фінансова  операція проводиться  з метою легалізації (відмивання) доходів ( ост. абз. ст. 12).

Закон № 249 регулює відносини у сфері запобігання  та  протидії запровадженню   в  легальний  обіг  доходів,  одержаних  злочинним шляхом, та спрямований на боротьбу з фінансуванням тероризму.  Відповідно до ст..1 Закону № 249, легалізація (відмивання)  доходів - вчинення дій, з  метою  надання  правомірного  вигляду володінню,   користуванню  або  розпорядженню  доходами  або  дій,спрямованих на приховування джерел походження таких доходів.  Обов'язок відповідача  надати інформацію, необхідну для проведення  внутрішнього фінансового моніторингу, на думку позивача, виникає на підставі ч.9 ст. 18 Закону № 2664.

Згідно ст.18 Закону № 2664 фінансова установа зобов”язана ідентифікувати відповідно клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансовому моніторингу,  у ч.9 статті зазначено  „ для ідентифікації клієнта - фізичної особи та вжиття заходів, передбачених  законодавством   для   підтвердження   його   особи, фінансова  установа  має  право витребувати інформацію про нього в органів державної влади,  банків,  інших юридичних осіб,  а  також здійснювати  передбачені  законодавством  заходи  щодо збору такої інформації про цю особу,  яка є необхідною  для  виконання  правил внутрішнього фінансового моніторингу та програм його здійснення, у тому числі щодо виявлення фінансових операцій,  що мають сумнівний характер. Вказані  органи державної влади,  банки,  інші юридичні особи зобов'язані протягом десяти робочих  днів  з  дня  отримання запиту безоплатно надати фінансовій установі таку інформацію”.

Ідентифікація осіб, що здійснюють фінансові операції проводиться у відповідності до  ст. 6 Закону № 249: „з метою ідентифікації для фізичних осіб визначаються - прізвище,  ім'я  та  по  батькові,  дата народження,  серія  та номер паспорта (або іншого документа,  який посвідчує особу),  дата видачі та  орган,  що  його  видав,  місце проживання,  ідентифікаційний  номер  згідно  з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів”. Тобто, виходячи з вищезазначених норм законодавства, у позивача не виникає права, а у відповідача обов”язку щодо надання саме інформації про доходи фізичних осіб та джерела їх походження.

Згідно вимог Закону №85, страхування фінансових ризиків є добровільним страхуванням, що здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком (ст..6) , який укладається відповідно до правил страхування (ст. 16). Статтею 25 Закону №85 встановлено, що „У разі необхідності  страховики  можуть робити запити  про  відомості,  пов'язані  із страховим випадком,  до правоохоронних органів,  банків,  медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією  про  обставини  страхового  випадку,  а  також можуть самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку. Підприємства, установи та організації  зобов'язані  надсилати відповіді страховикам на запити про відомості,  пов'язані із страховим випадком,  у тому числі й дані,  що є комерційною таємницею”.

Позивач, у відповідності до Правил страхування фінансових ризиків від 18.02.1997р. (п.1 Договору), уклав договори страхування із фізичними особами –страхувальниками, що підтверджується копіями 14 договорів в матеріалах справи. Згідно із п.10.3 Договору,  у страхувальників –фізичних осіб є обов”язок надавати позивачу інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику. Такий самий обов”язок для страхувальників встановлений ст.. 21 Закону № 85 та п.8.2 Правил страхування від 18.02.1997р. на які є посилання в підписаному сторонами договорі . Всі договори є діючими, крім договору № 22/01 від 30.01.2006р., який припинений за заявою від 22.11.2007р.фізичної особи-страхувальника Москальця А.В. в матеріалах справи, яка крім того містить необхідну для позивача інформацію про недостовірність наданих для укладення договору документів.

Все вищевикладене свідчить про те, що у позивача у даному випадку немає необхідності, яка є  передумовою  надання запиту за вимогами ст..25 Закону №85, звертатись до відповідача  за конфіденційною інформацією про особу, оскільки право позивача у даному випадку забезпечується обов”язком фізичної особи за договором, надати таку інформацію за вимогою позивача. Це також відповідає вимогам чинного законодавства щодо порядку надання конфіденційної інформації про особу, зокрема, на державні органи покладається обов'язок надавати інформацію безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується.  З матеріалів справи, зокрема пояснень позивача, вбачається, що позивач не звертався безпосередньо до фізичних осіб- страхувальників з вимогою про надання ними довідок про доходи, виданих ДПІ, на виконання  обов”язків  страхувальників за п.10.3 Договору.

Крім того, матеріали справи містять докази про те, що за заявою позивача було порушено кримінальну справу №25/33581 за фактом укладання фіктивних договорів між фізичними особами –страхувальниками та Банком. В межах цієї справи розслідуються обставини отримання фізичними особами –страхувальниками кредитів у Банку, на підставі фіктивних довідок про доходи. По десяти із 15 осіб, що вказані у запиті позивача до відповідача про надання конфіденційної інформації, позивач вже отримав інформацію від слідчого щодо відповідності довідок про доходи, які надавались страхувальниками при укладенні договору –даним ДПІ. (лист  № 5/408  від 23.03.2007р. в матеріалах справи).  В матеріалах справи також є оригінал відповіді слідчого –позивачу, на запит про надання інформації щодо достовірності довідок про доходи фізичних осіб  - страхувальників, с посиланням на ст. 121 Кримінально –процесуального Кодексу України  про недопустимість розголошення даних досудового слідства.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що у даному випадку відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги позивача про зобов”язання саме відповідача надати інформацію про доходи фізичних  осіб –страхувальників  за період ІІ-ІУ квартал 2005р. з зазначенням джерела отриманих страхувальниками доходів.       

Керуючись ст.ст. 11, 71, 94, 158 –163, 167, пунктом 6 розділу VII  Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Дана постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в наступному порядку: про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів  оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу –з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова суду в повному обсязі виготовлена    29.02.2008р.

                               Суддя                                                                    І.Г. Мурашко